У п'ятницю, 14 квітня, завершується голосування за кандидатів на «Львів'янина року». Від його початку лідером рейтингу є 13-річна львів’янка Христина Погранична.
Вона вже не раз дивувала спортивний світ своїми перемогами у художній гімнастиці, а тепер має реальний шанс стати найдостойнішою людиною у місті. І наймолодшою, яка отримувала титул «Львів'янки року».
Про те, як 13-річній дівчині вдається так часто перемагати, дивіться в програмі на ZAXID.NET LIVE. Гостями ефіру є Христина Погранична та її тренерка Ірина Руда. Веде передачу головний редактор ZAXID.NET Олег Онисько.
***
Христино, ваше прізвище все частіше звучить у спортивній пресі в повідомленнях про феноменальні перемоги. А Ви сама почуваєте себе чемпіонкою?
Христина Погранична: Звичайно, мені приємно, що вдається перемагати на змаганнях. Але треба виправляти помилки і взагалі потрібно працювати.
Працювати завжди потрібно. Я так розумію, вам в цьому допомагає ваша тренерка. Ірино, як 13-річна дівчинка може витримувати такі навантаження? Адже я розумію, що художня гімнастика – це все-таки фізичні навантаження.
Ірина Руда: Насправді це і фізичне навантаження, і психологічне навантаження. Христя дуже старанна, працелюбна. Вона має хороший характер в плані спорту – чітко знає, чого вона хоче і багато працює для цього. Також треба віддати належне батькам, які намагаються максимально допомогти Христині у досягненні результату.
Ми багато працюємо в залі, ми багато працюємо на загальних тренуваннях, також ми окремо допрацьовуємо індивідуально. Вона також часто відвідує школу Дерюгіної, зокрема тренується разом зі збірною, приїжджає на збори туди. Отож спільними зусиллями за останні три роки ми досягли такого результату. У нас є подальші плани і ми будемо працювати для їх реалізації.
А які подальші плани? Якщо говорити про вік у спортивній гімнастиці, то як він розвивається? Христина вже на піку спортивної форми?
Ірина Руда: Насправді це дійсно молодий вид спорту. Але пік буде пізніше. Ми тільки починаємо заходити – це всесвітньо відома програма юніорів, в нашому розумінні це програма кандидатів у майстри спорту. І Христя зараз якраз всередині цього періоду, тому що це є три вікові категорії. Минулого року бев перший рік, зараз – другий і ще буде 2018. Пізніше починається програма майстрів спорту або так званих сеньйорів.
То вже зараз Христина є кандидатом в майстри спорту?
Ірина Руда: Так, Христя вже має кандидата в майстри спорту України. Крім того вона є призеркою багатьох міжнародних, всеукраїнських турнірів, вона є чемпіонкою України у своїй віковій категорії, вона є срібною призеркою кубку України і, звичайно, вона є членом збірної України серед юніорів. Минулого року Христя їхала в складі збірної України на чемпіонат Європи і стала фіналісткою чемпіонату Європи у вправі зі скакалкою.
Христино, як вдається вам це поєднувати зі шкільною освітою, адже, як я розумію, ви ще вчитеся в звичайній школі?
Христина Погранична: Ні, я вчуся у львівській приватній школі. Я багато пропускаю, але вчителі добре до мене ставляться. Я дуже багато вчуся вдома – мені допомагають, в школу приходжу і стараюся максимально все здавати на уроках.
Тобто ви шкільну програму проходите?
Христина Погранична: Так.
А вистачає часу, бо, я так розумію, ви і вдома, коли ви буваєте у Львові, все одно тренуєтесь щодня?
Христина Погранична: Так. Вчуся деколи по ночах.
Гуляти виходить вам?
Христина Погранична: Ну, рідко.
Христина брала участь в багатьох таких міжнародних змаганнях, на яких, я так розумію вже платять якісь призові, бо це ж вартісний вид спорту.
Ірина Руда: Ні, наразі ні. Були декілька турнірів, де вона отримувала якісь певні грошові премії, але насправді це трохи пізніше буде – це в програмі, якщо ми до цього часу дійдемо і все буде добре. Дай Бог, щоб все склалось в Христі, то тоді вона вже прийматиме участь в гран-прі і там вже таке буде.
А яким чином тоді це відбувається зараз – батьки фінансують ці заняття спортом чи федерація?
Ірина Руда: Ну звичайно, в основному це за рахунок коштів батьків. Всі виїзди на змагання, окрім, звичайно, офіційних стартів, які були минулого року, – це були етапи Кубка світу, на які Христя їздила у складі збірної України, і деякі турніри, які проходять під егідою Міжнародної федерації гімнастики, де Христя їде як член збірної України, і чемпіонат Європи. Це оплачує держава.
А всі інші?
Ірина Руда: Всі інші турніри для того, щоб ми їздили, щоб обкатували програму, далі працювали і виправляли помилки. Без цього неможливо просто прогресувати. То це, звичайно, за рахунок коштів батьків.
Наскільки я розумію, це, як і будь-який великий спорт, це достатньо травматичний вид діяльності. Як ви уникаєте травм?
Ірина Руда: Насправді можна йти по вулиці, зачепитися і впасти.
Ну це правда.
Ірина Руда: Тому потрібно просто дотримуватися правильного режиму харчування, тренування. Але насправді я не можу сказати, що це дуже травматичний вид спорту. Це менш травматичне, мабуть, ніж спортивна гімнастика чи фігурне катання. Хоча це є у кожному виді спорту...
Ви берете постійну участь в міжнародних змаганнях і відомо, що росіянки є такими законодавицями мод в художній гімнастиці, в спортивній гімнастиці. Виникають якісь непорозуміння спортивного характеру на таких змаганнях за участю росіянок, чи ні? Чи не відчуваєте якоїсь незручності?
Ірина Руда: Ми ще не стикалися з таким, щоб були конкретні непорозуміннями. Все-таки має бути здорова конкуренція і має перемагати сильніший. Якщо сьогодні виграли ми – значить ми, якщо Росія – значить Росія. Політика не повинна впливати...
Вона не повинна, але вона впливає...
Ірина Руда: Ну, є певні підводні течії. Але вони завжди є і будуть, тому треба робити на десять голів краще – щоб не виникало питань.
Художня гімнастика – це все ж достатньо суб’єктивний вид спорту. Мене цікавить: оцінка може дуже коливатись, в цьому є проблеми з суддівством?
Ірина Руда: У цьому основні проблеми. Насправді зараз поміняли правила на новий олімпійський цикл. Я думаю, через певний період часу, можливо, буде так, як у спортивній гімнастиці (це моя особиста думка), що оцінку не будуть обмежувати, а відпустять вгору. Бо на сьогодні є певні обмеження оцінки. Раніше були записи карточок, який ліміт – що гімнастка виконала, що ні. Тепер гімнастка може виконувати все, що тренер поставив їй в композицію, те, що тренер вважає за потрібне і те, що гімнастка може показати найкраще. Звичайно, з однієї сторони це великий плюс, з іншої – трохи мінус. Раніше був запис, і було чітко видно – виконала чи не виконала. Тепер запису немає і суддя оцінює те, що бачить.
Тобто, суддя може просто не помітити якогось елементу?
Ірина Руда: Теоретично – так, але він повинен помічати всі елементи.
А траплялись у вас такі випадки несправедливого, на вашу думку, суддівства?
Ірина Руда: Христя, як ти скажеш? Траплялися?
Христина Погранична: Ну, не можна давати привід, щоб тебе засуджували.
Ірина Руда: Абсолютно правильно.
Але все ж в душі, напевно, прикро, якщо суддя таку помилку допускає?
Ірина Руда: Насправді суддя не один оцінює, є суддівська бригада. Один суддя сильно нічого не змінить. Христя все правильно сказала: не можна давати привід. Треба робити так, щоб було переконливо і щоб в судді не піднялась рука. Навіть якщо один хтось з суддів занизить, свідомо, оцінку – це не означає, що всі решта повинні занизити. Це спорт.
Коли ви почали займатись художньою гімнастикою, в якому віці? Вам зараз 13 років – і вже стільки досягнень.
Христина Погранична: Я почала займатись приблизно в 5,5 років.
Це було ваше бажання чи батьків?
Христина Погранична: Це було так, піти спробувати зайнятись якимось спортом. Попробували художню гімнастику – і сподобалось.
І вам сподобалось, і вам сподобалось, я так розумію. Ви перший тренер Христини?
Ірина Руда: Так, Христя прийшла до нас в 2008 році, в один з перших тих наборів. Насправді була абсолютно звичайна дівчинка, без особливих природних задатків. Скакала та й скакала в групі набору. А пізніше, потрошки, потрошки, стала стартувати, виїжджати на змагання. До речі, Христя стартувала на одних зі змагань, пам’ятаю, з 16-го чи 18-го місця. Це було друге чи третє місце з кінця. І абсолютно нормально відреагувала на це. Далі було бажання наздогнати і перегнати. І, мабуть, це бажання її, характер, що треба наздоганяти, треба вперід ідти – то це «треба» мабуть їй допомагає по життю.
Я правильно розумію, що основне навіть не стільки природні дані, скільки прагнення до перемоги?
Ірина Руда: Характер дуже важливий. Це, певно, ключовий момент. Хоча природні задатки теж важливі. Я не кажу, що в Христі їх взагалі немає – вони є, але середні. Але вона працює багато. Христя вміє програвати, і вона робить правильні висновки. В тому нема нічого страшного, без програшів нема виграшів. Зараз, скажімо так, Христина останнім часом виграє. Але нічого страшного, якщо програє. Може, це буде стимулом для подальших перемог. Я не бажаю їй поразки, ні-ні. Просто коли на останньому старті, це був кубок Дерюгіної, в багатоборстві вона зробила суттєві помилки в роботі з м’ячем у перший день змагань. Вона прекрасно виступила з обручем, але з м’ячем це був одинадцятий результат, якщо я не помиляюсь. Але вона зуміла зібратись на другий день і наздогнати, й перегнати в фіналі. І таки довела, що це була випадковість. І це також нормально, всі ми люди і можемо помилитись. Нерви, психологічно. Нічого, основне, що вона зібралась і пішла далі.
Це чудово, Христино, якщо вас так важко вибити з сідла. Розкажіть, як ваш день виглядає? Скільки часу займає тренування?
Христина Погранична: Якщо готуюсь до змагань, то є тренування зранку. Потім я йду до школи, потім знову тренування. І ввечері роблю уроки.
Тобто, двічі на день тренування? І скільки часу воно триває?
Христина Погранична: Так, буває. По чотири-п’ять годин, приблизно.
Ірина Руда: Те, що вранішнє, воно трошки менше, бо в школу треба йти. А вечірнє чуть довше.
Зрозуміло. Чого би ви ще хотіли побажати своїй вихованці?
Ірина Руда: Я їй хочу побажати одного – це здоров’я, впевненості, цілеспрямованості і реалізувати свої мрії та бажання.