Один з російських інформаційних порталів опублікував недавно розлоге інтерв’ю зі мною. Традиційно в заголовок було винесено найбільш крикливу й епатажну фразу. Але найцікавіше почалося потім. Потім були дзвінки від моїх близьких друзів, добрих колег і навіть людей, з якими бачуся не часто. З більшістю моїх тез погоджувалися, хоча й називали їх жорстокою правдою, яку я не мав би розповідати росіянам. Але основний лейтмотив визначала фраза: «Не на часі».
Здавалося б лаконічний галицький вислів, не більше і не менше, але які глибинні змисли він таїть в собі! Після чергового повтору цієї фрази на мою адресу, задумався над її змістом і над тим, що саме для нас зараз є «не на часі»? За логікою адептів «неначасності», Україна перманентно обороняється від натиску ворожих сил, йде прихована війна, а на війні, як на війні – жодних поступок ворогові. При цьому під означення «ворог» підпадають не тільки зовнішні противники, але й свої внутрішні, ті, що підло гуртуються в «п’яту колону». Останні досить така собі рухлива і нестабільна група, бо всі, чия думка не співпадає з нашою – єдиноправильною - автоматично зараховуються до ворожого стану. При такій величезній кількості ворогів, та відвертій суб’єктивності критеріїв їх селекції, навіть не залишається місця для власної позиції. Поділ на «ми» - справедливі і чесні і «вони» - підлі і підступні дорівнює твердженню, що справжні українці помилок не роблять, а всі провали і невдачі це результат ворожих інтриг.
Отже, що ж означає фраза «Не на часі» для сучасного українського історика? З огляду на сказане вгорі, історик мав би:
- не спілкуватися і не дебатувати зі своїми іноземними колегами, щоб бува не вибовкати нашу найбільшу таємницю. Нехай його позиція на міжнародному науковому форумі виглядає смішною і непереконливою, але він не сміє здавати національні позиції, відстоювати які йому делегувала нація;
- не досліджувати «незручних» для нашої справи тем. Він має усіляко замовчувати результати чужих досліджень і, якщо не вдасться не помічати їх, то принаймні не погоджуватися до переможного кінця;
- згладжувати до непвізнаваності дражливі моменти історичного минулого в шкільних підручниках. Логічні провали та незрозумілість концепції цьому не можуть бути перешкодою;
- не використовувати і не пускати в науковий обіг фактів, які можуть підважувати «героїзм» наших національних героїв. Байдуже, що закордонні колеги про них написали і видали фундаментальні дослідження.
Цей список можна було б продовжувати, але подібний принцип поширюється в нашому суспільстві не тільки на історичний цех. Вислів «Не на часі» означає для наших державних мужів та політиків наступне:
- не аналізувати реальний стан справ в економіці та соціальній сфері – нам миліший солодкий самообман, ніж гірка правда;
- не висловлюватися критично про «наші» партії та політиків;
- не оцінювати рівень професійної кваліфікації посадовців та відповідальних працівників;
- не оприлюднювати своє політичне кредо, особливо, якщо воно розходиться із домінуючими в суспільстві ідеями.
Одним словом, ще не час бути чесними і відвертими, критичними і професійними, об’єктивними і незаангажованими. Інакше ви ризикуєте перетворитися в кращому випадку на такого собі дивака-невдаху, а в гіршому – на ворога, або продажного зрадника.
Логічно напрошується питання, а коли ж настане той благословенний час, коли ми зможемо логічно поводитися? Відповідь проста – завтра. Від завтра ми будемо чесними і принциповими, говоритимемо правду і діятимемо професійно. Від завтра для нас почнуть діяти загальноприйняті закони логіки і ми перестанемо «думати серцем», а почнемо, як і всі нормальні люди, думати головою. Шкода тільки, що ЦЕ завтра чомусь так ніколи і не настає. Не на часі напевно…