Значення слів «страх» і «боятися», поза сумнівом, добре відомі всім. Бо нема людини, котра б бодай раз у життя не боялася – когось або чогось.
А от як щодо фобій?
Слово «фобія» походить від грецького «phobos» й означає хворобливий, ірраціональний, інтенсивний і постійний страх. Фобіки (саме так називають людей, які перебувають під дамокловим мечем страху) можуть боятися будь-кого, будь-що і будь-коли. Є навіть такі, що панічно бояться всього – це панафобіки. А загалом у медичній літературі описано кілька сотень (!) різновидів фобій.
Відчуйте різницю
Психіатри чітко розділяють поняття «страх» і «фобія».
Страх – звичайна захисна функція, без якої ніколи не спрацює інстинкт самозбереження, а це, своєю чергою, може призвести до сумних наслідків. Саме тому для нормального психічного розвитку людини наявність страху необхідна.
Фобія – такий страх, що його не можна пояснити. Він нічим не обґрунтований, абсолютно не вмотивований і не потрібен для виживання, тобто некорисний, марний, даремний. Абсолютно чітко доведено, що у майже 100% випадків людина, котра потерпає від фобій, боїться того, що завідомо безпечно. Через якісь переживання, коли страх загарбує всю свідомість, людина втрачає здатність до нормального, логічного, мислення й адекватних дій, унаслідок чого й виникають «неабиякі» фобії. Треба прикладів? Будь ласка! Дехто панічно боїться бородатих – це погонофобія; дехто ж, навпаки, змащує п’ятки скипидаром, ще здалеку вгледівши лисих – це пеладофобія.
А одна з найпопулярніших у світі фобій – це тріскаїдекафобія (побоювання числа 13). Існує навіть ціла низка теорій походження цієї фобії. Найбільш поширена пов’язана з останньою зустріччю Ісуса Христа і 12-х апостолів, унаслідок чого й виникла асоціація з невідворотністю загибелі одного з учасників компанії з 13-х осіб. У Франції, наприклад, можна «зафрахтувати» професійного 14-го «гостя» у разі, якщо прийшли-таки 13. А у Великій Британії на бенкетах прийнято посадити на 13-те крісло плюшевого ведмедика, якого забирають лишень тоді, коли всі гості розсядуться по місцях.
Психіатри у зв’язку із цим часто наводять приклад із американцем, котрий все життя панічно боявся числа 13, на 13-му році подружнього життя розлучився-таки, хоча не мав до цього, крім свого нестямного страху, жодних вагомих причин (заради справедливості треба зазначити: коли «лихий», фобійний, 13-й рік минув, подружжя знову побралося).
Існують фобії, під які підпадає дуже мало людей. Одна з них – аурорафобія – страх північного сяйва.
Відомі й геть безглузді страхи, пояснити які практично неможливо. Наприклад, страх сміху (геліофобія) або побоювання почути хорошу звістку (євпофобія).
А от справжнісінька відмазка для ледарів і дармоїдів – ергазіофобія (страх будь-якої роботи).
Не менш «привабливою» є кліноманія – невідчепне бажання сховатися під ковдрою без будь-яких об’єктивних підстав. Дуже поширеною є копролалія – має місце така фобія частенько, в основному – в громадському транспорті, а особливо – у час пік. У фобіків такої категорії відбувається імпульсивне вимовляння матюків, тобто людина на може стримати захцянки лаятися у присутності великого скупчення людей.
У фільмі «Наречена-втікачка» героїня Джулії Робертс кожного разу «чухає» з власного весілля. Виявляється, цьому є пояснення на ймення гамофобія – це страх одруження.
А найкумеднішою, на думку психіатрів, є дейпнофобія – страх розмов під час обіду, ба, більше того – страх самого обіду (зауважте: тільки-но обіду, а не сніданку, підвечірку чи вечері!). Отакої!
На всяк смак
А ще відомі:
айхмофобія – боязнь гострих предметів,
арахнофобія – боязнь павуків,
герпетофобія – боязнь змій,
гленофобія – боязнь погляду ляльки або особливих ситуацій,
агорафобія – боязнь відкритого простору,
антропофобія – боязнь людей, натовпу,
сифілофобія – боязнь сифілису,
інсультофобія – боязнь інсульту,
інфарктофобія – боязнь інфаркту,
канцерофобія – боязнь онкологічних захворювань,
кардіофобія – страх зупинки серця,
гіпсофобія – боязнь висоти,
гоміцидофобія – боязнь убити,
дентофобія – боязнь стоматолога,
дерматофобія – боязнь захворювання шкіри,
клаустрофобія – боязнь замкнених просторів,
маніофобія – страх божевілля,
мізофобія – страх забруднення,
монофобія – боязнь самотності,
нозофобія – страх покалічитися, невиліковно захворіти, заразитися,
оксіфобія – боязнь гострих предметів,
ситофобія – страх приймати їжу,
скоптофобія – боязнь видатися кумедним, привернути до себе увагу,
суїцидофобія – боязнь вчинити самогубство,
танатофобія – страх раптової смерті,
тафефобія – страх бути похованим живим,
фобофобія – страх страху,
ерейтофобія – боязнь почервоніти,
а про панафобію (тобто про нав’язливу боязнь уся і всіх) ми вже згадували вище.
Погляд «за лаштунки»
Загальновідомо, що нема наслідку без причини. Будь-яка наша емоція (й страх – у тім числі) чимось таки обумовлена. Тому для того, аби ефективно боротися зі страхами, що дуже заважають жити, необхідно відповісти на запитання: «Чому я боюся?». І зробити це не так легко, як видається на перший погляд.
Закладений у нас природою інстинкт самозахисту змушує боятися висоти, змій і пожеж. Логічно, що нема жодної необхідності долати ці страхи, якщо ви не мрієте про кар’єру висотника, герпетолога чи пожежника.
Одначе якщо цей страх дошкуляє так, що заважає жити, без сумніву – це привід серйозно заопікуватися душевним здоров’ям.
Страх ускладнює життя, але не підпорядковує його цілком. Фобія ж змушує людину змінювати спосіб життя, щоби звести до мінімуму можливість здибанки з предметом боязні. Наприклад, ви боїтеся бджіл чи ос, саме тому не полізете у вулик, обходитиме десятою дорогою пасіку або ятку із фруктами, над якими у жарку пору зазвичай кружляють ці заштрики з крилами. Це страх. Але якщо через побоювання надибати бджолу ви відмовляєтеся від прогулянки парком або взагалі від перебування на свіжому повітрі – це фобія. І, відповідно, сигнал: треба звертатися до фахівця.
Крім того, різниця між страхом і фобією – в інтенсивності емоцій. У людини, що потерпає від фобії, ситуація, коли виникає відчуття страху, спричинює паніку. А це, зазвичай, неможливість вдихнути на повні груди, запаморочення, посилене серцебиття, часто – порушення серцевого ритму, холодний піт, блювота чи шлунково-кишкові розлади, біль у грудях, «ватні» ноги, відчуття, що божеволієш, тощо.
Фобії, без сумніву, треба лікувати, бо вони страшенно вимучують. Варто звернутися до психоаналітика. Якщо ж через певні причини відкладаєте візит до фахівця, почніть із найпростішого. Боїтеся бджіл – збризніть носовичок засобом проти комах і носіть у кишені. Боїтеся сідати в ліфт, піднімайтеся на свій поверх пішки або, якщо фінансово спроможні, придбайте квартиру на першому поверсі, але у будь-якому разі обов’язково шукайте причину своїх страхів.
Цей жах – не ваш!
Страхи умовно можна поділити на такі, що мають пояснення, і такі, що не мають пояснення. З першими все зрозуміло: людина пережила неприємну ситуацію і побоюється її повторення. Щодо других… Напевно, кожному з нас доводилося відчувати тривогу, внутрішній тремор у момент, коли нібито нічого й не загрожує. Інколи сама ця непоясненність спричинює виникнення стійкої боязні ситуації, схожої на ту, коли ця тривога навідалася до нас уперше. І все ж, стверджують фахівці, причина є завжди, от тільки докопатися до неї складно. Часто не можемо усвідомити її тому, що вона є за межами нашого свідомого досвіду – у ранньому дитинстві. А хто з нас пам’ятає себе у віці до трьох років? Між тим – це період колосального накопичення інформації, і він дуже серйозно впливає на наше подальше життя.
Більшість страхів, як мовиться, – родом із дитинства. Але деякі мають ще глибші корені. Багато дослідників стверджують, що в підґрунті багатьох страхів – генетична пам’ять наших предків. Це пам’ять часів, коли світ був утаємниченим, незрозумілим, безконечним і небезпечним. Причину дитячих страхів допомагає виявити класичний психоаналіз. А «генетичних» – хіба що регресивний гіпноз (занурення у минуле життя). Одначе, якщо нібито безпідставний страх ще не став нав’язливим, можна обмежитися просто усвідомленням того, що ви несете його з дитинства, коли будь-яка дурниця могла налякати до гикавки. Або взагалі: цей страх – не ваш, а вашого далекого пращура, якого вкусив динозавр, а ви чомусь боїтеся слонів.
Автор дякує за сприяння у підготовці матеріалу психіатру Надії Долішній.