Від початку російського вторгнення сотні українських підприємств були змушені тікати від війни у більш безпечні регіони. Зробити це вдалося, на жаль, не всім. Однак ті, хто таки наважився почати нову сторінку життя бізнесу, доводять, що українців неможливо зламати. Одним з них є Артем Свірський – власник підприємства з виробництва меблів Roomio.
Про перевезення виробництва з Харкова до Львова, нове життя та виклики – Артем розповів у межах проекту «Свої» на 24 каналі. ZAXID.NET робить передрук тексту.
«Кожне замовлення – новий досвід»: про роботу підприємства до війни
Розкажіть про те, яким було ваше життя до війни?
Наше виробництво починалося ще 4 роки тому. Ідея полягала у тому, щоб робити дизайнерські меблі індивідуального виробництва. Тобто це меблі на замовлення, але поставлені на серійний потік.
Ми зросли з 4 співробітників майже до 60-ти за ці роки, майже ніхто від нас не йшов. Ми лише «обростали» новими співробітниками, новими цехами, новими виробами, які ми виготовляли. Спочатку це були лише корпусні меблі, потім ми робили вже м'які частини, камінь, фарбування тощо.
Це насправді важко, бо з кожним новим замовленням ми зіштовхуємося з новою задачею. Тобто це з чистого листа треба розробити. Зробити так, щоб це працювало. І зробити це ще й в обмежені терміни. Це нелегко, але цікаво. Ти кожен раз, з кожним новим замовленням здобуваєш новий досвід, і всі співробітники також.
Як вам вдалося вийти на міжнародний рівень? З якими іноземними країнами ви співпрацюєте?
Зараз це Данія. Наша співпраця сталася завдяки роботі з дизайнерами. Ми вийшли на клієнтів, порахували, їх зацікавила наша пропозиція. Зацікавило наше виробництво. Вони приїжджали до нас. Фактично це наші перші іноземні клієнти.
«Першочергове завдання – врятувати родини»: про початок війни
Як для вас почалася війна?
Ми прокинулись о 5-й ранку від вибухів та від дзвінка батька. Він тоді сказав: «Збирайтесь, почалася війна». Такі не дуже гарні спогади про це. Спочатку ніхто нічого не розумів. Не розуміли, що робити, як швидко це все буде розгортатись. Що саме буде з Харковом, з нашим виробництвом. Всі роз'їхались.
У всіх було першочергове завдання – врятувати свої родини, так само як і в нас. Потім ми почали зідзвонюватися зі співробітниками, один з одним, і думати, що робити. Наше виробництво розташовувалося на Салтівці. Обстріли у тому районі постійно збільшувались. Тому ситуація була важка. Ті, хто залишились там, вантажили всі станки, всю техніку, аби вивезти це. Весь цей процес тривав близько місяця.
«Вивозили всім, що їхало»: про евакуацію бізнесу з Харкова
Як вам вдалося перевести бізнес?
Була програма з релокації. Певні варіанти нам запропонували Укрпошта й Укрзалізниця. Зокрема вони надали вагон потяга, аби ми все вивезли на відносно безпечну територію. Однак потрібна була фура, а її не було.
Ми довго чекали, так і не дочекались, бо я розумів: не ми одні такі були. І завантаження було великим. Ми вивозили всім, що їхало в цю сторону. Це були трали, зерновози, звичайні водії.
Зрештою, ми вивезли все обладнання, всі матеріали. Навіть замовлення, які були зібрані на той час.
Нову сторінку життя підприємство почало вже у Львові. Артем зізнався, що саме тут отримав чи не найбільшу підтримку. І, що не дивно, міська влада була і є зацікавлена у релокації бізнесів. Тож усіляко допомагала підприємцям.
Розкажіть, як ви почали працювати у Львові?
У Львові почали роботу десь за 2 місяці після початку війни. Ми обрали Львів, бо отримали найбільшу підтримку від адміністрації. Реально вони були зацікавлені, щоб ми працювали, щоб ми перевезли свій бізнес. Бо спочатку ми були на Закарпатті, і я скажу, що відношення було зовсім інше.
На сьогодні я можу сказати, що ця підтримка досі існує. Нам дуже приємно, що тут так це сприймають.
Однак чимало речей доводилося робити самостійно, зокрема проводити виходи до повітря, підключати електрику.
Ми самі це робили тут. Все своїми силами й силами співробітників, які з нами теж приїхали сюди.
«Надаю перевагу працівникам, які не мають жодної роботи»: про місію підприємства
Зараз на виробництві працюють чимало співробітників з інших областей. Артем хоче допомагати переселенцям, таким, яким є і він сам.
Люди приїжджають. Я надаю перевагу тим, кому зараз важко. Тим, у кого погані умови й нема жодної роботи. Вони дзвонять, приїжджають сюди, працюють, роблять все і їдуть назад додому.
Оскільки це Львів, родини їхні можуть приїхати з-за кордону і побачитись із рідними. Тому для них це теж гарна пропозиція – вони приїхали, заробили гроші, побачили родини й поїхали додому.
Збиральник корпусних меблів Дмитро Обєлєнцев поділився, що також мав важкий переїзд і був змушений кинути все і переїхати.
«Ми мусимо заробляти якісь гроші. Щоб якось допомагати. Це вже не вперше я працюю на виробництвах, котрі починають працювати з нуля. Переживемо. Це такі важкі часи, які мусять бути», – переконаний Дмитро.
Артем Свірський додав, що через відключення світла знову стає важче працювати. Але він наголошує: ми не здаємося, робимо все, щоб було тепло і світло.
Сумуєте за домом?
Чесно кажучи, я вважаю Харків найкращим містом в усій країні. Бо я ще до війни багато їздив по Україні, по всіх містах, багато бачив. Чистішого, красивішого міста просто нема. Дороги, парки, сквери, інфраструктура. Ну, і велика конкуренція в Харкові. Всі дуже переживають за клієнта.
Є різниця насправді. Але я думаю, вона вирівняється через те, що багато бізнесів переїхали на Захід, і буде здорова конкуренція.
Які ваші плани після перемоги? Що буде з виробництвом?
Нам би не хотілося ще раз переїжджати назад. Нам би хотілося залишити тут виробництво, і створити нове сучасне виробництво у Харкові.
Окупанти прагнули зруйнувати та роз'єднати нашу країну. Однак їхні плани назавжди розбилися об незламність та стійкість українців. Навіть у такі важкі часи український бізнес працює, люди шукають нові можливості та створюють робочі місця. Це вкотре доводить, що українців неможливо зламати. І навіть відключення світла не зупиняє нашого прагнення до розвитку та вдосконалення бізнесів. А значить – перемога буде за нами.