Не «співуча» українська мова

Одна з проблем української орфоепії – це наслідування специфіки інтонаційної мелодики російської мови, а саме: непомірне розтягування одних голосних звуків і випускання чи то «з’їдання» інших. Для прикладу розглянемо, як вимовляють росіяни, здебільшого середньої смуги Росії, таке банальне слово, як «молоко»: перший голосний звук слова «з’їдається», він практично зникає, другий голосний звук протягується майже на одну секунду, вимовляється, як і всі ненаголошені О в російській мові, як А, і третій звук триває (фактично «виспівується») аж до двох секунд (для орфоепії це ціла вічність). Отож насправді ми чуємо не «молоко», а м’л-а-а-а-а-а-а-а-к-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о, і не «хорошо», а х’р-а-а-а-а-а-а-а-ш-о-о-о-о-о-о-о-о-о.

Росіяни середньої смуги і не тільки так «виспівують» майже всі слова, тому дивуєшся йолопові, який вигадав вислів «співуча українська мова», бо насправді «співучою» є російська. Особливо цікаво у цьому сенсі відзначити так званий м-а-а-а-а-а-а-а-сковскій г’в-а-а-а-а-а-а-рок (говорок), наприклад: «За дзєсь' к-а-а-а-а-а-а-пік’ п’А-а-а-а-а-а-а-рб-а-а-а-а-а-а-т’» (За десять капєєк па Арбату), або «Чьо ст’іть’т-а-а-а-а-а-а-а» (Чьо стоітє-та).

Така «співучість» характерна для східних, так званих тональних мов, і це підтвердження того, що російська мова питомо східна мова. У тональних мовах відкриті склади, залежно від висоти тону, можуть мати зовсім різне значення. Тобто слово, «заспіване» однією нотою, має одне значення, а те ж саме слово, «заспіване» іншою нотою – зовсім інше. Це насправді дивовижно! Наприклад, класична китайська (мандаринська мова - путунхуа) має чотири різні тони плюс нейтральний, а в’єтнамська мова (ханойський діалект) – аж шість різних тонів. До таких мов належать також тайська, лаоська, кантонська мови. От де треба мати неабиякі музикальні здібності, про що свідчить ютуб, буквально забитий роликами юних китайців, корейців, японців, в’єтнамців, які виконують рокову музику, та й академічну теж, на такому рівні, до якого молодим європейцям, американцям та й усім іншим, як до неба рачки. Бо якщо від самого народження щодня виспівуєш звуки материнської мови, то й у музичній царині досягнення будуть неабиякими…

Утім повернімося до наших баранів, тобто виспівування жаб на болотах, де діти жодними музикальними талантами зовсім не страждають. І ви запитаєте, а який це має стосунок до українців? А той самий, що і все інше кацапське, яке хворобливо вкоренилося в нашу мову, і яке рішуче треба викорінювати. Якщо кацапське «акання» наші журналісти так-сяк подолали, хоча трапляються й такі випадки, то «з’їдання» голосних – дуже розповсюджене явище. Наприклад, часто-густо можна почути: дуж’ добре (калька з очь’ х’р-а-а-а-ш-о-о-о), дуж’ б’гато (багато), що ц’ т-а-а-а-кє? (що це таке). А також: зустрічат’ся, прощат’ся, розб’рат’ся (розбиратися), наз’ват’ся (називатися), піклуват’ся, п’спішати, ч’кати (чекати), ш’кати (шукати), безп’середньо, інш’х, подальш’х, ворож’х, наймасованіш’х, зах’cн’ків (захисників) тощо.

«Обрубування» голосних в кінці імен стосується і так званого штучного кличного відмінка, якого в російській мові фактично немає, і який так глибоко вкоренився в українській мові, про що ми вже колись говорили. Усі ці Вань’, Мань’, Тань’, Свєт’, Оксан’, Пєть’ Жень’, Вов’, Ром’ а також мам’, тат’, баб’ – є огидним мавпуванням українцями інтонаційної мелодики російської мови.

Українська мова зовсім не потребує бути «співучою», вона тече широкою, плавною, могутньою рікою без рваної інтонації, без смикання, без «виспівувань» і «з’їдання» голосних звуків, що так характерно для мови російської.

До інших типових орфоепічних огріхів в українській мові, які мавпують мову російську, належить, наприклад, недоречне використання м’якого знаку в словах: подружЬя, узбережЬя, УлЬяна тощо. Просто ганебно у виконанні деяких журналістів звучить прізвище відомого українського політика Володимира Омеляна – ОмелЬян. Є й зворотні приклади, коли замість п’ять, п’ятдесят, п’ятсот, по-кацапському вимовляють пять, пятдесят, пятсот.

Особливо шкарадно звучить орфоепічна інтерпретація на кацапський манер англійського довгого əː у словах: burn, purl, birthday, Pearl Harbor, Deep Purple etc. – бьорн, пьорл, бьоздей, Пьорл Харбор, Діп Пьорпл. Навіть наш президент, який наче непогано знає англійську, каже «програма ПЬОРЛ». Ну який може бути пьорл? Невже важко відкрити ютуб і послухати, як вимовляється це слово та й усі схожі інші теж, а не ламати язика болотним діалектом?

Також у зв’язку з порівняно нещодавнім візитом директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви, багато аналітиків згадували візит до російської столиці його попередника Вільяма Бернса 2021 року, і тут теж дехто почав по-кацапському «йокати»: Бьорнс та й Бьорнс, а не встиг посісти крісло прем’єра у Великій Британії Енді Бернем, вже хтось із наших журналістів охрестив його Бьорнем, хоча більшість пише і вимовляє правильно – Бернем, а ті, хто «бьорнкає», вочевидь, окрім російських сайтів, нічого не читає.

Звідки ж узявся в українській мові цей орфоепічний феномен «йокалемене»? В англійських словах burn, purple, birthday голосний звук зазвичай вимовляється як /ɜː/ (у британській вимові). Це звук, якого немає ні в російській, ні в українській мовах.

Коли в XIX–XX століттях формувалася традиція передачі англійських слів російською, звук /ɜː/ часто передавався через «ё» після м'яких приголосних:

• burn → бёрн
• bird → бёрд
• first → фёрст
• turn → тёрн

Причина в тому, що російське «ё» ([ʲo]) після м'якого приголосного сприймалося як ближча фонетична відповідність до англійського /ɜː/, ніж, скажімо, «е» ([ʲe]). Російське «е» звучить занадто «передньо» і нагадує англійське /e/, тоді як «ё» начебто дає більш «глибоке» і «округлене» звучання.

Тому для українського вуха російські форми бёрн, бёрд, пёрпл звучать дуже дивно, бо там є звук «йо», якого в англійській мові насправді немає. Це наслідок російської орфоепічної традиції, а не точного відтворення англійської вимови.

І ще пару свіжих, а насправді доволі заяложених, цікавинок орфоепічного скацаплення української мови. Сайт Українська Правда пише: «Уолл-стріт вклав понад $100 мільярдів у гонку ШІ за кілька днів». «В Уельсі стартує юнацький чемпіонат Європи з футболу». Хто б сумнівався у безмежній відданості наших журналістів кацапським Уолл-стрітам, Уельсам, Уолессам і уікендам? Справді важко їм второпати, що правильний український варіант це Волл-стріт і Вельс, бо згідно з нормами чинного правопису, англійський звук W у власних назвах і не тільки передається здебільшого через літеру В, а не У.

Ось так ми недолуго боремося з наслідками російської орфоепічної традиції і жодним чином не можемо їх подолати.