Мабуть, досі панує думка загалу, мовляв представники єврейського народу не надаються до високих досягнень у спорті. На цей стереотип, до речі, працювали самі євреї, забувши потужність свого Самсона чи Давида, який майстерно володів пращею.
У середньовічній Європі відсутність фізичних вправ євреї компенсували теорією переваги розуму над тілом і багато століть були вірними цим ідеям. Ще на початку ХХ століття ортодоксальні рабини таврували тіловиховання і спорт. Допіру ідеї сіонізму, що закликали до зміни такого одностороннього розвитку євреїв, пробудили зацікавлення до фізичного вдосконалення, тож перші роки минулого століття почали виникати самостійні спортивні клуби. Згодом спортивний рух настільки розрісся, що з 1930 року євреї почали проводити свої Маккабіади, які географічним масштабом стали нагадувати Олімпійські ігри.
Участь та успіхи євреїв на найвищому світовому рівні добре підкреслює Міжнародний Єврейський Зал спортивної слави, що 1981 року виник у Нетанії (Ізраїль). Знайомство із списком представлених там спортсменів чи тренерів дозволяє стверджувати, що зірок глобального масштабу можна знайти майже в усіх видах спорту, навіть екзотичних (наприклад, серед французьких бобслеїстів знаходимо прізвища Ротшильдів). Знаменною також є їхня активна участь у суто американських видах спорту – бейсболі, баскетболі, гольфі. У найбільш знаному нам баскетболі, правда, видатних гравців не знайдемо, зате є чимало знаменитих тренерів та менеджерів. Євреєм був легендарний Арнольд Ред Авербах, найкращий тренер в історії Національної баскетбольної ліги, який в 1958-1966 роках з командою «Бостон Селтікс» здобув вісім чемпіонських титулів, а також Абе Саперстейн – засновник баскетбольного цирку «Гарлем Глобтроттерс», якого слушно вважають людиною, що вторувала американським неграм дорогу до великого спорту. Та й багаторічний комісар НБА Давид Стерн не відмовляється від своєї віри.
Щоб не заглядати за океан, пригадаймо, що найкращим баскетбольним тренером СРСР був Олександр Гомельський, який спочатку здобував перемоги з армійцями Риги, потім московським ЦСКА, щоб досягти апогею успіхів із збірною командою на чемпіонатах Європи, світу та Олімпійських іграх 1988 року.
Цікавим є аналіз видів спорту, де шкала успіхів представників віри Мойсея є найвищою. Не згадуючи шахістів, про яких повинна бути окрема мова, найбільшу кількість олімпійських нагород здобули фехтувальники, які виступали під національними прапорами Угорщини, Австрії, Німеччини, Франції, США та СРСР. Олімпійським чемпіоном 1964 року у фехтуванні на шпагах був киянин Григорій Крисс, якого у збірній команді підтримував Йосиф Вітебський, а обох на найвищий міжнародний рівень вивів тренер Семен Колчинський, якому допомагав Юлієн Уралов.
Сьогодні головним тренером національної команди України з фехтування є олімпійський чемпіон 1992 року в шаблі Вадим Гутцайт.
Великі традиції угорського фехтування гідно представляють шабліст Йєне Фукс-Фекете та рапіристкаІлона Елек. Особливо Ілона Елек-Шаререр, яку не без підстав вважають найзнаменитішою спортсменкою в історії жіночого фехтування – 3 титули чемпіонки світу та дві золоті олімпійські медалі в особистих змаганнях говорять самі за себе. А чого вартий лишень її довготривалий спортивний вік – Ілона виступала на найвищому рівні тридцять років (1928-1957). Останню олімпійську нагороду здобула з командою 1952 року, ставши в 45 років найстаршою олімпійкою, що виходила на п’єдестал пошани.
Радянське фехтування, крім представників України, про яких вже згадано, мало цілу плеяду знаменитих чемпіонів. Нагадаю кілька імен. Найзнаменитішим, мабуть, був рапірист Марк Мідлер, який довгих 13 років представляв СРСР на Олімпійських іграх (дві золоті медалі) та чемпіонатах світу ( 5 золотих) у складі команди, не рахуючи індивідуальних досягнень. Особливо сильними були радянські євреї у фехтуванні на шаблях, де передавали своєрідну естафету перемог від Давида Тишлера до Якова Рильського та Марка Ракіти. До речі, Марк Ракіта за підсумками проведеного в США міжнародного конкурсу «Чудова десятка» серед найкращих спортсменів-євреїв світу стоїть на четвертому місці. Своїм гучним іменем підтримує єврейські громадські організації і обраний Почесним президентом Всеросійської асоціації клубів «Маккабі».
Іншим медальним спортом для євреїв, зокрема у першій половині минулого століття, була гімнастика. Вже з перших Олімпійських ігор 1896 року шість медалей привезли двоюрідні брати Альфред та Густав Флатов, що виступали за команду Німеччини. Незважаючи на великий авторитет і повагу, обидва брати у 30-ті роки згинули в гітлерівських концтаборах. Подібним чином міг закінчитися й життєвий шлях угорки Агнес Клейн-Келеті, яка народилася 1921 року в Будапешті. Її батько згинув у газовій камері Освєнціма, а вона врятувалася завдяки старанням відомого шведського дипломата Рауля Валленберга. Агнес була найгрізнішою суперницею радянських гімнасток на чемпіонатах світу та Олімпійських іграх (сумарно здобула 10 олімпійських нагород, зокрема 5 золотих). Першою абсолютною олімпійською чемпіонкою в барвах СРСР 1952 року стала Марія Гороховська, спортсменка з Харкова, яка також здобула чотири срібні медалі у різних вправах. В останні роки життя Гороховська виїхала на батьківщину предків в Ізраїль, де померла 2001 року.
Ще одним медальним видом спорту треба вважати плавання. Вистачить назвати імена багаторазового олімпійського чемпіона американця Марка Спітца чи зірки плавання на спині Ленні Крайзельберга, олімпійського чемпіона в Афінах-2004, який народився в Одесі. Та хронологічно першим олімпійським чемпіоном став угорський плавець Альфред Хайош, який переміг на Іграх в Афінах 1896 року на відкритій воді на двох дистанціях – 100 та 1200 метрів вільним стилем. Цей надзвичайно універсальний спортсмен навчився плавати після трагічної загибелі батька у водах Дунаю. Ще за рік до Олімпійських ігор Фред Гуттман став чемпіоном Європи у спринті, але згодом на честь відзначення 1000-ліття Угорщини прийняв угорське ім’я та прізвище ( Хайош означає людина моря). У наступні роки він здобував титули чемпіона країни в різних видах легкої атлетики, а навіть два роки виступав у збірній з футболу (1901-1903). Через двадцять років Хайош знову повернувся на олімпійський п’єдестал, коли 1924 року отримав з рук барона П’єра де Кубертена срібну медаль за архітектурний проект ( у ті роки проводили й олімпійські конкурси у різних видах мистецтва).
Повернімося до Марка Спітца: його перші успіхи були на Маккабіаді 1965 року, а через три роки він стартував в олімпійському Мехіко. Та тріумфальним став його старт 1972 року в Мюнхені, де Спітц здобув аж сім золотих нагород. Разом на його олімпійському рахунку 11 медалей, 33 рекорди світу, а також звання найкращого спортсмена США 1971 року.
У галереї найвидатніших єврейських спортсменів не можна оминути представників королеви спорту – легкої атлетики. Не шукаючи за океаном, назву кілька спортсменок колишнього Радянського Союзу, серед яких попереду варто поставити сестер Ірину і Тамару Пресс. Доньки харків’янина Натана Пресса, який загинув на війні 1941 року, дитячі роки провели у Самарканді в евакуації, але у середині п’ятдесятих переїхали до Ленінграду, де під керівництвом тренера Віктора Алексєєва стали зірками світового класу. Тамара (102 кг ваги, 180 см зросту) передувала у штовханні ядра та метанні диску, вигравши 4 медалі на Олімпійських іграх (1960, 1964) та встановивши 11 рекордів світу. Молодша на два роки Ірина виявила здібності у бар’єрному бігу на 80 м та у п’ятиборстві, встановивши 14 рекордів світу. Ірина багато років потім працювала у Києві, викладаючи теорію фізичної культури. У Києві дотепер мешкає і олімпійська чемпіонка у стрибках у довжину 1960 року Віра Самуїлівна Крепкіна, а найкращий спринтер України останніх років, чемпіонка світу та Європи Жанна Пінтусевич-Блок поїхала за океан.
Видатну команду можна скласти із представників різних видів боротьби, де звучать прізвища тільки олімпійських чемпіонів та чемпіонів світу: Борис Гуревич, Яків Пункін, Григорій Гамарник, Олександр Колчинський, Давид Рудман.
Фігурне катання теж може пишатися своїми чемпіонами. Тут лише знамениті імена: Ірина Родніна, Григорій Карпоносов, Ірина Слуцька, Наталія Бестемьянова.
Може не такі знамениті імена футболістів, але лише київське «Динамо» представляють Йосиф Лівшиць, Абрам Лерман, Віктор Канєвський, Борис Разинський, Леонід Островський, а серед сучасних футбольних тренерів відомий Семен Альтман.
Мабуть, список зірок світового та українського спорту єврейського походження можна продовжувати іменами боксерів, штангістів, кульовиків, ватерполістів.
Серед знаменитих спортсменів, що мешкали у Львові, варто назвати одного з найкращих тенісистів маленького м’яча Алойзи Ерліха (5 медалей на чемпіонатах світу з настільного тенісу у 1935-1939) чи продовжувача його традицій у 60-ті роки Бориса Холодовського, срібного призера Олімпійських ігор 1972 року у стрільбі з гвинтівки Бориса Мельника. Учасником Олімпійських ігор 2004 року під прапором команди Ізраїлю була бігунка на 400 метрів з бар’єрами Ірина Ленська, яка закінчила Львівський інститут фізичної культури і стала відомою спортсменкою. Тренером олімпійського чемпіона з важкої атлетики 1976 року Петра Короля був Аркадій Речкіман, який нині мешкає у Німеччині. Чимало тренерів-євреїв вдало працювали у львівському плаванні, водному поло, легкій та важкій атлетиці, баскетболі, шахах.
Щодо шахів, то, не називаючи імен чемпіонів світу, половина яких – євреї, обмежуся тільки відомими іменами львів’ян. Перший медаліст Всесвітніх шахових олімпіад з нашого міста Генрик Фрідман загинув під час німецької окупації 1942 року, перший львівський гросмейстер – олімпійський чемпіон і триразовий чемпіон СРСР Леонід Штейн, естафету якого продовжив Олександр Бєлявський. Гросмейстерами стали Зоя Лельчук, Аркадій Ротштейн, Фелікс Левін, Віталій Голод. У Львові навчалися Михайло Гуревич (Харків, потім – Бельгія і Туреччина), Олександр Шнейдер (Луганськ), працювали Йосиф Дорфман (тепер – Франція) і Олександр Хузман (Ізраїль). Виїхав до Німеччини знаменитий тренер Віктор Карт.
Подані у публікації приклади знаних спортсменів дозволяють припустити, що євреї зуміли вчасно зрозуміти силу сучасного спорту та олімпійських ідей, що дозволило їм інтегруватися у суспільстві, ламаючи ізоляцію, упередження та стереотипи.