Вже наприкінці березня 12 учасників щорічної експедиції вирушать на українську антарктичну станцію «Академік Вернадський», що на острові Галіндез. Українці там проводять геолого-геофізичні, медико-біологічні і гідрометеорологічні дослідження. Це буде 23 зимова експедиція, яка триватиме рік.
Львів’янин Ігор Дикий, відомий український зоолог і полярник, уже тричі побував у Антарктиді – двічі брав участь у річній та раз у сезонній експедиціях. Розповів про традиції та побут полярників, цікаві природні явища на цьому континенті та наукові дослідження, над якими працював з колегами.
«Охочих дуже багато, але не на всі професії»
Охочих потрапити в Антарктичну експедицію дуже багато, але не на всі професії. На одні може бути багато, а на інші – дефіцит. Є експедиції сезонні (3 місяці) та річні (12-13 місяців). Більші вимоги, до тих хто йде на цілий рік. Але шанси подати заявку мають всі, хто має дотичність до переліку професій (геофізик, біолог, метеоролог, лікар, кухар, механік, сисадмін, дизеліст-електрик).
Важко знайти професійного дизеліста. Від його роботи залежить все. Якщо не будуть працювати дизель-генератори – життя усіх під загрозою.
Відбір суворий. Найперше перевага надається тим, хто вже зимував. Тому шанси для новачків зменшуються. Але є ще таке поняття як «дублери». Коли хтось із людей з якихось причин не може їхати – їде наступний із списку.
«До станції не просто потрапити»
Станція «Академік Вернадський» розташована у Західній Антарктиді на острові Галіндез. Учасники експедиції добираються впродовж тижня. Старт у Києві. Звідти літаком до Європи. Далі у Буенос-Айрес. Звідти внутрішніми авіалініями перелітають до міста-порту Ушуайя в аргентинській частині архіпелагу Вогняна Земля. У порту вже стоять кораблі, які ходять в Антарктиду. Корабель на той час вже є завантажений їжею і пальним у баках. Закупка вантажу у Польщі або Аргентині. Полярники відразу везуть із собою річний запас продуктів, питної води, а також більше сотні тонн полярного дизельного палива. З цим усім ще до двох днів проходимо через протоку Дрейка (близько 800 км). Тоді 2-3 дні триває розвантаження та передача станції від попередніх експедиторів – новим.
«В порівнянні з іншими полярниками – ми заробляємо найменше»
Десь у 2006 році добові були в межах тисячі доларів в місяць. Коли ми це говорили полярникам з інших країн, ті перепитували чи це за тиждень. В порівнянні з іншими станціями ми, наразі, отримуємо найменше. У 2014 році, коли стався обвал гривні, ті хлопці, які поїхали, отримували в місяць в Антарктиді 430 доларів.
Ігор Дикий та тлі морського леопарда (фото Лящук О.)
Якщо порівнювати з викладацькою зарплатнею – це звісно більше. Є ще великий мінус для працівників технічних та харчової спеціальностей. Щоб поїхати в Антарктиду вони мають звільнитися з попередньої роботи. Місце їм не тримають. Збереження робочого місця передбачено тільки для науковців. Це свого роду для нас наукове відрядження.
Але навіть попри це ми фанати своєї роботи і продовжуємо їздити на цей континент. Ми кажемо « за білявкою засумували», коли повертаємось в Антарктиду.
«На рік «рубаєш» свої контакти»
Листуємося з рідними з допомогою каналу «прийом-передача». Вмикається інтернет на короткий період, запускається один заархівований великий файл, в якому купа листів у .txt-форматі (нотатник), підписані з адресами і вони йдуть всі у Національний антарктичний науковий центр у Києві. Звідти їх звичайним інтернетом розсилають за вказаними адресами.
Зв’язок зі світом дуже поганий. Тому треба бути готовим, що не будеш бачити рік своєї сім’ї. На рік «рубаєш» свої контакти. Коли повертаєшся з експедиції, то наче приїжджаєш роком з минулого. Тебе наче заморозили. Всі ступили крок вперед, а ти мусиш наздогнати: у роботі, соціальному житті, навіть новин усіх не знаєш.
На о. Расмуссен зі скелетом синього кита (фото Малов. П.)
Треба змиритися, що ти будеш ізольованим і в замкнутому колективі. В моїй експедиції було тільки десять людей. Треба бути готовим більшу частину бачити лише сірий колір. А як ми сприймаємо Антарктиду – дивимось на гарні фото і думаємо, що там сонечко, пінгвіни ходять, багато вільного часу.
Насправді кольорів не вистачає. Вони бувають, коли в Антарктиді літо. Тоді з’являються птахи, кити, колір льоду він стає бірюзово-блакитний із зеленими переливами, але це періодами. 2,5-3 місяці полярна ніч, сонця нема. І всі чекають поки воно з’явиться над горизонтом.
«Їмо картоплю, овочі, різні консерви»
Центр закуповує все. Овочі і фрукти також є. Більше десятка тонн. Але овочі, фрукти до трьох місяців свіжі. Впродовж року там нормальна лише картопля, яку закуповують тоннами в Аргентині. А там вона хороша, велика. Є консерви, законсервовані продукти, заморожена риба, м’ясо цілими тушами.
Все зберігається у холодильниках-кімнатах при мінус 20. І там від підлоги і до стелі все завалено.
Вода є мінеральна у палетах. І звичайна у 5-6 л бутлях. Є на станції опріснювачі. Але цієї води багато не вип’єш. Вона, як дистилят. Можуть боліти суглоби, якщо часто її вживати, тому треба пити мінеральну, бо організму не вистачає мінералів.
«Найбільша небезпека для полярників в океані»
В нас найбільше роботи в океані. Вона вимагає справної техніки, човнів, знання акваторії, карти, тому що є підводні скелі, є лід, крига, яка може затиснути човен. Вода дуже холодна, людина довго в такій крижаній воді не пробуде. Найбільша небезпека – робота в океані. Мають бути рації. Бо може заглохнути мотор, тебе віднесе у відкритий океан і зможуть врятувати на іншому зодіаку, бо вертольотів немає.
При роботі на материку також є небезпеки. Найгірше – це тріщини, яких можна не побачити і злетіти. Також є айсберги, які руйнуються. Влітку, коли працюємо на човнах не можна близько припливати до айсбергів тому, що він може сипатися і розвалюватися, а це рівноцінно тому, що на вулиці валиться будинок. Від падіння може піднятися хвиля і перекинути човен. Треба зберігати дистанцію.
«В Антарктиді багато цікавих природних явищ»
Я навіть ніколи не знав, що є снігова веселка. Вона біла, як коромисло, але від краю до краю – біла. Бачив перламутрові хмари. Вони переливаються і вважаються передвісниками низького озону. Бачив Полярне сяйво, але правильно говорити – Південне полярне сяйво.
Антарктична веселка (фото Лящук О.)
Часто було гало на сонці, на місяці. Є ще таке явище як подвійне сонце, коли воно відбивається. І міражі – на фоні айсбергів, подвоєння відбитків в небі.
«Є традиція між станціями обмінюватись листівками»
На станції є ще глибокі британські полярні традиції. Святкуємо середину зими (22 червня) – Mid Winter. Тоді всі станції в Антарктиді обмінюються поштовими листівками.
І обов’язково у це свято вранці начальник станції має для всіх приготувати сніданок. Перед тим у всіх збирає побажання. Можна замовляти, що хочеш. Але ми, щоб не дуже завантажувати начальника дуже не вимахуємось. Після сніданку є різні естафети: футбол, перетягування канату, біг у ластах, стрибки у мішках і купання в океані.
«Для людей на станції гнучкий графік»
Роботи з 9 до 18 немає. У нас гнучкий графік. Сніданок кожен собі готує сам, бо кожен стає по-різному. Через те, що по роботі одні можуть засиджуватись довго. Обід стандартно о 13 і вечеря о 19 вечора.
Щомісяця ми надсилаємо у Центр звіти.
Люди, які стають рано – це чергові. О 08:00 ранку приймають пост з попередньої зміни. Вільний час у суботу ввечері під час вечері. Кухар готує щось незвичне, щоб ми відчули свято. Тоді можна випити трохи вина. Це дозволено офіційно, бо в тих умовах вино є антиоксидантом. Ми отримуємо листи від дому ділимось новинами. Граємо сніговий футбол.
Можемо сидіти у барі «Фарадей». Це також і музей станції, і кают-компанія. Всі стіни обліплені старими фотографіями, висять старі речі: екіпіровки, снігоступи. Там є дартс, більярдний стіл, бібліотека, музичний центр. На станції є ще настільний теніс, тренажерний зал, гірські лижі, на яких катаємось.
«Я почав грунтовне дослідження морських ссавців»
Я перший розпочав професійне дослідження морських ссавців. Я був професійний теріолог. Започаткував програму досліджень ссавців, якими достеменно не займались. Розробив дослідження живлення тюленів.
Тюлені пірнають дуже глибоко, можуть на триста метрів пірнати. Там їдять і риб і кальмарів, восьминогів, які ще не описані в науці. В мене є два види восьминогів, які ще не визначені, але знайдені на цій території під час дослідження живлення. Ми ще описали кілька видів риб. Розкрили їхні ареали поширення.
Тюлені Ведделла, самка з дитинчам (фото Ігоря Дикого)
Коли народжуються молоді тюлені Веддела (полярники називають їх «виделками») побачили, що вони дуже швидко ростуть. Вони в день набирають від 3-5 кг ваги. Народжуються в середньому 25 кг. За місяць набирають до 100 кг. Це треба, щоб набрати більше жиру і пірнати у воду, адже там крижана вода. Молоко самиць близко 40% жирності має.
Зараз курую проект який займається пінгвінами спільно з організацією АНТКОМ (Комісія зі збереження морських живих ресурсів Антарктики). Дослідити скільки є пінгвінів, скільки і чого вони з’їдають – ми це рахуємо у своєму секторі і дані передаємо далі. Тепер це робимо з допомогою камер стеження.
«Станція не є закрита для жінок»
Станція не є закрита для жінок. Жінки можуть працювати сезонно. У другій експедиції у нас зимували чотири жінки. Центру було нелегко організувати логістику для жінок. До прикладу, тоді вже треба додавати до складу експедиції ще окремого лікаря для жінок. А у нас штат обмежений. Якби була експедиція з 50 людей і з них 15 були б жінки – це було б нормальне співвідношення.
На станції США «Мак-Мердо» зимує понад 200 людей (влітку більше тисячі), які можуть навіть не перетинатися. А коли колектив 10 людей [як у нас] і так цілий рік? Виходить замкнуте коло спілкування. Не всі це можуть витримати.
«Через кордони втрачається матеріал»
По закінченні експедиції при перевезенні є проблема втрати зразків, які ми назбирали на континенті. Наші зразки з минулого року застрягли на митниці і досі їх ще немає в Україні. Зупинили їх в Аргентині.
Тому зараз Національний антарктичний центр працює, щоб розробити документальну схему з доставки зразків. Щоб нам допомагало Міністерство освіти у цьому. Бо рік ти збираєш матеріал по крупицях, а потім він більше року може бути на митниці, а коли його передають – це може бути вже сміття.