Оптиміст, життєлюб, добра та щира людина. 45-річний Роман Сеник - один з перших героїв, які загинули у Києві на Грушевського.
Колишній військовий не міг сидіти вдома, коли стріляли в українців. Історією про життя і боротьбу Романа Сеника з Яворівщини ми завершуємо нашу рубрику Небесна сотня.
І з надією сподіваємось, що число загиблих героїв більше не зросте.
На цих фотографіях Роман Сеник усміхається. Майданом чоловік гордо ходив з прапором, на якому написав - Турка.
Прапороносцем був не один раз.
До Києва на революцію Роман їздив тричі. Хоча рідні всіляко відмовляли його. Колишній військовий, який служив миротворцем в Югославії не міг всидіти вдома, як і миритися з несправедливістю. Дзвонив уночі родичам і захоплено розповідав про Майдан.
22 січня вночі Романа Сеника поранили осколком в ногу. В обід під час атаки беркутівців вдруге - снайпер вцілив у легені. Дорогою до лікарні у чоловіка два рази зупинялося серце. Йому ампутували руку.
На заклик Майдану здати кров для Романа - люди відреагували миттєво та масово. Проте врятувати його не змогли. Та навіть після смерті режим не давав йому спокою. Сестра не могла забрати тіло з Оранжерейної, по нього також прийшли міліціонери. Допомогли народні депутати.
Відразу після похорону Андрій, племінник, відвідав місце вбивства на Грушевського. І теж потрапив під обстріл.
Життєлюб та щира людина, Роман дуже тішився, коли допомагав людям. У своєму житті встиг посадити дерева, збудував будинок. Хоча своїх дітей не мав, дуже любив племінників та хрещеників.
Похресниця Христина називала Романа Сеника татом.
У Романа Сеника героїзм був у крові. Ще в дитинстві він врятував з води сусідську дівчинку.
Роман весь час говорив про Майдан і жив революцією. Хоча ніколи не мав звички говорити пафосно, останні слова по телефону до рідних запам’ятались їм назавжди.