Взяв відпустку, зібрав рюкзак і поїхав на майдан. А додому живим не повернувся.
У нашій рубриці "Небесна сотня" згадуємо Юрія Вербицького, першого львів’янина, який загинув на революції. Його тіло знайшли в Бориспільському лісі 22 січня.
24 січня.
На прощання з Юрієм Вербицьким за приблизними підрахунками прийшли щонайменше п’ять тисяч небайдужих.
Він любив гори, фотографію і рок-музику. Ніколи не кидав в біді і абсолютно не цікавився політикою.
Те що трапилось в ніч на 21 січня на вулиці Грушевського стало шоком для рідних і друзів чоловіка.
Десь тут серед активістів був 51 річний Юрій. Чи то куля чи осколок гранати травмував йому око. Тоді він подзвонив своїй племінниці.
Тоді Юра потрапив до Олександрівської лікарні. Його віз товариш-майданівець Ігор Луценко. Та двох активістів викрали просто з лікарняної палати. В лікарні від Юрія залишились тільки куртка і паспорт.
Всі надії родичів знайти Юрія живим - розбились, коли почули повідомлення - два тіла знайшли в Бориспільському лісі. І серед них впізнали Юрка.
Це - другий день після того, як знайшли тіло Юрія. Друг Роман завів нас у місце де чоловік проводив найбільше часу.
Це клуб альпіністів. Друзі і гірські попутники хлопця згадують, як разом ходили на Кавказ і як Юрко мало не помер від каміння, коли рятував людей. А ще згадують, що вмів підтримати.
Працював Юрко в інституті геофізики, був сейсмологом. Жив в квартирі на Сихові з песиком Альпом. Мав доньку, з нею постійно спілкувався, хоч та жила з мамою.
Поховали Юрія на Личаківському цвинтарі, де й хотіла родина. Тепер він - на алеї героїв біля учасників бою під Крутами та вояків УПА.