Без сумніву, Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок імені Марійки Підгірянки має своїх глядачів, які радо приходять на вистави і захоплено за ними споглядають. Звісно, їх кількість коливається залежно від усіляких обставин.
Але якби мені сказали, що це чергова постановка, то аж ніяк не йняв би віри, бо не часто побачиш, скажімо, голову Івано-Франківської ОДА, коли той у черзі втрапити до зали. Та й, зрештою, хіба мало ляльок і маріонеток він наглядівся серед підлеглих? Кінець кінцем, сам є чиїмось підлеглим, відтак з подібними ролями ознайомлений добре.
Щодо приколів політиків, то в жодному разі не можна покладатися на жодного з них хоча би тому, що жодна нормальна людина не стає політиком, чи пак чиновником. Згадуючи своїх однокласників-однокурсників, російський сатирик Михайло Задорнов зауважив, що всі нормальні пацани пішли працювати за спеціальностями, куди кому душа лягла – хто лікар, хто водій, хто бухгалтер… І лише ті, котрі нічого не вміли, стали політиками.
Але це була ремарка, а зараз повернемося до театру ляльок. Хоч і не була то лялькова вистава. Зрозуміло, дітей також не було. Натомість біля входу тусувалося чимало чиновників. Всі вони приперлися, аби стати свідками такої знаменної події, як презентація книжки Анни Герман «Червона Атлантида». Ясна справа, що не любов до літератури спонукала посадовців відвідати цей захід, бо жодного з них за кілька останніх років не бачив на жодній літературній події, куди мені з фахових міркувань доводиться зачащати.
Вочевидь, не випадково це дійство відбувалося у театрі ляльок, бо де ще можна адекватно сприймати подібний захід? А тут хоча би можна поіронізувати. І знову ж Задорнов: «Вміють казати правду, коли не знають, про що говорять». А це істинно було схоже на якусь виставу. Навіть спочатку винесену за межі сцени. По-перше, вхід був за запрошеннями, які, вочевидь, роздали тим-таки чиновникам і членам Партії регіонів, якими аж ряснів театр і довколишні території, тому журналісти проходили незаконно, хоча великою мірою саме для ЗМІ була зорганізована ця затія.
Коли врешті вдалося втрапити до середини, то відразу у холі відбувалася пародія на сільське весілля. Навпроти входу розташувалися телевізійники, щоб, як тільки з’явиться Анна Миколаївна, фіксувати кожен її крок. Зліва – музики: один на скрипці, а інший на гітарі. І повсюди на лавках у дорогих костюмах, як весільні гості, повкладалися пані і пани з ОДА, міської ради, міської і обласної організацій Партії регіонів. Що ж вони всі робили? Чекали на молоду!
Молода з’явилася раптово і впевнено. Всі аж ахнули, а вона навіть не ахкала, а відразу попростувала до зали і на сцену. Правда, перед тим ще на вулиці скуштувала хліба і солі. А на сцені на неї вже чекала господиня, вочевидь, мама молодого у вишитій сорочці, яка відразу запевнила, що Анна Герман відвідала Прикарпаття не як політик, а «яка творча особистість», після чого гості презентації хутко заплескали.
І тоді Анна Миколаївна почала презентувати «Червону Атлантиду»: «Все, що я хотіла би сказати, людям, які народилися і живуть на тій землі, з якої я походжу, я написала у цій книжці, не думаючи, що крім вас, моїх земляків, хтось схоче то читати. Насамперед, там складна мова і я думала, що нашу мову не кожен може розуміти. Крім того, там такі речі, які тільки ми тут можемо розуміти. Тому мене здивувало, коли книжку попросила Оленка Лукаш, моя колега по адміністрації президента, яка родом з Луганська. Я їй сказала: «Олено, ти того читати не будеш, бо то не для вас, то для нас». Але вона взяла і прочитала, а потім подзвонила і каже: «Це теж було, наче про нас, ми просто по-російськи говоримо, але думаємо і відчуваємо так само».
Направду зворушлива історія, а що стосується самої книжки «Червона Атлантида» та її змісту, то свої міркування я вже висловлював раніше. Що ж до презентації, то йдемо далі. Власне, відразу Анна Миколаївна запропонувала перейти до запитань-відповідей і поговорити про речі «вічні і важливі для Українського народу». Зокрема висловила думку, що та мова, яку ми чуємо по телебаченні і радіо, – «залізна». Себто малий словниковий запас і більш ганебного, за дублювання фільмів такою українською не існує. Тому Анна Герман хоче, щоб українська мова багатіла і «достойно поповнила корону європейських мов», зокрема через використання нею галицизмів у своїх текстах.
Коли ж надійшло питання: чи потрібна Україні сильна жінка? – Анна Миколаївна відповіла: Україні потрібен сильний мужчина! – вочевидь сумніваючись в нині наявних. І знову – оплески! А потім додала: «Нема більшого щастя на землі, як зварити борщ». Коли ж зайшла мова про можливість прочитання книжки міністром освіти і науки, молоді та спорту, то Анна Герман заявила «абсолютно щиро», що «в Україні ніколи не було більш освіченого міністра освіти, ніж є Дмитро Табачник». І припустила, що якби він мав дружину з Івано-Франківська, то «вона би пом’якшила його серце до того, що любимо і розуміємо ми». «Він не мав щастя мати жінки з Галичини».
Письменницький загал може зацікавити оприлюднена інформація про можливість президентської премії за найкращу книжку року, а також можливість її присудження ще цього року до річниці незалежності. Перед тим зачитавши уривки з «Червоної Атлантиди», Анна Герман похвалилася, що її похвалила Марія Матіос і висловила припущення, що саме авторці «Солодкої Дарусі» буде присвоєно першу президентську премію. Тут вже самі міркуйте…
І все це діялося на сцені, а в залі також вирувало життя. Як мінімум, чимало юних «регіоналів» завзято писали на аркушиках «правильні» запитання і передавали їх до сцени. У першому ряду гонорово сиділи найширші високопосадовці.
Серед них виділявся голова Івано-Франківської ОДА Михайло Вишиванюк, який завзято згідливо кивав головою на кожну репліку Анни Герман, а потім не витримав і сам взяв слово. Для початку він назвав себе «рядовим читачем», тоді сказав, що у «Червоній Атлантиді» «глибока філософія життя» і, звісно ж, додав, що ми маємо сучасного Василя Стефаника, що гостей презентації вельми втішило. Крім того, тексти Анни Герман надихнули губернатора Прикарпаття на думку, що «у цьому світі треба жити для добра». Правда, він не наголосив, для чийого. А все ж не маю сумніву, що Михайло Васильович хоча б раз на хвилину згадує про мешканців Івано-Франківщини, а говорячи про добро, навіть і двічі-тричі.
Тож Прикарпаття з нетерпінням чекає від губернатора добра. А я, врешті, розумію, наскільки благодатний вплив спричинила Анна Герман. Відтепер, бажаючи чогось хорошого друзям з інших регіонів України, серед обов’язкових тез буде: «Нехай у твоє місто приїде Анна Герман!». Може, і їм добра перепаде…
Фото "Правда.if.ua"