То чи варто нам очікувати російської інвазії? Попри нагнітання в Москві агресивної істерії і підкремлівськими ЗМІ, і заявами найвищих державних осіб, мислячі люди чимраз більше схиляються до переконання, що ймовірність воєнного розвитку ситуації стрімко падає. Всі останні події вказують на те, що передумови, які склалися і в Росії, і на міжнародній арені, вкрай несприятливі для Росії, щоб встрявати у військову авантюру. Хоча, звісно, не варто відкидати чинник відчаю, який може штовхнути російське керівництво на екстраординарні дії. Але тут ми вже безсилі щось прогнозувати.
Спробую пояснити, що я маю на увазі під «несприятливими передумовами». От хто б собі ще зовсім недавно міг уявити, що така російська ура-патріотична організація як «Загальноросійські офіцерські збори» зненацька виступить з різким засудженням планів Кремля вторгнутися в Україну. Бо ким є голова цих зборів генерал-полковник у відставці Леонід Івашов? Як і більшість російських імперців, він «органічно» поєднував у собі комуністично-радянську та монархічно-імперську ідеологію. Він написав масу статей та книжок, де відстоював російську експансію, «кримнаш», сварив Захід, не гребував й антисемітськими заявами.
Ще зовсім недавно, у жовтні минулого року, Івашов, даючи інтерв’ю російській військовій газеті «Звезда», переконував читачів, що саме НАТО спровокувало військову ескалацію, що Росія у конфлікті з Україною – жертва, що Кремль лише намагається захищатися від агресивних намірів Заходу. Але кілька днів тому з’являється ініційована Івашовим заява «Загальноросійських офіцерських зборів», де цю ситуацію потрактовано діаметрально протилежно.
«Спроби через ультиматум та погрози застосування сили змусити "полюбити" РФ та її керівництво безглузді та вкрай небезпечні… Війна – це неминучі людські жертви, руйнування, страждання великих мас людей, знищення звичного способу життя, порушення систем життєдіяльності держав і народів. Велика війна – це величезна трагедія, чийсь тяжкий злочин», – наголошується в заяві, підписаній Івашовим.
Російська ескалація щодо України, на переконання автора заяви, має «штучний» та «корисливий» характер для внутрішніх сил, а можлива війна може поставити під питання «існування самої Росії як держави», назавжди зробить росіян та українців «смертельними ворогами» та призведе до значних жертв.
Автор стверджує, що ведення війни є доцільним, коли життєво важливі інтереси держави й суспільства опиняються під загрозою. На його думку, сьогодні загрози існуванню Росії є, але на них не звертає уваги чинне російське керівництво. «Всі життєво важливі сфери, включно з демографією, стійко деградують, а темпи вимирання населення б'ють світові рекорди. І деградація має системний характер, а в будь-якій складній системі руйнування одного з елементів може призвести до обвалення всієї системи. Проте це загроза внутрішнього характеру, яка виявляється у нежиттєздатності моделі держави, повної недієздатності та непрофесійності системи влади та управління, пасивності та неорганізованості суспільства. У такому стані будь-яка країна довго не живе», – читаємо в заяві. Щобільше, від імені «Загальноросійських офіцерських зборів» Івашов закликав Путіна «відмовитися від злочинної політики провокування війни» і навіть подати у відставку.
З чого б це одіозний російський імперець так зненацька змінив свою орієнтацію? Можна припустити, що його заява стала прямим наслідком так званої війни веж Кремля. Чимраз більше представників російської еліти, котрі мають вплив на ухвалення державних рішень, виступають проти не лише ймовірних воєнних дій проти України, вони виступають вже проти самої кампанії нагнітання агресивної істерії. Бо вона дедалі більше шкодить передовсім російським інтересам, псує життя багатьом російським олігархам.
І навіть у російських військових колах панує невпевненість і смута. Багато військовиків найвищого рангу вкрай скептично ставляться до ймовірності «швидкої переможної війни» проти України. Нещодавно американський телеканал CNN опублікував на своєму сайті інформацію про настрої в російській армії, здобуту представниками розвідувальної спільноти США. Російські військовослужбовці високого рангу висловлюють серйозне занепокоєння тим, що широкомасштабне вторгнення в Україну буде небезпечнішим, складнішим, з більшою кількістю жертв, ніж собі уявляють президент Росії Володимир Путін та інші керівники Кремля.
Ще більшою ознакою непевності й сумбуру в найвищих ешелонах російської влади є ті ультимативні заяви, які Кремль останнім часом адресує Україні, НАТО, Євроунії, Сполученим Штатам. Спершу Москва вимагала зупинити розширення НАТО на Схід, відмовити в членстві Україні. Згодом вимога стала ще радикальнішою: повернути Північноатлантичний альянс у рамки 1997 року, тобто до вступу туди перших посткомуністичних країн. Далі Росія вимагала припинити військові навчання НАТО на території пострадянських країн.
Але, звісно, перевершили всіх своєю абсурдністю вимоги Кремля, артикульовані одіозною речницею МЗС РФ Марією Захаровою. «Ми переконані, що добитися деескалації ситуації навколо України можна дуже швидко: для цього треба припинити постачання Україні озброєнь, відкликати з її території західних військових радників, інструкторів, припинити спільні навчання ЗСУ та країн НАТО, а також вивести всі раніше надані Києву озброєння за межі української території… Якщо говорити про регіональну безпеку в широкому контексті, то для її зміцнення НАТО слід, окрім іншого, оголосити про відмову від політики "відчинених дверей". Київ своєю чергою має повернутися до нейтрального позаблокового статусу, який був проголошений декларацією про суверенітет України від 16.07.1990 року», – заявила Захарова на брифінгу 9 лютого.
Чого вже було на цьому зупинятися? З таким же успіхом Кремль міг вимагати розпуску Збройних Сил України, скасування Декларації про державний суверенітет, денонсації Біловезької угоди про ліквідацію СРСР, проведення референдуму про визнання українців росіянами. Ну, чи що там ще? Бо вже бракує фантазії, щоб передбачити, які ще абсурдні вимоги виставлятиме російська влада, яка сама себе завела в глухий кут конфронтації.
Щоправда, дехто з європейських політиків найвищого рангу досі не може усвідомити, що з Путіним більше немає про що говорити. Він уже давно перестав бути перемовиноздатним. Зайвий раз у цьому мусив пересвідчитися президент Франції Емманюель Макрон. Відносно молодий політик ще донедавна вірив якщо й не в якісь етичні норми і принципи у відносинах з Росією, то принаймні у здоровий глузд і почуття самозбереження кремлівських завсідників. Він дуже прагнув вписати своє ім’я в анали історії як президент-миротворець, можливо, його амбіції сягали навіть лауреатства Нобелівської премії миру.
Сповнений надій Макрон прибув до Москви, щоби знову ж таки «поглянути в очі Путіну», запевнити його, що Захід зовсім не прагне ескалації, що варто просто «перестати стріляти». Яке ж було здивування французького президента, коли на всі його апеляції до здорового глузду російський лідер під час зустрічі відповів словами з вульгарної некрофільської частушки: «Нравится, не нравится – терпи, моя красавица». Тим, хто не надто знайомий зі сміховою російською народною творчістю, підкажу, що частушка починається словами: «Девушка лежит в гробу…». Далі, як сказав би Віктор Янукович, додумайте самі.
Пригадався схожий масний жарт Путіна, якого він вжив під час візиту до Москви Анґели Меркель. У ньому, нагадаю, йшлося про «бабушку», в якої «были внешние половые органы дедушки». У тодішньої німецької канцлерки просто відібрало мову. Попри те, що вона досконало володіє російською, довго не могла зрозуміти, що ж то сказав її візаві. Чи радше не вірила своїм вухам.
У всякому разі всі перелічені події свідчать про те, що «всё смешалось в доме Облонских». Представники владної російської еліти вже не знають, за що хапатися, як далі діяти, які меседжі посилати назовні. Впливові кремлівські можновладці відчутно конфліктують між собою, намагаючись прикрити всі ці внутрішні розбірки від світу завісою агресивної риторики.
І якщо все минеться для України малою кров’ю, тобто не дійде до більш-менш серйозних збройних дій, то ми врешті-решт виграємо від цієї ситуації. А Росія, звісно, програє. Передовсім це стосується внутрішньоукраїнської консолідації суспільства, де чимраз менше людей сумнівається у правильності гасла «Геть від Москви!».
Водночас нині вже витворився міжнародний консенсус у питанні захисту України. Яскравим свідченням цього стала військова допомога, яку активно надають нашій країні США, Велика Британія, Польща, країни Балтії тощо.
Підтримка України відчувається й на рівні простих європейців. Про це свідчать результати опитування громадської думки, проведеного Європейською радою з міжнародної політики в семи країнах-членах ЄУ – Німеччині, Фінляндії, Франції, Італії, Польщі, Румунії та Швеції. Згідно з ними більшість (понад 60%) населення вказаних країн згідна з тим, що «колективний Захід» повинен захистити Україну від російської агресії. Тобто, окрім усього, в Європі зростає розуміння, що загроза вторгнення Росії в Україну – це аж ніяк не суто українська справа. Це стосується всієї архітектури європейської безпеки, яку так вперто намагається зруйнувати Росія. Опитування також показало, що відносно багато респондентів виступили за те, щоб їхні країни безпосередньо стали з Україною пліч-о-пліч проти загарбника.
На щастя, не завадили цій консолідації навіть дивні заяви представників української влади про те, що «загрозу перебільшено» (Володимир Зеленський), що це американська «спроба сіяти паніку» (Давид Арахамія), про те, що американська преса «з подачі американського уряду» розкручує «інформаційну хвилю про наближення війни» (Богдан Яремко). Навіть якщо припустити, що ці заяви робилися з благою метою – врятувати українську господарку від негативних впливів паніки. У цьому контексті хотілося б побажати владній команді виробити якийсь розумний план інформаційної кампанії щодо російської військової ескалації на кордоні, розробити конструктивні узгоджені меседжі, щоб не розгубити всю здобуту міжнародну підтримку.