Спостерігаючи за новорічними імпрезами на російському телебаченні, складається враження, що переносишся в легендарний фільм Алєксєя Балабанова 2007 року «Вантаж 200». В одній з кімнат капітан поліції-психопат ув'язнює дівчину, приковує її наручниками до ліжка та попоює самогоном. Він дивиться, як вона корчиться, зґвалтована брудним бомжем, а далі підкидає їй у ліжко труп її нареченого, який загинув в Афганістані. В іншій кімнаті мати капітана, наче й не пахне в квартирі небіжчиком і не виє за стіною дівчина, цілими днями дивиться фестивалі радянської естрадної пісні. (Нагадування для наймолодших: радянську естрадну пісню слухали ваші дідусі та бабусі ще за комуністичних часів, наприклад, під час Фестивалю польської пісні в Ополі).
Через 16 років після прем'єри «Вантаж 200» метафора Балабанова все ще актуальна. В Україні палають пожежі, гинуть діти і ґвалтують жінок, Росією править психопат, який начебто змінив кадебістські погони на костюм, але продовжує тероризувати, знечулювати, збайдужувати і зіштовхувати себе і росіян у прірву. А в новорічну ніч по телевізору веселиться еліта. Якби ще запросили дещо заслуханих Black Eyed Peas. Але ні. Ми входимо у 2023 рік, а російська еліта танцює під пісні радянсько-італійської естради. Танцює.
Я танцюю...
Я танцюю...
Кручуся, як вмію
Уникаючи натовпу
Уникаючи тлуму
У ніжному шалі.
(Ja tańczę...
Ja tańczę...
Kręcę się jak umiem
Unikając tłoku
Unikając tłumu
W delikatnym amoku.
Уривок з пісні рок-гурту Voo Voo)
Смерть як сімейний інвестиційний фонд
Якщо існує градація некрофілії, то новорічна ніч не є її крайньою формою. Це заледве некрозабавка. Імпреза сімейки Адамсів. Владімір Путін звів некрофілію в ранг державної політики. Він запропонував солдатам, які воюють в Україні, – переважно рекрутованих з нижчих соціальних верств – незліченні фінансові бонуси: зарплату у 12 разів більшу за мінімальну (наприклад, для медсестри чи вчителя-початківця). А в разі загибелі – компенсацію їхнім сім'ям, на яку вони могли б купити квартиру у Варшаві, не беручи кредит.
Так Путін створив ситуацію, за якої загибель росіянина на війні буде не трагедією для його родини, а виходом з бідності. Важелем соціального поступу і трампліном до кращого життя. Отже, смерть стала складовою російської економіки, сімейного й суспільного життя і передусім новим клеєм суспільного договору між кремлівською авторитарною владою та російськими громадянами. Це не що інше, як некрополітика або навіть некросакралізація російської влади, оскільки остання піднімає на державний прапор присягу «допоки смерть не розлучить нас», вимагаючи від росіян сприймати її максимально буквально.
Цей феномен чудово описав лауреат Нобелівської премії миру 2021 року Дмітрій Муратов, головний редактор «Новой газеты». Кілька місяців тому в інтерв'ю відеоблогеру Юрію Дудю він сказав:
«Держава підійшла до цього питання незвично комплексно. Вона платить росіянам мільйони рублів, роблячи їхні інвестиції у смерть надзвичайно прибутковими. Зараз у кожному місті люди повторюють: "Ну, так, війна, але ж за це платять гроші!". [...] Солдат-контрактник з Володимирської області отримує 300 тис. рублів, а вдома на заводі 25-30 тис.».
Дудь допитувався: «Чи саме завдяки цьому Путін зберіг свою підтримку і заглушив загибель людей, та ще й зробив війну сходинкою соціального просування?».
«Абсолютно! Православна церква створила проєкт під назвою "смерть в обмін на прощення гріхів". З іншого боку, держава відкрила щедрий аукціон під назвою "смерть як сімейний інвестиційний фонд". Якщо людина загине, її сім'я отримає стільки грошей, скільки вона заробила б за чверть століття».
Треба бути вдячним Путіну
Дмітрій Муратов завищив, але незначно. Рядовий солдат отримує 195 тис. рублів (близько 12 тис. злотих) на місяць, а мобілізовані в'язні – 100 тис. рублів. З підвищенням військового звання посадовий оклад збільшується. Тож офіцери можуть заробляти 300 тис. рублів і більше, а після масових втрат російської армії та мобілізації, яка все ще триває, офіцер нижчого рангу може стати офіцером досить швидко. Ті, хто воює в Україні, додатково мають право на регіональні надбавки, наприклад, на Чукотці – додаткові 300 тис. рублів одноразово, а в Ненецькому автономному окрузі – безкоштовну земельну ділянку. Федеральна служба судових приставів призупинила стягнення боргів з мобілізованих, а на початку грудня банки схвалили кредитні канікули для 100 тис. з них. У багатьох регіонах статус мобілізованого означає першочерговий доступ членів сім'ї до дитячих садків, ясел та медичних послуг. Уряд також дав обіцянки на майбутнє: звільнення від сплати прибуткового податку та надання статусу «учасника бойових дій» після повернення додому, що надасть різні пільги, такі як 50-відсоткові знижки на житлово-комунальні послуги.
Найголовніше в путінському проєкті «смерть – це тільки початок» – це компенсація. Три мільйони рублів (185 тис. злотих) за отримані рани. У разі загибелі держава спочатку виплачувала родичам загиблого військовослужбовця 7,4 млн рублів, а з березня 2022 року, за указом Путіна, – 12 млн рублів (740 тис. злотих). У Польщі цього вистачило б на квартиру площею 40-50 м2 у Варшаві, Кракові, Гданську чи Вроцлаві та 50-70 м2 у менших містах. Або на новенький автомобіль – сімейну Toyota, BMW чи Mercedes E-Class – і більш ніж половина із цих коштів ще залишилися б на кілька поїздок до Катару чи Аргентини, або на заощадження дитині для вступу до університету, вивчення англійської, китайської чи іспанської мови. Або на відкриття власної справи.
Існує досить багато варіацій, засадничо ідея полягає в тому, що якщо «твій мужик» помирає (а іноді «твою баба»), а ти маєш голову на в’язах, то завдяки компенсації ти сідаєш у ліфт і піднімаєшся кількома поверхами вище над Малими Злиднями, вгору соціальною ієрархією до кращого життя. А якщо, до того ж, «твій мужик» був безробітним алкашем, який влаштовував дебоші, бив дружину і дітей, то це не просто величезний бонус, а ще й на один пияцький рот менше, який треба було годувати. Це високі темпи зростання інвестицій, які держава зробила для тебе. Що ти тоді відчуваєш, але не кажеш вголос?
Треба бути вдячним Путіну.
То що, допоможете?
У Польщі програми Путіна викликають презирство і недовіру, до яких належить і твердження: «Вони все одно не заплатять». Але це більше припущення, ніж факт, і хто знає, чи не видаємо ми бажане за дійсне. Так, «Новая газета Европы» в репортажі від 11 листопада описала бунт солдатів з Чувашії, які спочатку не отримували виплат, оскільки регіональна влада перекроювала бюджет, вирішуючи, у кого забрати, щоб віддати мобілізованим (в результаті бунту гроші для солдатів знайшлися).
Російська служба ВВС також повідомляла про випадки невиплати 195 тис. рублів у листопаді, але це не було системним. Журналісти ВВС теж пишуть, що для того щоб отримати гроші й пільги, потрібно підписати контракт мінімум на рік, тому деякі російські юристи вважають, що якщо держава відправить когось раніше терміну або Путін оголосить дострокову демобілізацію, то солдати не отримають грошей. Однак ні «Новая газета», ні BBC, ні портали The Bell або Meduza не повідомляли про масову, організовану практику невиплати солдатам грошових винагород і компенсацій.
Звісно, не можна відкидати, що російська держава намагатиметься обдурити. Можливо, демобілізовані так і не отримають статусу «учасника бойових дій». Можливо, страхова компанія «Согаз», яка уклала договір з Міністерством національної оборони на виплату компенсацій, шукатиме юридичних зачіпок, щоб цього не робити. Можливо, деякі військовослужбовці не отримають усіх виплат, а їхні сім'ї отримають зменшену або навіть нульову компенсацію. Можливо. Однак поки що це радше виняток, ніж правило.
Путін, зрештою, відреставровує імперію. Саме тому він створює економіку війни і не думає припиняти вливати в неї гроші. Причому йому байдуже, чи платитимуть за це російські діти та онуки, чи через 5-10 років на місці державного бюджету утвориться чорна діра, а на державних рахунках буде гуляти поривчастий вітер. Ну ж бо, йде повномасштабна війна за імперію! І Путін має намір її продовжувати, про що прямо і говорить. Прямо на камеру, кілька разів на тиждень. Він уже не рахує прибутків і збитків, а перекладає витрати на війну на бюджети регіонів, середній клас і бізнес. Для військової машини йому треба мотивоване гарматне м'ясо, тому він не може дозволити собі широкомасштабних і демонстративних порушень свого некрофільського суспільного договору.
Крім того, путінська некрополітика – це не стільки гарматне м'ясо, скільки візія й обітниця. Про психосоціальну надбудову. Навіть якщо держава не виплатить жодного рубля – хоча це малоймовірно – Путін вручає росіянам лотерейний квиток, кажучи: не бійтеся і відправляйте свого «мужика» на війну. Може, виживе, може, й ні, для вас все одно будь-який варіант хороший: або переможна битва за велику Росію, або смерть героя і вхідний квиток до кращого життя. А якщо пощастить, то отримаєте і те, й інше: відрубана рука – це три мільйони, і що там казати, місця в дитячих садках самі собою не знайдуться, як і вода, газ та вивезення сміття не окупляться. Так як же буде? А бідніша частина народу не тікатиме за кордон, а буде ризикувати так само, як продають одну нирку в надії, що інша прослужить ще багато років.
Яка країна, такий дзен
Напрошується банальний висновок, що кредитні канікули, мільйонні репарації і 195 тис. рублів – це хитрість, щоб гарантувати Путінові підтримку, допоки не вичерпаються бюджетні гроші. І це буде правдою, але дуже поверховою. Путінська некрополітика – це ламання росіянам хребтів (чи, як вони самі сказали б, ламання через коліно). Формально це відбувається на ринкових засадах. Замість того, щоб оголошувати мобілізацію, Кремль мав би просто розмістити оголошення на порталі для шукачів роботи. Це звучало б приблизно так:
- Ми шукаємо: недосвідчених солдатів.
- Твої обов'язки: стріляти, вбивати, ґвалтувати, повзати, спати в окопах, надавати першу медичну допомогу.
- Наші вимоги: вік від 18 до 50 років, послух та вміння працювати в команді; попередній бойовий досвід та хороша фізична форма вітаються; вміння керувати танком та психічне здоров'я будуть перевагою.
- Ми пропонуємо: цікаву та складну роботу, навчання, привабливу заробітну плату, премію за результатами роботи, групове страхування з високим рівнем виплат, військовий похорон.
По суті, оголошення про вакансію є сутенерською безальтернативною пропозицією. Не підеш на передову добровільно з пільгами, то підеш примусово. Сутенери роблять вигідну пропозицію, але Саша, Юра, Костя та їхні дружини бачать за його спиною двох амбалів. Вони розуміють, що якщо Саша, Юра і Костя зараз не звалять через вікно в Казахстан або Грузію, хоча б з ризиком отримати поранення від розбитого скла, то їм доведеться підписувати настільки до біса вигідну пропозицію про роботу, що відмовитися буде неможливо.
На глибшому рівні некрополітика і некросакралізація влади є черговим етапом патологізації росіян власною державою. Держава подбає про вас, можливо, навіть покращить вашу долю, якщо ви надасте їй у безстрокове користування члена вашої родини. Повертаються відомі з історії схеми: фараон-раб, таліб-жінка, холоп-поміщик, фермер і його індики перед Днем подяки; влада ще подивиться, хто з них опиниться на столі. Росіяни змирилися з тим, що держава розпоряджається життям і здоров'ям найближчих їм людей на свій розсуд: відправить на смертельну місію, відрядить прибирати в польовому шпиталі або скине солдатів без засобів індивідуального захисту, якщо буде потрібно. І в той же час влада каже росіянам, що вони не повинні, фактично не мають права скаржитися, кричати і протестувати, бо це було б невдячністю. Адже гроші виплачують, а страхові премії – високі.
Ви запитуєте у своїх листах, чому росіяни такі безпристрасні, такі слухняні? Якщо в тебе зламаний хребет, ти і твої близькі – театральний реквізит влади, ти пристосовуєшся, приймаєш усе, що приносить доля, особливо виплати і страхові премії. Бо ти досяг внутрішньої гармонії негромадянина.
Нічого не залишилося, кисень закінчився
Впиваюся дзеном, впиваюся дзеном.
(Nie ma już nic skończył się tlen
Nakurwiam zen, nakurwiam zen.
Уривок з пісні Марії Пешек)
Звичайно, ваш дзен – це патологія і деморалізація в чистому вигляді. Яка країна, такий дзен.
Щоб люди не плакали над однією шоколадкою
У згаданому інтерв'ю Дмітрій Муратов зазначив: «Лєна Костюченко [військовий кореспондент "Новой газеты", у Польщі вийшла її блискуча книга "Нам тут жити". Репортаж з Росії, – прим. К. Б.] поспілкувалася з молодою жінкою, чий улюблений брат загинув на війні. Та сказала: "Якби я могла повернути життя свого брата, я б віддала гроші. Але якщо я не можу повернути життя брата, то чому я маю втрачати свої гроші?". Це показує, які цінності важливі для цих людей, до чого призводить життя в бідності. Зрештою, держава – це про те, щоб росіяни не плакали через одну шоколадку, з'їдену з коробки, одну картоплину, витягнуту з мішка. Вони повинні мислити інтересами великої імперії, а не власними вузькосімейними інтересами. Вони не повинні плакати тільки тому, що колись якась акушерка витягла їхнього сина чи брата з утроби матері, поплескала його по попі і відкрила ворота на дорогу життя. Це велика соціальна інженерія».
Тому висміювання в Польщі російського пропагандистського фільму, в якому сім'я купила «Ладу» за компенсацію після смерті батька, не має сенсу. Нічого смішного в цьому немає. Замість «Лади» могла бути дівчинка з найдорожчою лялькою Барбі, яку вона вперше в житті тримає в руках, або хлопчик на електричному Maserati, на якому він їздив тільки уві сні. Це трагедія, коли держава ставить тебе перед вибором між життям коханої людини, лялькою Барбі та ремонтом даху. Бо саме до цього призводить життя у злиднях і зі зламаним хребтом.
Путінська некрополітика – це ще один в історії Росії масштабний й антигуманний експеримент, якому влада піддає своїх громадян, випробовуючи їх на людяність. Вона запитує, чи віддадуть вони життя близьких у її лапи за хорошу зарплату і лотерейний квиток. І багато хто піддається спокусі, бо така правда про людей, які живуть у бідності. Саме так, як писав Варлам Шарламов у «Колимських оповіданнях»: «Те, що я бачив, – це те, чого людина не повинна бачити, про що не повинна знати».
Російський режисер Юрій Муравицький, який жив і працював у Польщі, перед війною поставив у Драматичному театрі п'єсу Миколи Гоголя «Ревізор». У його творчості всі персонажі постають як живі мерці – зомбі, вампіри, франкенштайни, мумії тощо. Коли я йшов з вистави, то подумав, що ставити трагікомедію Гоголя в конвенції фільму жахів про живих мерців недоречно. Чого я не здогадувався, так це того, що Муравицький передбачив механізм, за яким функціонує сьогоднішня Росія. Некрополітика.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Попередні статті проєкту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут
Оригінальна назва статті: Nekropolityka Kremla