Андрій Гуменюк, позивний – «Кельт», боєць добровольчого батальйону ОУН, говорить: про Африку мають розповідати ті, хто там був. Під словом Африка він має на увазі війну…
Кожна війна, кожне покоління війни, відкриває у ній нові контексти. Контексти з якими потім доводиться боротися, бо війна не закінчується із подоланням ворога: нелегальні солдати продовжують боротьбу, доводячи державі, що хоч вони й нелегальні, але билися та захищали її.
Це одне з головних питань, яке Андрій Гуменюк підіймає у своїй збірці новел «Африка», яка вийшла у «Видавництві Старого Лева» та була презентована у Львівській муніципальній бібліотеці 20 квітня 2023 року.
Чи знали такі проблеми британські, французькі, американські суспільства після Першої чи Другої світової війни. Цілком можливо, що так, але у сюжети художніх текстів та кінокартин на передній план виносилися зовсім інші болючі теми. Рядового Раяна рятували, бо він був останнім сином своєї мами – всі інші брати загинули. Й дарма, що шукаючи одного солдата, американський загін втратив п'ятьох чи шістьох хлопців.
«Дюнкерк» Крістофера Нолана життєстверджує: нація здатна віднайти в собі сили до боротьби навіть після відступу та поразки.
«Лють» з Бредом Піттом взагалі про героїчну красу останнього бою.
Хіба що серіал «Пригоди молодого Індіана Джонса» трохи піднімає питання легальності: там громадянин США Генрі Джонс-молодший йде добровольцем на поля битви у Першої Світової, хоча його країна - далеко, вона не воює. Він вступає в ряди бельгійського війська під вигаданим ім’ям Генрі де Франс та проходить найстрашніші окопні баталії – битву при Соммі, Верденську м’ясорубку.
Книга Андрія Гуменюка «Африка» – збірка оповідань, екранізувавши яку можна отримати серіал. Серіал, в якому не буде офіціозного фальшу, патетичних промов, повчань – там натомість постануть реальні брудні будні війни: холодні окопи, солдат, який хворіє на цукровий діабет, але йде воювати, хоч йому вже за 60.
Час від часу чуються думки, що книги та фільми про війну не на часі. Що спочатку треба перемогти рашистів, а потім вже рефлексувати пройдений шлях. Ця думка має рацію, але хто сказав, що протилежна думка не матиме рації. Діалектичний підхід «теза-антитеза-синтеза», мабуть, чи не найкраще пасує нашій дійсності та історії як інструмент, який дозволяє подивитися на війну вже зараз, коли вона несеться й так само – рефлексувати її вже у майбутньому.
Але проблема в тому, що майбутнього як такого просто не може існувати. Все майбутнє одразу ж стає теперішнім, а воно таке коротке й невловне, що дуже швидко робиться минулим, історією. А до історії кожне покоління буде ставити свої запитання. Ми отримаємо десятки, можливо й сотні тез, антитез і синтез. Але, в будь-якому випадку, нелегальні солдати, а саме так Кельт називає добровольців, яким він і сам є – вони будуть антитезою державі та суспільству, що не змогли в період 1991 по 2014 роки побудувати армії, в якій би панував дух свободи: як говорить сам Андрій Гуменюк, цитуючи своїх побратимів: «У добровольчому батальйоні почуваю себе як вільна людина».
Важливо розуміти, що ці рефлексії Кельта і його колег - це період 2014-2022 року. Від того самого 24 лютого всі добровольчі формування влилися до офіційних бригад і бригад і батальйонів, як говорить пан Андрій. Однак, боїв на Донбасі та Луганщині, які відбувалися до 24 лютого ніяка держава, ніякий президент чи міністр не мають права скасовувати. Хоча, у бійців почасти складається враження, що тоді вони були покинуті державою.
Так само як і в бійців легіону Українських Січових Стрільців, які з 1914 року офіційно воювали за державу з назвою Австро-Угорщина, неофіційно – за країну, котра мала вирости в державу з назвою Україна. 1918 року Австро-Угорщини вже не існувало, а Україна офіційно так і не визріла. В очах цивілізованої Европи бійці УСС, УГА, вояки підрозділів армії УНР були нелегалами.
Бійці УПА в середині XX століття для більшості світу теж були нелегалами.
Українські добровольці, що билися за свободу чеченського народу проти рашистського імперіалізму в 1990-хх роках – такі ж самі.
Директор Львівської муніципальної бібліотеки Василь Кметь, який модерував презентацію книги Андрію Гуменюка «Африка» розповів про досвід бійців УСС Юрія Шкрумеляка та Дмитра Вітовського, котрі рефлексували військовий досвід через творчість на шпальтах літературних журналів оповідаючи історії своєї боротьби. Вони, немов нелегальні солдати батьківщини, говорять до суспільства через художні твори, аби їх історію не забули, аби їх історію переповідали.
Африка – це колиска життя. І якщо книга про війну має ім'я цієї колиски, то нелегальні солдати мають бути почутими та екранізованими. Бо не дарма Юрій Шкрумеляк та Дмитро Вітовський воювали та писали. Бо не дарма Андрій Гуменюк Кельт продовжує воювати та писати…
Фотографії «Видавництва Старого Лева».