26 липня в Парижі стартують чергові, 33-ті літні Олімпійські ігри. Ігри, на яких уперше в історії не буде ні збірної Російської Федерації, ні навіть «спортсменів Російського олімпійського комітету» (як це було в Токіо-2021).
Так, на жаль, спортсменів з Росії на цю Олімпіаду допустили – але в дуже обмеженій кількості (21, навіть білорусів буде більше, 24) і без жодної згадки про їхню національну належність. Разом із білоруськими атлетами росіян називатимуть «індивідуальні нейтральні спортсмени», прапор і гімн для них спеціально створили під ці змагання, на церемонії відкриття їх не буде (просто уявіть собі ситуацію, коли всі учасники ОІ проходять головним стадіоном Ігор, а ви змушені сидіти в готелі й дивитися усе це по телевізору), а можливі зароблені медалі не відображатимуться в загальному медальному заліку Олімпійських ігор.
Більшої ганьби для «великої спортивної держави», здавалося б, годі й вигадати. Але Росія примудрилася зганьбитися ще більше, причому власноруч. Організувавши і провівши так звані «Ігри БРІКС» у столиці Татарстану, Казані.
Цей спортивний захід не є винаходом Кремля – з 2016 року під саміти цієї організації проводилися ті чи інші неофіційні змагання. Скажімо, першим було змагання з футболу серед юнацьких команд країн-учасниць. А п’яті неофіційні Ігри БРІКС, що відбулися в жовтні 2023-го в південноафриканському Дурбані, уже складалися з п’яти видів спорту.
Проте Росія вирішила використати цю фонову подію для власних геополітичних потреб – і організувала перші офіційні Ігри БРІКС на своїй території, без жодної прив’язки до якогось саміту. Причина тут цілком очевидна, та щоб краще її зрозуміти, варто згадати події першої половини 80-х років минулого століття.
1980 року Олімпіада проходила у столиці Радянського Союзу, Москві. (Не тільки, кілька матчів футбольного турніру пройшли, наприклад, у Києві.) На ці Ігри не приїхали відразу 65 країн – вони бойкотували московські Ігри через вторгнення радянських військ до Афганістану, яке розпочалося наприкінці грудня 1979-го. Кремль, звісно ж, образився на такий крок демократичного Заходу – і підготувався до відповіді, бо ж наступна Олімпіада, 1984 року, була запланована в американському Лос-Анджелесі.
Бойкот ОІ-84 виявився значно скромнішим – лише 14 країн «підтримали» СРСР і не прилетіли до Лос-Анджелеса. Лапки тут зі зрозумілих причин – звісно, це було рішення Кремля, а не приїхали до США ті країни, на які Радянський Союз мав вплив (це насамперед країни Організації Варшавського договору, а ще кілька азійських, африканських команд, на кшталт Анголи й Ефіопії, і єдина американська, Куба).
Та радянські керівники пішли далі – й організували альтернативні ігри, які назвали «Дружба-84». Формально вони не були альтернативою лос-анджелеській Олімпіаді, на цьому спеціально наголошували, навіть час проведення обрали такий, щоб не перетинатися з Іграми в США. Але всі все розуміли.
Результати «Дружби-84» були, звісно ж, прогнозовані. І навіть гірше. Для розуміння того, кому було потрібне це змагання, згадаймо медальний залік Олімпійських ігор 1976 року в Монреалі, де брали участь і капіталістичні, і соціалістичні країни. Переміг тоді СРСР – 46 золотих медалей, на другому місці опинилася інша «червона» країна, НДР – 40 комплектів олімпійського «золота», а США того року стали лише третіми (34 золоті медалі).
Як бачимо, різниця між двома головними спортивними країнами Варшавського договору була зовсім невеликою. А от результати Олімпіади-80 у Москві, Олімпіади, де не було найсильніших західних спортсменів. Тут знову, як і в Монреалі, виграли (цілком прогнозовано) команди СРСР і НДР, та якою разючою була відмінність у золотих медалях – 80 проти 47! І на «Дружбі-84» ситуація повторилася – 126 (із 242) золотих медалей забрали собі радянські спортсмени, які не на публіку кляли рішення комуністичної влади бойкотувати Ігри в Лос-Анджелесі, а східнонімецькі здобули тільки 50 перемог.
Третьою, до речі, обидва рази, стала Болгарія. І от зверніть увагу ще на такі цифри – 8 і 21. Це золоті медалі болгар на ОІ-80 і «Дружбі-84». 8 проти 80, 21 проти 126. Це третя команда турніру. Нібито як значущого, представницького, а у випадку з московською Олімпіадою ще й всепланетного (бо ж таки понад 50% країн на ті Ігри приїхали). Чудовий показник того, наскільки ці змагання справді були масштабними і серйозними.
До речі, уже під час Ігор БРІКС – які, на відміну від «Дружби-84», проводилися тільки в одній країні (та альтернатива Олімпіаді-84 була розкидана по різних країнах східного блоку) – головний редактор російського видання «Советский спорт» Євген Слюсаренко написав у себе в Telegram-каналі, що в його газеті тоді, під час ОІ-80, жодного разу не публікувався загальний медальний залік. Чому? Та щоб не девальвувати успіх радянських спортсменів в очах радянських же людей. За чверть століття участі СРСР в Олімпіадах усі вже звикли до запеклої, не завжди успішної, але яскравої, масштабної, пафосної боротьби воістину планетарного масштабу. А тут – відкриваєш свіжу газету і бачиш, що третя країна ОІ відстає від першої за кількістю золотих медалей УДЕСЯТЕРО. Реакція, як ви розумієте, була б відповідною.
Ту історію Слюсаренко згадав невипадково. Бо Ігри БРІКС, які Росія намагалася подати як альтернативу ОІ-24, пішовши на зовсім уже шахрайські методи – заявивши про 90 країн-учасниць, половина з яких про це не знала; відмовившись від класичної церемонії відкриття й обмежившись тільки винесенням прапорів (з тієї ж самої причини); включивши до учасників Ігор такі «країни», як Абхазія, Південна Осетія і навіть Республіка Сербська (це частина Боснії і Герцеговини) – продемонстрували ще більшу ганьбу організаторів.
Із 382 золотих медалей Росія залишила за собою – 262. 69%, понад 2/3 усіх змагань виграли організатори. (Для порівняння – на ОІ-80 цей показник становив 39%, на «Дружбі-84» – 52%.) А це сталося тому, що в деяких дисциплінах російському учаснику опонував тільки один суперник. А в чоловічому синхронному плаванні взагалі був лише один учасник, росіянин Алєксандр Мальцев. Вдумайтеся в це – один учасник змагань. Який гарантовано отримав би – і отримав – золоту медаль. Стоячи на п’єдесталі пошани (якщо його можна так назвати) на самоті.
Росія, як і в часи Холодної війни, у часи чергового загострення взаємин із Заходом (показово, що ідея бойкоту ОІ-84 та проведення «Дружби-84» з’явилася за царювання кумира нинішнього російського диктатора, Юрія Андропова. Кумира – і колеги, по КДБ СРСР) спробувала продемонструвати свою значущість. Знову використавши спорт у політичних цілях. Так-так, це ті самі люди, які любили повторювати про «спорт поза політикою».
Але головним у цій історії є навіть не ця кремлівська політизація спорту. А те, що ідея альтернативи Олімпіаді, ідея новітньої «Дружби-84» провалилася, зганьбилася на увесь світ. І замість тріумфу Кремля світ побачив псевдоігри «Неміч-24». Точніше, мабуть, і не скажеш.