У неділю, 3 червня, делегації зі Львівщини, Івано-Франківщини та Тернопільщини вшанували пам'ять загиблих воїнів УГА і УНР, похованих на військовому цвинтарі у польському селі Пикуличі, що неподалік Перемишля. Про це повідомила прес-служба Львівської ОДА.
Цьогорічне Свято національної пам'яті розпочалося молитвою у Кафедральному соборі УГКЦ св. Івана Хрестителя у Перемишлі. Опісля літургії понад 1500 учасників з Львівщини, Івано-Франківщини та Тернопільщини, а також українська громада в Польщі, пройшли пішою ходою Перемишлем на військовий цвинтар у селі Пикуличі. Тут спочивають вояки Армії Української Народної Республіки та Української Галицької Армії.
«Ми тут, тому що тут наша історія. Ми тут, тому що тут спочивають українські воїни, які сто років тому повстали за нашу державність, землю та свободу. Вони створили разом з воїнами Польщі чудо на Віслі і погнали комуністичну навалу назад. Тут спочивають воїни, які є символом для сучасних Героїв, які захищають зараз нашу країну на Донбасі. Ми хочемо, щоб українців в усьому світі поважали, щоб в Україні запанував мир, щоб поважали нас там, де є наші могили, наші церкви, де звучить Отче Наш по-українськи. Ми хочемо, щоб ніхто і ніколи не вказував нам, яку історію писати і яких героїв шанувати. Ми хочемо доброго сусідства з нашими братами поляками та усіма тими, хто зустрічаються на нашому шляху. Ми мирні люди, але ми готові постояти за нашу мову, землю, віру і свободу», – зазначив голова Львівської ОДА Олег Синютка.
Фото прес-служби ЛОДА
«Молоді люди в Україні зараз мають закінчувати школу і починати життя. Вони мають одружуватися та народжувати дітей. Натомість вони сидять в окопах на фронті і захищають Україну. Минулого року було 400 тисяч порушень режиму припинення вогню. Це означає, що над тими воїнами, які захищають кордони, свищуть більше тисячі куль щодня. В гіршому випадку ті кулі в них вціляють. Від початку війни 24 тисячі людей повернулися додому скаліченими. І загинуло більше 10 тисяч осіб. Кожен українець повинен щосекунди пам’ятати про це. Молімося за наш народ і за те, щоб Господь припинив цю війну. Україна захищаючи свої східні кордони, стримує імперський хід Російської Федерації на захід, у спільних інтересах всієї європейської спільноти, щоб Україна відкинула окупанта назад. Смерть наших військових – недаремна, Україна відстоїть свою цілісність і буде квітнути, як розвинута модерна держава», – наголосив президент Світового Конгресу Українців Євген Чолій.
Нині в братських могилах поховано понад 2 тис. полонених та інтернованих вояків і старшин УГА, Армії УНР, в двох братніх могилах спочиває 47 українських патріотів, вояків і старшин УПА.
Довідково:
До Першої світової війни на теренах Пикулич були побудовані військові казарми, як запліччя фортеці Перемишля. Після розпаду Австро-Угорщини три позаказармові об'єкти використовували як табори для полонених, здебільшого українських вояків. У 1919 році в таборі перебувала максимальна кількість полонених – близько 30 тис. людей. Брак санітарних умов та довготривале погане харчування спричинило спалах епідемії тифу, туберкульозу та інших хвороб.
Як наслідок, щодня помирало майже 100 людей. Хворобами заражалося і місцеве населення Пикулич, навколишніх сіл та Перемишля. Стривожена місцева влада вимагала від комендатури табору виправити небезпечну ситуацію. Лише на початку 1921 року табір було ліквідовано.
До весни 1920 року померлих ховали на прилеглих до табору полях. Після протестів селян для поховань обрали місце старої австрійської порохівні на південній околиці Пикулич. До упорядкування цих місць долучилися й місцеві селяни та молодь з гімназії. 1 листопада 1921 року на цвинтарі відбулася перша панахида. До 1922 року цвинтар повністю впорядкували. У роботах взяли участь майже 10 тис. людей. На початку 1924 року були ексгумовані та перенесені на територію цвинтаря останки захоронень із сусідніх полів в Пикуличах, Бакончицях і на теренах Засяння.
Через кілька років цвинтар облагородили і на кургані зі спільних могил встановили пам'ятник заввишки 8 метрів у вигляді хреста із написом: «Борцям за волю України». Авторка –пам'ятника Олена Кульчицька.
Після Другої світової війни цвинтар і хрест знищили. У 1989 році цвинтар відбудували. Відновили й традицію спільного молебню польських і українських влад на цвинтарі. Назву «Український військовий цвинтар» встановлено 1994 році. У 2000 році цвинтар збільшено, 7 липня на його територію урочисто перепоховано останки 47 членів УПА, що загинули під час боїв 1946 року в селах Бірча, Лішня та околиць.