Почати розповідь про мою авантюру, яка зветься навчанням у Варшаві, варто, мабуть, навіть не з вокзалу та потяга, але з того моменту, коли касир – статна жінка сільського коріння, видала мені залізничний квиток на рейс Харків-Львів під номером 13. Підступний збіг обставин, по-іншому назвати цей привіт від долі було подвійно неможливо після того, як я дізнався номер посадкового місця - 13.
Неприємності не змусили себе довго чекати, поступове зменшення азарту і атмосфери подорожі відбулось з моменту мого розлучення з Батьківщиною – на українсько-польському кордоні. Цілих п'ятьгодин у мене і таких же пасажирів, як я, тренували вміння перебувати річчю, при цьому втративши ознаки людяності. До того ж, річчю, від якої хочеться позбутися, але зробити це не під силу, окрім як вилаяти. При цьому ні польські, ні українські митники методологічно, ані трохи не різняться.
Число 13 вітало мене і по приїзді до Варшави. Тринадцятим виявився номер моєї скриньки в хостелі. Хостел – однозначно дивне місце, в якому кріпосне право ніхто не збирався скасовувати. Чорношкірі хлопці миють посуд і прибирають в туалеті, за що милі господарі надають їм дах над головою. Господарі – молоді хлопці-поляки, які, мабуть, урвали квартиру у двох стариганів, вже слабких на розум, але виперти їх з квартири, ймовірно, виявилося неможливим. Тому їм надали окрему кімнатку, з якої вони час від часу виходили і, немов привиди із смішних радянських мультиків, курсували хостелом туди-сюди щось бурмочучи під ніс.
Магічний вплив числа «13» негайно припинився, як тільки я знайшов бібліотеку Варшавського університету. Це студентська й академічна Мекка, ймовірно, для всієї наукової Варшави. Розташована вона в дивовижному місці – недалеко від Вісли, в оточенні будинків з обличчям класицизму, які на тлі бібліотеки редукують в ледь помітні сірі плями. Архітектурно проект виконаний у стилі постмодернізму, за дизайном – запрошує і притягує своєю відкритістю. Внутрішній інтер'єр радує візуальною легкістю і великою кількістю світла. Легко прочитується відома метафора: «знання - світло».
Стосовно міста, то загалом для мене, харків'янина, Варшава, на перший погляд, здалася знайомою. Безумовно, наочне її соціалістичне минуле, яке застигло насамперед у камені – архітектурному ландшафті міста. Містобудівна матриця близька до столичної моделі радянських метрополій. Явні паралелі з Києвом, Мінськом і, головно, Москвою. Однак така Варшава – лише на перший погляд.
Воістину, це місто контрастів, але не соціальних, а пов'язаних з міською оболонкою. Варшава, мабуть, здатна задовольнити інтерес різношерстої публіки: від любителів конструктивізму, монументалізму, сталінського ампіру до хай-теку хмарочосів і бароко старої частини міста. Але в цьому є і негативний момент.
Чи робить колаж архітектурних стилів уявний образ Варшави привабливим, красивим, сказати важко. Стверджувати з повною впевненістю і внутрішньою згодою, що Варшава - гарне місто, я би не став. Напевно, має пройти час, оскільки цей різнобарвний клондайк міських образів поки не знайшов у моїй свідомості стабільного положення та прозорості.
Упевнений, подібне переживають усі візитери цього міста. І не так важливо, з якою метою вони сюди їдуть, туристу або бізнесмену Варшава не уявна як щось ціле, те що відбулося. Кожен готовий до сприйняття опосередкованої мас-медіа картинки – елементу міського бренду.
Перший час місто бентежить. У чому, наприклад, він протилежний Львову, Луцьку чи Донецьку? Їх автентика – очевидна і прямолінійна. Вона одноманітна, в позитивному сенсі слова, тоді як сфера впізнаваності Варшави є рельєфною, вимір сприйняття міста – мозаїчний і насилу поєднуваний. Така еклектика не найкращого виконання пояснює сенс наступної фрази: Варшава не є красивим містом, красиві, радше - "Варшави". Ті самі "Варшави", які постають перед туристом на Старому Ринку, менеджером транснаціональної корпарації в сучасній фінансовій частині міста або перед студентом у міських пабах.
Так, це не Краків чи Гданськ з їх перлинами архітектури епохи німецького або австрійського правління, проте я відкрив для себе «Варшаву – модерну», з характерною естетикою хмарочосів, широких проспектів, і, загалом, столичних розмірів і форматів. Хтось інший відкрив для себе «Варшаву туристичну» - невеликий оазис ренесансної Польщі ХVIII-ХІХ ст. І ці самодостатні образи можуть множитись. Привабливі образи «непривабливої Варшави».
Відповідаючи на запитання чому саме так склалося, (чи точніше – не склалося), варто зазначити відносно молодий вік «Варшави архітектурної», яка повстала майже з нуля у повоєнні роки. Адже Друга Світова війна відібрала у цього міста не тільки 80% будівельного фонду. Зі знищенням цілих міських районів було втрачено неабиякі масиви соціальної пам’яті. Тому, напевно, післявоєнні відновлення міської забудівлі не обернулись для міста успішною ревіталізацією. Політика простору, яка розгорталась, згідно зі соціалістичним каноном містобудування, та впорядкування міського життя, не прийняла й ті залишки культурного досвіду та пам’яті міських просторів, консервованих у пам’яті городян і, які, зараз, збереглись лишень у хроніках «Варшавської Атлантиди» .