Оля ще сьогодні і завтра спокійно приходить на роботу і виконує свої обов’язки по догляду за літньою паралізованою жінкою. Тетяна Павлівна. Вона цілими днями дивиться телевізор або у стелю. Сива і самотня. Інколи приходить подруга і дуетом нарікають на життя.
Оля з’являється щоденно о восьмій ранку. Міняє памперс і подає сніданок. Пере білизну і залишає обід. Харчується продуктами з холодильника і одержує за місяць вісімсот гривень. Так каже Аня, небога Тетяни Павлівни, якій має відійти її двокімнатна квартира на другому поверсі у польському будинку на стику Залізничної із вулицею Незалежності відразу над аптекою. Аня живе трішки нижче через дорогу. Вона опікується тіткою, отримує її пенсію, сплачує за комунальні послуги, видає зарплату доглядальниці. Сама ходить на роботу, виховує дочку і вітається, коли приносить продукти і страви, з яких Оля компонує сніданки і обіди для хворої. Щодо вечері, то нічого конкретного сказати не можу, бо у той час на квартирі не буваю.
Ми з моїм сусідом мешкаємо у сусідній з Тетяною Павлівною кімнаті. Між собою майже не спілкуємось, а тим паче з нею. Уперше її побачив, коли здійняла галас через те, що перестав працювати телевізор. У розетці відбулося замкнення. Нічого вдіяти не зміг. Більше не заходив. Аня здає нам кімнату і щомісячно отримує вісімсот гривень – якраз на зарплату Олі. Хоча мій сусід підозрює, що Оля одержує менше, та, зрештою, це їхня справа. З Олею ми теж практично не спілкуємось, окрім формальних вітань і необхідних повідомлень, зауважень, застережень, прохань. Ще сьогодні і завтра вона спокійно приходить на роботу і виконує свої обов’язки.
На цій квартирі мешкаю близько трьох місяців. З попередньої вигнали через непорозуміння. Звісно, моя вина у тому безперечна. Але не вона стала визначальною, а домисел попередньої господині. Я прийшов після півночі у стані сильного алкогольного сп’яніння, відтак мій прихід супроводжувався значними шумовими ефектами від зіткнень із дверима, стінами, шафою. У той час господиня насторожено лежала у своїй кімнаті і прислухалася. У неї були підозри, що я порушив основну заборону, яка була серед умов мого проживання у неї на квартирі – не приводити гостей. Жодного разу нікого не приводив, як і тієї ночі. Відтак забрався у свою кімнату і запала тиша. Відразу вирубався і спам’ятався, коли стояв у самих трусах біля відчинених на сходову клітку вхідних дверей. Поряд мене стояла господиня і щось кричала. Наступний епізод – це ранок. Господиня каже, щоб збирав речі і вимітався. Вона переконана, що я приводив дівчину, і після того, як певний час провів з нею у кімнаті, відпустив додому, бо інакше, чому би відчиняв посеред ночі вхідні двері. Окрім того, вона зауважила, що відразу після того з-під нашого під’їзду від’їхало таксі. Цілком логічно, хоча, наскільки пам’ятаю, ніякої дівчини не було. Моя версія така, що у напівсні і сп’янінні я хотів втрапити до туалету, натомість невідь-чому відкрив вхідні двері. Але жодні мої заперечення не мали ваги. Господиня була безкомпромісною і я погодився з вимогами покинути її квартиру. Дякуючи знайомим вже через день знайшов нове помешкання. Мій сусід Олександр вчиться у Інституті мистецтв, займається гирьовим спортом. Спокійний, не дістає зайвими розмовами. Коли йду на роботу – переважно ще спить; повертається біля півночі і сплю вже я.
Через нетривалий час після мого поселення, у нього зникло п’ятдесят гривень. Я тоді поїхав на вихідні додому в село і Олександр зателефонував чи бува не брав у нього гроші. Був вимушений заперечити і підкреслив, що повернемось до цієї розмови відразу після мого повернення. Звісно, наша бесіда не могла дати вирішення даної проблеми, позаяк жодної причетності до зникнення грошей я не мав. Оля теж відхилила будь-які звинувачення. Здається, з’ясування справи на цьому було вичерпане.
До трьох місяців усе відбувалося природним і плинним чином. Аня періодично приносила харчі і страви, забирала гроші за квартплату, Оля доглядала за Тетяною Павлівною, Олександр ходив на навчання, я – на роботу. Про негаразди, які відбувалися весь цей час дізнався, коли перебував знову-таки вдома у селі з телефонного дзвінка мого сусіда. Він запитав чи протягом цього часу у мене не зникали гроші. Я спростував його припущення, бо зроду на квартирі грошей не лишав. Зарплата перечислюється на рахунок і ніколи не знімаю більше, ніж потрібно. Відтак, завше невеликі суми ношу із собою. Натомість Олександр зберігав свої кошти у шухляді у паспорті і періодично зникали певні суми. Коли востаннє недолічився двохсот гривень, постановив вистежити злочинця, і, полишаючи квартиру, прилаштував у непримітне місце, з якого, проте, видно всю кімнату, мобільний телефон з увімкненою відеокамерою. Акумулятора вистачає на півтори години для роботи у режимі «Відео», але цього виявилось достатньо.
Через недовгий час, коли Оля залишилась сама у квартирі, не беремо до уваги паралізовану Тетяну Павлівну, вона зайшла до нашої кімнати, увімкнула телевізор і підійшла до шафи. На відео чітко видно, як відкриває шухляду, дістає паспорт з грошима, їх перелічує і забирає одну банкноту. За п’ять днів Олександр відзняв п’ять таких фрагментів у різних ракурсах. Факти очевидні і безперечні. Продемонструвавши їх мені і Ані, на спільній нараді було вирішено почекати до середини місяця, коли вона виплачує Олі частину зарплатні і попросити Олю повернути вкрадені гроші, а в разі, коли відмовиться, то Аня віддасть зарплатню Олександрові, в якості компенсації. У будь-якому випадку, Олю буде звільнено. Ще сьогодні і завтра вона спокійно приходить на роботу і спокійно виконує свої обов’язки. Вже післязавтра буде середина місяця і ми повідомимо про те що утаємничені у її злодіяння. Вже сьогодні є таємна домовленість супроти Олі, а вона й не здогадується. Несподіванкою може стати лише її реакція.