Міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch зафіксувала численні злочини російських військових в Київській, Харківській, Чернігівській та інших областях. Згвалтування, звірські вбивства цивільних людей, нелюдські катування – представники організації опитали жертв та свідків цих подій і опублікували кілька перевірених історій українців.
ZAXID.NET публікує ці жахливі історії як докази воєнних злочинів РФ у війні в Україні.
***
«Випадки, які ми задокументували, є невимовною, навмисною жорстокістю та насильством щодо цивільного населення України. Зґвалтування, вбивства та інші насильницькі дії щодо людей, слід розслідувати як воєнні злочини», – переконаний Х’ю Вільямсон, директор Human Rights Watch у Європі та Центральній Азії.
Згвалтування в Харкові
13 березня російський військовий побив та неодноразово зґвалтував Ольгу (це не її справжнє ім’я) — 31-річну жінку в Малій Рогані, селі Харківської області, яке на той час контролювали російські війська.
Російські солдати увійшли в село 25 лютого, розповіла Ольга. Того дня близько 40 жителів села, переважно жінки та дівчата, перебували в підвалі місцевої школи. Вона була там зі своєю 5-річною донькою, матір'ю, 13-річною сестрою та 24-річним братом.
Близько опівночі 13 березня російський солдат увірвався до школи. Він мав при собі автомат і пістолет, зайшов у підвал і наказав усім вишикуватися. Ольга стояла, тримаючи дочку, яка спала. Він сказав їй віддати йому дівчинку, але вона відмовилася. Солдат сказав її брату вийти вперед і наказав решті групи стати на коліна, або, за його словами, він розстріляє всіх у підвалі.
Солдат наказав її братові йти за ним, щоб допомогти знайти їжу. Вони пішли і повернулися через годину-дві. Солдат сів на підлогу.
«Люди почали питати, чи можна піти в туалет, і він дозволив їм групами по двоє і по троє», – розповіла Ольга. Після цього люди почали влаштовуватися на ніч. Російський солдат підійшов до Ольги і наказав їй йти за ним.
Солдат відвів жінку до класу на другому поверсі, де наставив на неї пістолет і сказав роздягатися. Вона розповідає: «Він змусив мене до орального сексу. Весь час він тримав пістолет біля моєї скроні або вставляв його мені в обличчя. Двічі він вистрілив у стелю і сказав, що це дасть мені більше «мотивації».
Ольга сказала, що їй дуже холодно школі, і запитала, чи можна одягнутися, але солдат дозволив їй одягнути лише верхній одяг і заборонив одягати білизну і штани. «Поки я одягалася, солдат сказав мені, що він росіянин, назвався і повідомив, що йому 20 років. Він сказав, що я нагадувала йому дівчину, з якою він ходив до школи», – розповіла Ольга.
Солдат сказав жінці піти в підвал і взяти речі, щоб вона залишилася з ним у класі. Вона відмовилася. «Я знала, що моя дочка заплаче, якщо побачить мене», — сказала вона. Солдат дістав ніж і сказав їй зробити так, як він наказує, якщо вона хоче знову побачити свою дитину. Солдат знову зґвалтував її, приставив до горла ніж і розрізав шкіру на шиї. Він також порізав їй щоку ножем і відрізав трохи волосся. Солдат вдарив її книгою по обличчю і кілька разів дав ляпаси. На фотографіях, якими вона поділилася з Human Rights Watch, видно порізи та синці на шиї та обличчі.
Близько 7:00 ранку 14 березня солдат сказав Ользі знайти йому пачку сигарет. Вони разом спустилися вниз. Жінка попросила охоронця дати солдату кілька сигарет. Після того як солдат отримав сигарети, він пішов.
Того дня вона з родиною пішки пішла до Харкова, де волонтери надали їй першу медичну допомогу. Вони переїхали в бомбосховище. «Мені пощастило, що я жива», — каже Ольга. Вона повідомила, що влада готує кримінальну справу, яку планує подати до прокуратури України.
Страти на Чернігівщині
27 лютого російські військові схопили шістьох мирних чоловіків у селі Старий Биків Чернігівської області та розстріляли їх. Мешканка сусіднього села Новий Биків поспілкувалась з родичами чотирьох убитих чоловіків. Вона розповіла Human Rights Watch, що 27 лютого був підірваний міст між Новим Биковом і Старим Биковом, а російські війська обстріляли обидва села. Тоді до Старого Бикова увійшла колона російської бронетехніки.
«Більшість людей через обстріли ховалися у своїх підвалах, а солдати ходили від дверей до дверей», – пригадує Тетяна.
«З дому бійці забрали шістьох чоловіків із трьох різних сімей. Одна мати втратила обох своїх синів. Ще одному хлопцеві було близько 20 років, його звали Богдан, я добре знаю його матір, вона мені розповіла, що солдати сказали їй чекати біля будинку, поки вони заведуть її сина… щоб допитати. Те саме сказали іншим родинам. Натомість вони відвели цих шістьох чоловіків, відвели їх у дальній кінець села й розстріляли», – розповіла Тетяна.
Вікторія, мати одного із загиблих чоловіків, розповіла Human Rights Watch подробиці цього злочину.
«Забрали мого сина Богдана [29 років] і шурина Сашу [39 років]. Ми були в підвалі [через обстріл], тому не бачили. Вони вийшли покурити. Тоді підбіг наш сусід і сказав, що бачив, як вони забрали Богдана, Сашку та ще кількох хлопців», – розповіла Вікторія.
Вікторія вибігла на вулицю, щоб розпитати російських солдатів на блокпосту, що трапилося. «Вони сказали нам не хвилюватися, що [солдати] їх трохи налякають, а потім відпустять. Ми відійшли приблизно на 50 метрів… і почули постріли. Це було близько 18:20».
Вікторія розповіла, що наступного дня вони з сестрою вийшли на поле і побачили тіла, які лежали біля будинку.
«Троє лежали з одного боку будівлі, але це були не мій син і шурин. Ми пішли на інший бік і побачили [Богдана, Сашу і ще одного]. Вони там лежали. Їм вистрілили в голову, їхні руки були зв’язані за спиною. Я подивився на тіло сина, його кишені були порожні, у нього не було ні телефону, ні ключів, ні документів», – з жахом згадує жінка.
Вікторія попросила у військових на блокпосту дозволу забрати тіла, але ті їй відмовили. 7 березня, розповіла Вікторія, вона знову попросила у бійців дозволу забрати тіла. «На блокпосту сказали йти на кладовище, пообіцяли привезти тіла... Всі [сусіди] прийшли, 75 осіб... Ми поховали всіх в один день, в окремих могилах».
Російські солдати також забрали всі дрова у мешканців села, не залишивши їм нічого для приготування їжі чи опалення будинків.
Бучанська різанина
4 березня в Бучі, за 30 кілометрів на північний захід від Києва, російські військові стратили чоловіка і погрожували страти ще чотирьох, повідомила вчителька, яка стала свідком вбивства.
Вона розповіла, що почула стрілянину близько 7:00 і побачила три російські бронеавтомобілі та чотири вантажівки КамАз, які їхали по її вулиці. Вчителька сховалася в підвалі зі своїми двома собаками, коли почула, як розбилося вікно, а потім хтось вибив двері її будинку. Голоси ззовні сказали [російською мовою]: «Виходьте негайно, інакше ми кинемо гранату».
Жінка закричала, що в погребі одна, і вийшла з піднятими руками.
«На вулиці були троє чоловіків, двоє [російських] солдатів і командир. Вони взяли мій телефон і перевірили його, а потім сказали мені взяти документи і піти з ними», – розповіла мешканка Бучі. Ідучи з солдатами по вулиці, вона побачила, що вони також збирають її сусідів.
«Нас відвезли туди, де раніше був офіс "АгроБутпостач". Поруч з будинком є автостоянка та невеликий сквер. На тій площі зібрали людей, переважно жінок, але серед нас було й кілька чоловіків, старше 50 років. Там було близько 30 військових, і командир мав відзнаку [десантника]. Він говорив із акцентом із західної чи центрально-західної Росії... Всі солдати були худими і виглядали погано», – розповіла жінка.
Вона розповіла, що бійці вивели на площу близько 40 людей, у всіх зібрали телефони, перевірили документи, запитали, хто з них є в територіальній обороні чи самообороні.
«Дві жінки попросилися піти в туалет. Одна з них була вагітна. Я пішла з ними. Солдат показав нам дорогу до туалету, який був біля будівлі, здається, там був їхній штаб. Будівля була довгою. Уздовж стіни з іншого боку ми побачили велику калюжу крові», – згадує жінка.
За її словами, вони чекали на площі годинами у дуже холодну погоду.
«В один момент привели одного молодого чоловіка, потім ще чотирьох. Солдати наказали їм [зняти] чоботи та куртки. Вони змусили їх стати на коліна на узбіччі дороги. Російські солдати зняли з них футболки. Одному вистрілили в потилицю. Він упав. Жінки закричали. Інші четверо чоловіків просто стояли на колінах. Командир сказав решті людей на площі: "Не хвилюйтеся. Ви всі нормальні – а це бруд. Ми тут, щоб очистити вас від бруду"», – згадує мешканка Бучі.
Вона розповіла, що ще через кілька годин солдати відвели людей додому. Інші четверо чоловіків залишалися на колінах, коли вона пішла. Жінка розповіла, що коли їй вдалося виїхати з міста 9 березня, тіло молодого чоловіка все ще лежало там, де його застрелили.
Інший мешканець Бучі, 40-річний Дмитро, розповів Human Rights Watch , що він та його родина втекли з міста 7 березня через постійні обстріли. За його словами, люди не знали жодних безпечних шляхів евакуації, тому йшли пішки, закутавшись у білі простирадла й махаючи білими простирадлами – близько п’яти кілометрів до села Ворзель.
Опинившись у Ворзелі, вони влаштувалися на дві ночі в підвалі двоповерхового будинку з групою місцевих жителів. Дмитро розповів, що з ними в підвалі була жінка, яка мала поранення грудей і ніг. Інші люди в підвалі розповіли йому, що в неї вистрелили напередодні, коли російські солдати увірвалися в той самий підвал і кинули всередину димову шашку. Кілька людей панікували і вибігли на вулицю, де російські солдати розстріляли їх. Жінка була поранена, а 14-річна дитина отримала постріл в голову і загинула.
Дмитро повідомив, що і жінка померла наступного дня, 8 березня. Він разом із кількома місцевими жителями поховав її біля бомбосховища.
Страти в Ірпіні
4 березня російські військові погрожували стратити чоловіка та його сина в селі Забуччя біля Ірпеня. Житель села розповів, що російські війська увійшли в село, де він разом із 10 людьми, у тому числі з сім’єю з Ірпеня, ховалися в підвалі будинку. Він сказав, що 13 солдатів увійшли до його будинку, щоб обшукати його.
«Бійці запитали про мого 34-річного сина, який перебуває в територіальній обороні. Він вийшов їм назустріч. Вони запитали, хто в будинку, а потім обшукали будинок і все там перевернули... На задньому дворі знайшли мою мисливську рушницю і пляшку з бензином», – згадує чоловік.
Командир російських військових дав підлеглим наказ розстріляти і чоловіка, і його сина.
«Вони вивели нас на вулицю. Один із солдатів виступив проти. Вони забрали нас назад і наказали моєму синові роздягнутися догола, бо хотіли знайти у нього націоналістичні татуювання», – згадує чоловік.
Після цього росіяни розграбували усі сусідні будинки і поїхали геть.
***
Усі сторони збройного конфлікту в Україні зобов’язані дотримуватися міжнародного гуманітарного права або законів війни, зокрема Женевських конвенцій 1949 року, Першого додаткового протоколу до Женевських конвенцій та міжнародного звичаєвого права. Збройні сили воюючих, які мають ефективний контроль над територією, підпадають під дію міжнародного права окупації.
Закони війни забороняють навмисне вбивство, зґвалтування та інше сексуальне насильство, катування та нелюдське поводження з полоненими та цивільними особами. Також заборонені грабежі. Кожен, хто наказує чи навмисно вчиняє такі дії, чи сприяє їм, несе відповідальність за воєнні злочини. Командувачі силами, які знали або мали підстави знати про такі злочини, але не намагалися їх зупинити чи покарати винних, несуть кримінальну відповідальність за військові злочини в рамках відповідальності командування.