До чергової річниці Незалежності України ZAXID.NET розпочинає новий проект «Незалежні українці». У його рамках будуть публікуватися статті-роздуми українців, котрим цього року виповнюється 19, про своє місце в сучасній Україні.
Напередодні свята Незалежності Україна, схоже, опиняється у доволі незручній ситуації. Принаймні так виглядає з того, як наші громадяни ставляться до цієї дати, як про неї відгукуються і, зрештою, як проводять. І для більшості з них 24 серпня є всього лише вихідним, у який можна відлежатися на дивані перед телевізором, сходити на пиво чи відіспатися від трудових буднів.
Мабуть, таке ставлення українців до свята своєї країни можна пояснити незадовільними економічними, соціальними, культурними та іншими чинниками, про які так багато говорять, але у яких мало хто розуміється. Проте найбільшим щастям ровесників Незалежності можна вважати те, що вони не відчувають «ностальгії» за Україною Радянською. Тут ми маємо перевагу над усіма іншими поколіннями українців, оскільки отримали шанс бути вихованими по-новому, в українському дусі, патріотами своєї країни.
Моєму поколінню водночас випала і нелегка доля бути своєрідним «експериментом»: зростати в часи, коли старе вже було розвалене, а нове ще не будували. Але для нас отого «старого» не існувало. Ми були чистим зошитом, який завели після списаної радянською історією брошури.
Сьогодні, коли пройшло 19 років, гортаючи колись чисті сторінки зошита під назвою «Незалежна Україна», несподівано наштовхуюся на покреслені записи, вирвані сторінки, сірі малюнки. Чиєсь дитинство у цьому зошиті доволі рано загубилося, оскільки батьки змушені були виїхати на заробітки за кордон. Для когось дитинства і взагалі не було, бо не було коштів на такі важливі для дітей іграшки, відпочинок на морі, цукерки та морозиво. Однак зараз, коли через декілька роки мені й моїм ровесникам доведеться стати батьками, мати своїх дітей, постає цілком логічне запитання: чи зможу я забезпечити тими ж іграшками, морозивом та цукерками своїх синів та доньок? Чи не доведеться мені шукати гроші для пристойного життя за кордоном? Чи матиму я свій дах над головою? Чи матиму роботу?
Більшість з нас над такими питаннями ще навіть не задумувалися, однак зовсім скоро нам доведеться зустрітися з ними обличчям в обличчя. І тоді фантазії, мрії, якими жили у дитинстві, там таки і залишаться, а ми поринемо у щоденну боротьбу, де, можливо, і не буде місця роздумам про значущість дня 24 серпня.
Важливою для мене залишається віра у те, що ми можемо змінити нашу країну, можемо принести їй користь, можемо зробити її такою, якою оспівували наші предки у піснях, про яку писали Шевченко, Леся Українка, Франко… Якщо для наших батьків мрією було те, як здобути вільну Україну, то для нас – як її вберегти та розбудовувати. І тут, попри те, що живемо далеко не в найрозвинутішій державі, ми прагнемо наблизити її до того ідеалу, якого колись бракувало.
Я не знаю, як було «колись», але бачу, як є «зараз». Я не знаю, чи колись за вишиванку могли розстріляти, не знаю, чи страшно було співати українських пісень. Я не був у жовтенятах, піонерах чи комсомольцях. Зараз я і мої ровесники є українцями, яким раніше чи пізніше доведеться стати біля керма держави і втілювати свої ідеї та бачення у її розбудові.
Тим часом, у сірому, пошарпаному з вирваними листками зошиті «Незалежна Україна» з’являтимуться світлі сторінки, які ми власноруч будемо вклеювати, на яких будуть кольорові малюнки і які будуть написані каліграфічним почерком. І цей зошит ставатиме все товстішим і товстішим, а світлих сторінок буде все більше й більше.
Автор: Андрій Бучко – студент ІІІ курсу історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка
У межах проекту на ZAXID.NET вже було опубліковано:
НЕЗАЛЕЖНІ УКРАЇНЦІ. Не залеж...,
НЕЗАЛЕЖНІ УКРАЇНЦІ. Стабільна Україна – мрія мого покоління,
НЕЗАЛЕЖНІ УКРАЇНЦІ. Я і моя Україна