Рівно два роки тому президент України Петро Порошенко підписав закон про Національну поліцію. Через рік роботи нових поліцейських 4 серпня в країні оголошено Днем поліції.
Два роки – це достатній термін для того, щоб робити висновки, напрацьовувати нові плани і рухатися далі у своєму розвитку. Проте, на жаль, ми нині спостерігаємо значний спад довіри суспільства до поліції. Згідно з соціологічними даними, минулого року патрульній поліції довіряло 40-45% українців. Ейфорія першого року поволі спадає, бо ж насправді реформа правоохоронної системи відбувається лише чи не в одній структурі, а решта… Патрульна поліція – це лише один підрозділ, який займається здебільшого превенцією, тобто попереджає якісь кроки. Але коли стається щось тяжке, то всі звертаються до чергової частини та слідчих.
…На жаль, поліцейські й надалі продовжують «боротися» з незаконною торгівлею на вулицях міст, стріляють один в одного через погану координацію дій, часто потрапляють в ДТП – одним словом працюють недостатньо кваліфіковано. Вони так і не показують той високий професіоналізм, на який чекали мільйони українців, не стали надією, не змогли вселити віри у серця людей, які так цього потребували після звершення Революції Гідності.
Змушений констатувати те, що за гарною картинкою нової поліції ховається некомпетентність, легковажність і звичайний піар чинної влади. Змінили назву структури, набрали нові кадри (плинність їх теж надто велика), але ситуація не дуже і змінилася. Точніше змінилася, але ці зміни майже рівносильні – десь ситуація покращилась, а десь стала набагато гіршою. І якби це були звичні повсякденні процеси, то нічого б страшного у регресі ми б не вбачали, проте саме Революцію Гідності дала нам сподівання на зміни.
Неодноразово говорив, що не потрібно було поспішно, знищуючи практично все, реформувати правоохоронні органи, не можна було навідріз відмовлятися від «старих» кадрів. Але, очевидно, така карма в нашій країні - ще жодна реформа так і не була доведена до логічного завершення з ефективною роботою та покращенням якості життя звичайного українця…