В ніч з 18 на 19 лютого Львів пережив небачений за останні кілька десятиліть спалах насильства. Горіли казарми і автомобілі, протестуючі захопили усі будівлі, які представляють нинішній режим на території міста. Спроби силовиків протидіяти були мінімальні, тож, на щастя, обійшлося без жертв.
Репортери ZAXID.NET цілу ніч працювали у гарячих точках Львова, щоб мати змогу відтворити більш-менш цілісну картину того, що сталося.
Почалось усе під розблокованою лише напередодні Львівською облдержадміністрацією. Приблизно о 21:05 сотні молодих людей, значна частина з яких – у масках і балаклавах, прийшли до будівлі ЛОДА на вул. Винниченка, 18. Серед них були і депутати Львівської міської ради, зокрема – «свободівець» Любомир Мельничук. Пікетувальники швидко зламали вхідні двері, побили вікна, і зайшли всередину приміщення.
Там до них вийшли депутати Львівської обласної ради, зокрема – голови фракцій Андрій Холявка («Свобода»), Микола Кадикало («Батьківщина») та перший заступник голови облради Василь Пісний. Зваживши на їхні заклики, пікетувальники поводилися спокійно.
Частина з них вже близько 21:20 вирушила до головного управління міліції Львівської області на пл. Григоренка. Спершу декілька сотень людей, а потім – близько тисячі (згодом начальник ГУ МВС Олександр Рудяк назвав цифру в 4,5 тис. осіб) почали трощити приміщення зовні, розбиваючи вікна і ламаючи двері, а потім, коли прорвалися через центральний вхід – і всередині.
Разом з працівниками міліції всередині будівлі главку заблокованими виявилися і начальник міліції Львівщини Олександр Рудяк, і головний міліціонер Львова Сергій Зюбаненко. Рудяк почав проводити тривалі переговори з пікетувальниками, які через годину закінчилися згодою на тому, що в будівлі залишається наряд міліції на чолі з Сергієм Зюбаненком, а також сам начальник обласної міліції. Спільно із ними будівлю взяли під контроль і представники пікетувальників. Решта міліціонерів залишила приміщення; при цьому на виході з них зривали одяг і погони.
У процесі штурму головного управління пікетувальники знищили велику кількість документів, у тому числі – матеріали кримінальних проваджень, а також меблі. Перед будівлею пікетувальники запалили вогнище. На другому поверсі в кабінеті одного із слідчих виникла пожежа, яку загасили за допомогою працівників МНС.
В іншому кінці Львова величезна барикада з шин запалала близько 22:00 біля головного входу у частину внутрішніх справ 4114 на вулиці Стрийській. Через кілька годин начальник управління Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України генерал Юрій Аллеров з тремтячими руками, в оточені сотень активістів, буде розповідати і виправдовуватись перед журналістами і мітингувальниками, що бійці не мали жодного наміру виїхати на Київ, а лишень хотіли поїхати патрулювати Львів, бо отримали сигнали про можливі провокації у місті. Тому вони підігнали під браму БТР, хотіли виїхати, а блокувальники, які і до того були на нервах, їх не зрозуміли, підпалили барикаду з шин і почали сутичку.
Декілька бійців спробували зробити вилазку, їх прикривали інші службовці, жбурляючи в натовп світло-шумові гранати. Але силовики недооцінили активістів. Частина ж заблокована не перший тиждень, люди були готові і озброєні до зубів: бруківка, коктейлі Молотова, «їжачки», «пневмати» були вже напоготові. При чому були помітні і певні тактичні кроки у діях активістів – вони все робили організовано.
Далі температура подій підвищувалась з частотою підкидання шин в обидві палаючі барикади, бо біля адміністративного входу в частину також підпалили шини, ганчір’я та дрова. Люди зі всього Львова ринули до частини дуже швидко, до 23:00 тут зібралось близько трьох тисяч людей. Водночас не стихали заклики окремих активістів до переговорів з керівництвом частини. Однак у відповідь летіли гранати, одна з яких травмувала дівчину. Відтак, це ще більше розізлило людей і ситуація стала неконтрольованою. За цей час вогонь перекинувся на будку КП, а з неї на казарми.
Спершу мітингувальники розбивали вікна з фронтального боку казарми камінням і палками, а потім закидувати туди коктейлі Молотова. Розливали їх «на коліні» перед частиною. З даху будівлі ВВ намагались загасити палаючу барикаду та 20-метрові ялини, що зайнялись, але зусилля були марними, бо мітингарі увірвались на сусіднє з частиною подвір’я, вилізли на прилеглі до паркану військової частини гаражі і почали закидувати бійців камінням і палками. У відповідь знову отримували гранати. Одна з них розірвалась зі півметра від мене, і скажу, що відчуття не надто приємні. Оглушило хвилин на 10, якби не міцні черевики, то осколки могли б травмувати.
Оскільки перекриття казарми дерев’яне, збудовано ще за радянських часів, то поверхи будівлі спалахнули наче вата. А мітингувальники продовжували бомбити звідусіль коктейлями.
Близько першої ночі мітингарі увірвались до військової частини, рознісши вручну металеву огорожу та потрощивши вікна та двері.
Нарешті до людей вийшов генерал Алерров, одразу розпочалися словесні перепалки між активістами і генералом. Він дуже нервував, у нього трусились руки і верхня губа, але він намагався показувати, що спокійний, говорити зв'язно і не допускав зайвих емоцій. Клявся, що хоче померти у Львові і ніколи не віддав би наказу їхати на Київ.
Порозуміння між генералом і активістами знайти було важко, бо останні вимагали віддати вогнепальну зброю. Але молодих «гарячих голів» заспокоїли старші дядьки з Самооборони та журналісти.
Зійшлися на тому, що генерал віддає наказ службовцям зняти щити, шоломи, маски, бронежилети та весь захист рук та ніг і віддати мітингувальникам. Також вони мають покинути частину, а зброю закрити і опечатати в спеціальній кімнаті.
Переговори відбувалились у передпокої частини коло адміністративного входу, і поки генерал, журналісти і лідери мітингарів домовлялись, з вулиці в частину летіла бруківка і коктейлі Молотова. Солдати відрами гасили пожежу. Приміщення заполонив темний їдкий дим, дихати було неможливо.
В той час людей надворі побільшало вдвічі і біля частини стояло вже 10 тисяч людей, що спостерігали як палає будівля. Вони час від часу співали гімн України і кричали – «Ми львів’яни, ми найсильніші!».
Через деякий час, солдати почали здаватись і виходити з частини. Вони складали амуніцію, йшли заздалегідь сформованим коридором за межі частини на підготовлене місце в оточенні людей під вигуки: Молодці! і Ганьба! За той час частина вже розгорілась настільки, що почав палати дах.
Серед протестувальників не було ні єдності, ні координації. Тут командував той, хто мав сильний голос, бо ніяких гучномовців не було. Кілька разів ледь не дійшло до сутички між менш і більш радикально налаштованими активістами, а також журналістами. Хлопці доволі непривітно ставились до представників ЗМІ, відштовхували їх.
Через деякий час, полонені солдати розповіли, що не всі силовики встигли покинути будівлю. Деякі залишилися в медпункті, а когось заблокував вогонь на верхніх поверхах оскільки вони рятували майно і оргтехніку. Пізніше на ношах винесли геть обвугленого військового, спершу люди почали говорити, що він отруївся димом, бо довго був в середині, але як вдалось з’ясувати, саме цей парубок опинився у вогневій пастці, стрибав з третього поверху будівлі і пошкодив спину. На запитання до офіцерів – чи всі хлопці встигли покинути палаючу будівлю?, вони відповідали – ну напевно.., швидше за все так...
Видно було, що вони не дуже турбуються про особовий склад. Один з офіцерів сказав, що в медпункті, який палає, і досі лишаються хлопці. Він і медики Майдану рушили у будівлю рятувати солдатів. В той час на останньому поверсі щось сильно зашипіло, натовп почав відступати назад бо, подумали, що зараз впаде 20-метрова палаюча ялинка; дехто говорив, що це газ або почали горіти високовольтні проводи.
Пожежні машини довго не могли дістатись до частини, бо спершу активісти самі не давали їм проїхати, щоб не погасили барикаду, а потім машини не могли проїхати через величезне скупчення людей. Згодом автомобілі таки заїхали до частини, але через парк і близько 5 ранку загасили пожежу.
***
Паралельно з подіями на Стрийській стрімко почала розгортатися ситуація і у центрі міста.
Близько 00:35 пікетувальники без жодного спротиву правоохоронців, яких на місці навіть не було, увірвалися у приміщення прокуратури Львівської області на просп. Шевченка. Потрапивши у будівлю, десятки молодих людей почали його трощити, а з вікон і балкону почали викидати велику кількість паперів і документів. Частина з них згоріла на влаштованому перед входом у прокуратуру вогнищі.
Згодом, за свідченням очевидців, пікетувальники почали виводити з Галицького райвідділку міліціонерів, які перебували всередині, і при цьому їх били.
Практично паралельно інша частина пікетувальників штурмувала будівлю обласного управління СБУ, що на вул. Вітовського. Приблизно о 01:25 люди прорвалися всередину і почали виносити звідти меблі, аби також влаштувати перед входом вогнище. При цьому активісти закликали не руйнувати будівлю.
На місці перебував перший заступник начальника обласного управління СБУ Михайло Грек, однак він в події не втручався. Також біля будівлі чергували пожежники. Помічений був секретар Львівської міської ради Василь Павлюк.
На вул. Вітовського, як і поруч із іншими об’єктами, пікетувальники збудували імпровізовані барикади з винесених приміщень меблів, лавок, та іншого підручного матеріалу.
Водночас о 03:00, побачивши, що справа біля військової частини 4114 "зроблена" і натхненні попередніми захопленнями, ці ж активісти рушили до податкової, під будівлю головного управління міністерства доходів і зборів у Львівській області. Близько 200 мітингарів з коктейлями Молотова підійшли під стіни будівлі.
В середовищі активістів виникли емоційні дискусії на тему – палити чи не палити.
Зійшлися на тому, щоб не палити, а мирно захопити і заблокувати. Варто зазначити, що серед активістів було багато людей, що розмовляли з російським акцентом і закликали юрбу спалити податкову, але їх не послухали. Коктейлі залишили на бордюрах, у будівлю зайшли мирно. У вестибюлі активістів зустрів начальник львівських податківців Віталій Пекарчук, який, як виявилось, о 03:30 був на робочому місці.
Він вирішив поспілкуватись з мітингувальниками, але конструктивного діалогу не виникло. Люди сказали, що чекають наказу з Києва і будуть вилучати якісь документи, але ще не знають які.
А далі – чи то далась взнаки втома чи відсутність координації у діях, але мітингарі почали запитувати в Пекарчука відверту нісенітницю, яка взагалі не стосувалась нічних подій, вирішувати якісь свої приватні проблеми. Виявилось, що серед юрби було багато приватних підприємців. Найбільш яскраво абсурдність ситуації ілюструє питання одного з активістів: "А коли повернуть ПДВ?", Втім, начастіше лунало інше - "Куди йдуть наші гроші?!". В той час, як частина люду стояла в черзі за кавою до автомата і слухала оте все з усмішкою, інші пішли бродити по поверхах.
Варто зауважити, що жодного міліціонера чи бодай працівника ДАІ за цілу ніч не було на вул. Стрийській. Згодом вулицю перекрили, виволікши та поставивши навхрест величезні гармати з спаленої військової частини. На світанку у Львові все ще пахло димом.
Богдан Головко, Данило Мокрик, ZAXID.NET