За час радянської окупації України у бібліотеки потрапляли мільйони цензурованих та ідеологічних книг. Вже після здобуття незалежності Росія намагалася заповнити український книжковий ринок. Літературу, яку видавали окупанти, можна було придбати і після початку війни у 2014 році. Бібліотеки зіштовхнулися з проблемою, коли більшу частину фондів становили саме книги, видані в СРСР.
ZAXID.NET поспілкувався з директорами львівських бібліотек про макулатуру, тоталітарне читання та проблему з поповненням фондів.
«Культивуйте не книги, а любов до читання»
Загальний фонд Львівської обласної бібліотеки для юнацтва імені Романа Іваничука налічує 68 тис. книг. З них російськомовних – приблизно 560 примірників. Вони не перебувають у фондах загального користування, але є в архівних файлах. Директорка бібліотеки Тетяна Пилипець розповідає, що кардинально переглянули фонди ще у 2017 році, коли вона очолила бібліотеку. Зазначає, що її вражала кількість працівників, фондів і відсутність відвідувачів.
«У 2017 році, коли я очолила бібліотеку, почалося списання застарілої радянської і російськомовної літератури. Це не було пов'язано з тим, що я раптом опритомніла. Я просто прийшла. Ми опрацювали приблизно 90% фондів і списали половину. Тобто у нас було приблизно 110 тисяч книг. Не розуміла, де ж тут живі відвідувачі. Як виявилось, їх тут і не було», – каже директорка.
Вона пригадує, що частина фондів була зв'язана в підвалах і навіть не підходила для макулатури – книжки знищив грибок. Тетяна Пилипець не звинувачує тодішнє керівництво, оскільки воно переймалось, що через зменшення фондів втратить категорію, а для оплати праці працівників це дуже суттєво. Робота бібліотекарів дуже низькооплачувана.
«Я не можу їх зовсім судити, хоча виглядає це смішно. Насправді це було дуже ризиковано, бо навіть є стаття за те, що ти неправильно розпоряджатися державним майном, а втратити половину фонду в очах моїх колег… Проте тодішній голова обласної адміністрації мене навіть за це нагородив ноутбуком. Ми переглядали фонди приблизно півроку. Кожну книжку, навіть знищену, дивилися, всі акти списання були офіційними. Ми віддавали в макулатуру ті, що ще можна було, і всі гроші повертали державі», – розповідає директорка.
Вона зазначає, що зараз книгозбірня віддає в макулатуру лише літературу, яку приносять відвідувачі. Бібліотеці вдалось зібрати більше ніж 3 тонни макулатури й приблизно 20 тис. грн, які віддали для ЗСУ.
«Станом на 24 лютого 2022 року ми вже не переглядали фонди, тому й зробили акцію зі збору російських книжок. Вважаю, що у нас було моральне право на це, бо самі показали приклад. Дехто не наважується напряму здати книги в макулатуру, бо є культура ставлення до книг. І це виростили ми, бібліотекарі. Книга – це не артбук, не Біблія, яка б мала семантичне навантаження більше, ніж просто друкований матеріал. Якщо це книга, яку читаєш, то можеш робити з нею що хочеш. Це прикладна річ, яка актуальна певний час, і ти її можеш не зберігати, а передати в буккросинг, віддати в бібліотеку. Культивуйте не книги, а читання і любов до нього», – каже Тетяна Пилипець.
До акції зі здачею книг на макулатуру увагу привернула блогерка з Маріуполя, яка називає себе Дахуаною. Вона намагалася «рятувати» російськомовну літературу й закликала робити це інших.
«Вона робила фото під хештегом "книги не бомби" й називала мене терористкою, бо закликаю нищити книги і спалювати їх. Насправді ніхто адекватний книг не палить, бо вони горять погано, смердять сильно, а особливо, якщо це старі російські, які не дають тепла і світла. Палити – це найдурніше. Ми ж екосвідомі й можемо здати на вторсировину. Це зрозуміло, як дихати, але ж людям цікаво говорити, що книги палимо. Тому ця блогерка дуже привернула увагу людей. І після цього нам почали ще більше нести книг», – розповідає Тетяна Пилипець.
«Створюємо колекцію тоталітарного читання»
Директор Львівської муніципальної бібліотеки, яка налічує у місті 49 філій, Василь Кметь розповідає, що за радянських часів до бібліотек не потрапляли випадкові книги. Якщо йдеться про формування фондів після 1991 року, то попри те, що централізоване комплектування суттєво зменшили, державний бюджет не завжди забезпечував належний обсяг книг.
«Засилля тоталітарного читання мало кілька вимірів. Це стара радянська література і нові надходження. Після 2014 року українські бібліотеки активно працювали, щоб оновити фонди, хоча їхній стан залишався сумним і малофінансованим. Навіть в перші роки війни були сплески прорадянських настроїв. У свій час я дуже агресивно відреагував на акції дитячих бібліотек Сходу "Наша книга детская, детская советская" у 2015 році. Це був жах. Я не уявляю собі в Німеччині виставки книжок епохи гітлерюгенд з бюстами Гітлера. А тут це було», – каже Василь Кметь.
За словами директора, у Львові за останні два десятки років бібліотечне середовище перебуває у виграшному статусі, бо місто втілювало дуже багато проектів загальнодержавного та європейського значення.
«Тому, коли у 2022 році в новому контексті постало питання дерусифікації та декомунізації, для Львова це не була така велика проблема, хоча відсоток радянських книг у наших бібліотеках-філіях був високим. Йдеться не так про суто ідеологічні книги, як про ті, які популяризували радянські ідеологеми. Навіть видання українських авторів, які були з коментарями, з передмовами і цитатами, виконували ту саму ідеологічну роль. Так само, коли ми говоримо про культуру російськомовного читання. Багато текстів і російських авторів монополізували певні сфери читання. Наприклад, нон-фікшн», – розповідає Василь Кметь.
Раніше він очолював наукову бібліотеку ЛНУ. Зазначає, що там можна було простіше дати раду з ідеологічним контекстом, оскільки таку літературу можна було віддати в архів. Натомість у публічних бібліотеках з цим складніше.
«Я почав працювати директором Централізованої бібліотечної системи для дітей, а пізніше ми реформувалися й об'єдналися у муніципальну бібліотеку. Зараз маємо розуміти, що треба протистояти ідеологічно, тому вирішили дати свою відповідь на цей виклик. Не знищуємо російськомовних чи радянських книжок і не обмежуємо культури читання. Ми створили колекцію тоталітарного читання. Це окреме сховище, де читач може замовити книги, але в публічному просторі їх не буде. Робота з колекцією все ще триває», – повідомляє Василь Кметь.
Загальний фонд публічних бібліотек становить приблизно 1 мільйон книг. Колекція тоталітарного читання налічуватиме приблизно 20 тис. примірників. Директор зазначає, що у сховище відправляють не лише російськомовні видання, а й українськомовні, які з'явилися після 1991 року. Зокрема, Василь Кметь згадує книжки, де з текстом все гаразд, але в ілюстраціях дівчинка в лаптях та кокошнику, хатинка на курячих ніжках. Він пояснює, що це сприяє формуванню стереотипів і нав'язує чужий образ як свій.
«Кілька років тому, викладаючи на історичному факультеті, зустрівся зі студентами й був здивований, коли вони раптом почали цитувати Маркса, Енгельса, Леніна. У мене був шок. Ясно, що у 17 років вони не застали Радянського Союзу й не читали повне зібрання творів Леніна. Запитав, звідки у них це. Студенти не зрозуміли причину мого подиву. Вони просто брали книжки в бібліотеці, і в тих українськомовних книжках були цитати з чіткою марксистською ідеологією. Не треба думати, що лише мова розв'язує питання ідеології. Це питання змісту», – розповідає директор.
Василь Кметь говорить, що муніципальна бібліотека має багато відвідувачів, і попиту на російську літературу практично немає. Якщо й запитують, то бібліотекарі пропонують альтернативу. За словами директора, серед ВПО немає проблеми, що хтось не хоче читати українською.
«Бувало, що переселенці просили умовну Дар'ю Донцову. В одній з філій побачив в коробці біля дверей отаку літературу. Запитав, чи це макулатура. "Ні-ні. Це ми тримаємо для клієнтів". Бібліотекарка думала, що співчутливо ставиться до клієнтів. Ми працюємо з бібліотекарями й пояснюємо. Люди починають читати українське й кажуть, що їм подобається набагато більше», – говорить Василь Кметь.
«Немає грошей на закупівлю нової літератури»
У фондах наукової бібліотеки ЛНУ імені Івана Франка зберігають понад 3,5 млн книг. Директор книгозбірні Олександр Седляр розповідає, що до Революції Гідності літературу підраховували за мовною ознакою, і російськомовна була окремо від іншої іноземної. Згодом, за ініціативи бібліотекарів, вона втратила окремий статус.
«Зараз статистики російськомовних книг і тих, які були видані в СРСР, ми не ведемо. Раніше це робили за нормативними вимогами, які затвердженні на урядовому рівні. Поділ літератури за мовами був таким: література українською, російською та іноземними. Проте після 2014 року ми наполягали на тому, щоб вилучити рядок "книги російською мовою". Поповнення фондів російськомовною літературою немає. Проте більша частина, яку накопичили за минулі роки, є», – розповідає Олександр Седляр.
За словами директора, бібліотека щорічно переглядає 20% фондів і списує по кілька десятків тисяч книг. Переважно йдеться про дублетні примірники, радянські видання, які не користуються попитом читачів, застаріли ідеологічно й морально. Проте залишають примірники, які цінні з точки зору поліграфії, оформлення. Олександр Седляр наголошує, що вилучення книг завжди контрольоване, системне й відбувається згідно зі всіма нормативами.
«Якщо говорити, скільки примірників російською мовою, то це сотні тисяч. Вони є в основному сховищі, за який відповідає відділ зберігання. Після повномасштабної війни ми робили звичайну планову інвентаризацію. Ми наукова бібліотека, яка фактично є місцем зберігання інтелектуального надбання наших попередників, тому не можемо дозволити знищити й списати. Частину літератури зберігаємо, навіть ідеологічно забарвлену, бо в нас наукова робота, працює історичний факультет, є дослідники, які вивчають спадщину тоталітарної доби. Нам потрібна інформаційна база. Це не для ідеологічного читання, а для наукової роботи», – пояснює директор.
За словами Олександра Седляра, після початку повномасштабної війни бюджет університету переформатували, й бібліотека не має грошей на закупівлю книг.
«Надходження, які ми мали торік, це все були або дари, або книгообім, або наші власні університетські видання. Ми не купували книжок. Скажу відверто, проблеми почалися з пандемією коронавірусу. Це було по всій Україні, бо шукали гроші на медицину. Періодику ми передплачуємо. Натомість наукову літературу не можемо купувати. Торік кошти вклали в укриття, потім в генератори. На цей рік також немає грошей на закупівлю літератури», – розповів директор.
Він зазначає, що компенсувати нестачу літератури можна електронними книгами. Йдеться не про піратські копії, а про електронні фонди різних бібліотек.
«Політика комплектування нашої бібліотеки все більше зміщуватиметься на розвиток саме електронних книг, і там буде найновіша література. А вже наскільки певні освітні програми й спеціальності забезпечені, більше залежить від авторів, від викладачів, які готують і пишуть підручники й пропонують студентам. Наразі у нас немає нагальних проблем з літературою для освітнього процесу, хоч не все можемо запропонувати через об'єктивні причини», – розповідає директор.
Наразі бібліотека не може похвалитися великою кількістю відвідувачів. На думку Олександра Седляра, це об'єктивний процес, і він характерний для всіх бібліотек.
«Серед сучасних студентів культура читання є зовсім іншою, ніж була серед їхніх попередників 20-30 років тому, – додає він. – Раніше бібліотека була єдиним місцем, де можна було отримати інформацію. Бібліотеки вже не будуть такими заповненими як раніше. Зараз ми можемо надавати дистанційні послуги й залучати фізично людей до бібліотеки за допомогою різних заходів».
Головне фото Львівської обласної бібліотеки для юнацтва імені Романа Іванничука