Ніколь Кідман: «Я завжди пам’ятатиму чудові фото на червоній доріжці»

17:31, 26 травня 2017

Цьогорічний Каннський фестиваль за лаштунками називають роком Ніколь Кідман. Актриса встановила своєрідний рекорд: вона презентувала у Каннах відразу чотири проекти. У конкурсній програмі показали «Вбити священного оленя» Йоргаса Лантімоса та «Обманутий» Софії Копполи, де актриса з’явилась у доволі традиційних для неї драматичних образах.

А от поза конкурсом Джон Кемерон Мітчел змусив актрису стати панком у картині «Як розмовляти з дівчатами на вечірках». Також актриса знялась у серіалі Джейн Кемпіон «Вершина озера».

Звичайно, актриса була змушена давати відповіді на десятки запитань журналістів. Ось лише декілька із них.

Цього року у вас чотири проекти в Каннах. Як так вийшло?

Це усього лише збіг обставин, не більше. Я просто дуже багато знімаюсь. Як почала у 21 рік так ніяк не можу зупинитись, та й не хочу, зрештою.

Кадр з фільму «Обманутий»

Чи правильно, що у Каннах почали показувати серіали?

Я завжди ходжу дивитись фільми у кіно. Я вважаю, що магію великого екрана нічого не може замінити. Що може бути кращим, ніж дивитись у фільм у темряві, серед публіки? Тож я щаслива, що тепер така можливість з’явилась і для серіалів.

Кадр з фільму «Як розмовляти з дівчатами на вечірках»

З нагоди 70-річчя фестивалю розкажіть про незабутній для вас момент у Каннах?

Це була презентація «Мулен Руж». Підтримка, враження, все було неймовірним. Це було сильніше ніж «Золотий глобус» та «Оскар» разом взяті. Проте кожен приїзд у Канни для мене має велике значення. Вперше показувати кіно пліч-о-пліч з колегами – це те, що я справді люблю. Цього року поряд весь час був мій чоловік Кіт Урбан. Це для мене багато значить.

Кадр з фільму «Вбити священного оленя»

Ви зробили неймовірну кар’єру. Що для вас – бути зіркою?

Я не можу сказати, що щодня почуваю себе зіркою. Я ніколи не знаю, що зі мною буде далі. Адже професія актора – дуже залежна. Але як би не склалась моя акторська доля далі, я завжди пам’ятатиму чудові фото на червоній доріжці.

Текст та фото: Катерина Сліпченко, Канни