Травень 2026 року, у тредсі з’явився допис, який швидко викликав широкий резонанс. Користувачка з ніком marinavihor04 опублікувала фото чоловіка на ім’я Віктор і заявила, що вона та ще кілька дівчат стали жертвами його багаторічного переслідування.
Йшлося про сталкінг – форму психологічного насильства, що проявляється у нав’язливому контролі, переслідуванні та втручанні в особисте життя, через що жертви часто живуть у постійному страху та тривозі.
За лічені дні допис набрав тисячі реакцій і сотні коментарів. Під ним почали з’являтися історії інших жінок, які розповідали про схожий досвід із тим самим чоловіком. Частина з них стверджує, що на момент знайомства їм було лише 14-15 років, а деякі згадують, що вперше стикнулися з ним ще понад десять років тому.
За словами постраждалих, схема дій Віктора майже не змінювалася. Найчастіше він знайомився з дівчатами у Солом’янському районі Києва – одному з найстаріших районів столиці, неподалік її центральної частини. Це траплялося в метро, парках, біля університетів. Деякі жінки також згадують, що неодноразово бачили його з рюкзаками служб доставки Bolt та Glovo, припускаючи, що він міг працювати кур’єром.
Якщо хочете читати головні новини дня оперативно Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleПісля знайомства чоловік починав активно телефонувати, найчастіше – з привітаннями з днем народження. Текст повідомлення практично завжди однаковий: «З Днем НАРодження вітАю! ЗДОРОВʼЯ, РАДОСТі бАЖАЮ, І щоб жилА ти багато літ. Без сліз, без горя та без бід!».
У коментарях жінки розповідають, що кількість дзвінків могла сягати сотень за день – інколи до 700. Якщо відповіді не було, переслідування продовжувалися офлайн: чоловіка помічали біля університетів, у коридорах навчальних закладів або просто на вулиці. Коли жертви блокували його номер, за їхніми словами, він переходив до інших методів тиску: масових спам-атак та поширення особистої інформації у соцмережах.
Скриншоти постраєждалих під дописом marinavihor04
Частина жінок стверджує, що зверталася до поліції, однак, за їхніми словами, не всі заяви приймали, а реакція правоохоронців часто була відсутня. Ситуація зрушила з місця лише після суспільного розголосу.
17 червня 2026 року поліція Києва відкрила кримінальне провадження за ч. 1 ст. 182 ККУ – порушення недоторканності приватного життя. Якщо провину підозрюваного доведуть у суді, йому може загрожувати штраф, виправні роботи, арешт до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років.
Резонанс навколо цієї історії оголив важливу проблему: сталкінг зустрічається набагато частіше, ніж прийнято вважати. Як розпізнати переслідування на ранніх етапах, що робити, аби захистити себе, і які інструменти для цього передбачає закон? Про це ZAXID.NET вирішив розпитати психологиню, членкиню асоціації УАКПТ Наталію Шейнич та керуючого партнера в Адвокатському об’єднанні «Мицик, Кравчук і Партнери» Олега Мицика.
Здається безневинним, але це вже переслідування: що потрібно знати про сталкінг
Сталкінг – це нав’язлива, небажана поведінка, що пов’язана з переслідуванням, яка викликає у жертви цілком обґрунтований страх за власну безпеку. Тривалість сталкінгу може варіюватися від кількох тижнів до десятків років, хоча найчастіше такі випадки тривають близько року.
За словами психологині, у міжнародному діагностичному посібнику DSM-5 поведінка сталкерів часто корелює з розладами особистості кластеру B, а саме:
- Антисоціальним – коли людина може ігнорувати соціальні норми, маніпулювати іншими та не відчувати провини;
- Межовим – характеризується сильними емоційними коливаннями, страхом покинутості та нестабільними стосунками;
- Нарцисичним – завищене відчуття власної значущості, потреба у захопленні та брак емпатії;
- В деяких випадках йдеться про маячний розлад, коли сталкер переконаний, що людина, яку він переслідує, нібито закохана в нього.
Водночас жертви сталкінгу можуть мати серйозні психологічні наслідки. Якщо реакція на переслідування триває до місяця, це може проявлятися як гострий стресовий розлад, а якщо довше – перерости у посттравматичний стресовий розлад. Психологиня пояснює: тривале переслідування виснажує людину, змушує жити у постійному страху, тривозі та ізоляції, що може впливати на всі сфери життя – від особистих стосунків до роботи. Серед можливих наслідків – депресія, емоційне виснаження та навіть суїцидальні думки.
То хто ж такі ті сталкери?
Дослідження показують, що від 79% до 85% сталкерів – чоловіки, і більше половини з них ніколи не мали тривалих інтимних стосунків. Ще близько 10-15% сталкерів – жінки.
Лише важливі новини – підписуйся на наш WhatsApp-канал
«В більшості випадків сталкери – це глибоко самотні та соціально депривовані люди. Вони не мають базових навичок міжособистісної комунікації, вони є соціально неадаптованими, і вони не вміють будувати та підтримувати здоровий діалог. Тобто здорова людина, коли хоче зблизитися з іншою, проходить через такі природні, хоча й складні етапи зближення, які є добровільними з обох сторін. Сталкери ж обирають пресинг, стеження та нав'язування», – розповідає психологиня.
Зазначається, що сталкерам можуть бути притаманні нарцисичні риси. Відмова у такому випадку часто не сприймається як чітка межа, а викривлено інтерпретується як гра, флірт або заохочення до подальших дій.
Психологиня додає: таку поведінку частково підживлюють і культурні стереотипи, які роками романтизували ідею «добиватися попри все». Водночас сталкерами можуть бути не лише соціально ізольовані люди – понад половина з них мають роботу, а інколи й обіймають високі посади. Їхніми жертвами переслідування часто стають колишні партнери, колеги чи випадкові знайомі. У деяких випадках об’єктами сталкінгу стають їхні лікарі чи вчителі – тобто люди, які ізольовано працюють зі сталкером, намагаючись їм допомогти.
«Сталкер нерідко сприймає звичайну турботу чи підтримку викривлено. У його уявленні це може перетворюватися на підтвердження взаємності або сигнал до подальшого зближення. Через це об’єктами переслідування стають не лише близькі чи знайомі люди, а й випадкові або зовсім незнайомі. Часто це стосується і публічних осіб», – додає Наталія Шейнич.
Як пояснює психологиня, у дослідженні австралійського психіатра Поля Муллена та його колег сталкерів умовно поділяють на п’ять типів залежно від їхніх мотивів. Серед них:
- Відкинуті – це ті, які не можуть змиритися з розривом стосунків та переслідують своїх колишніх партнерів.
- Шукачі кохання – переконані у взаємності своїх почуттів та вважають, що інша людина по вуха у них закохана. Водночас вони дуже самотні та соціально ізольовані люди.
- Некомпетентні сталкери – це ті люди, які розуміють, що жертва не відповідає їм взаємністю, попри це переконані, що переслідування доведе до інтимності.
- Ображені сталкери – вони переслідують жертву з метою залякування, прагнуть помсти.
- Хижі сталкери – найнебезпечніший тип, який може використовувати переслідування як підготовку до сексуального нападу.
Водночас фахівчиня наголошує: ця класифікація не є універсальною, адже кожна людина та кожен випадок переслідування мають свої особливості.
Те, що здається дивним, може виявитися небезпечним
Як зазначає Наталія Шейнич, посилаючись на дослідження психіатра Пола Маллена, у 58% випадків переслідувачі відкрито погрожували своїм жертвам, а 36% чинили фізичні та сексуальні напади. Водночас у 77% випадків насильству передували саме погрози.
Психологиня наголошує: погрози є одним із найнебезпечніших сигналів, що ситуація може перерости у фізичне насильство, і їх не варто ігнорувати. Серед інших тривожних факторів – наявність судимостей, зловживання алкоголем або наркотиками, а також історія агресивної поведінки у минулому.
Якщо людина відчуває страх, тривогу або загрозу, це вже достатня підстава для того, щоб фіксувати ситуацію і звертатися по допомогу. Довіряти власним відчуттям у таких випадках не просто важливо, а критично необхідно. Сталкінг впливає на всі сфери життя. Постраждалі поступово втрачають відчуття безпеки, змінюють повсякденні звички, уникають публічних місць і постійно перебувають у стані напруження. З часом це може призвести до соціальної ізоляції, розриву зв’язків з родиною чи друзями та навіть переїзду.
За словами психологині, близько 91% жертв зазнають значного психологічного впливу – від хронічного страху та тривожності до посттравматичного стресового розладу, панічних атак і депресивних станів. Часто додаються й соматичні прояви: безсоння, хронічна втома, головні болі та проблеми з травленням.Водночас сталкінг рідко обмежується лише однією жертвою. Дослідження показують, що він має «ефект доміно»: страждає не лише сама людина, а й її родина, друзі та діти.
Як зазначає психологиня, допомога жертві сталкінгу має бути комплексною. Насамперед потрібно повністю припинити будь-який контакт із переслідувачем, фіксувати кожен інцидент і звертатися до поліції та спеціалізованих організацій. Окрему увагу варто приділити цифровій безпеці: інформація про місце проживання, роботу чи щоденний маршрут може допомогти сталкеру. Також варто розповісти все близьким, які зможуть підтримати.
Наталія Шейнич також наголошує, що жертва ніколи не винна. Відповідальність повністю лежить на переслідувачі. Звернення до психолога і юриста – не слабкість, а необхідний крок до відновлення і повернення до нормального життя. Важливо також фіксувати всі прояви переслідування. Йдеться не лише про повідомлення, дзвінки чи погрози, а й про власний стан жертви. Важливо занотовувати всі зміни у самопочутті – безсоння, хронічну втому, головні болі, мігрені, розлади шлунково-кишкового тракту, психосоматичні прояви та зниження працездатності. Оскільки це зможе допомогти спеціалістам підібрати відповідну терапію, а також може слугувати ще одним важливим доказом у суді.
До слова, в Україні доступні різні канали допомоги для жертв сталкінгу. Зокрема, це національні гарячі лінії, «Ла Страда-Україна», урядові сервіси підтримки, безкоштовні психологічні платформи та служби юридичної допомоги, де фахівці допомагають правильно оформити звернення й зібрати необхідні докази.
Наскільки реально притягнути сталкера до відповідальності?
Керуючий партнер у адвокатському об'єднанні «Мицик, Кравчук і Партнери» Олег Мицик пояснює, що, незважаючи на те, що проблема сталкінгу існує в світі вже тривалий час, в Україні досі законодавчо це не врегульовано належним чином. У Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №12088 про внесення змін до Кримінального кодексу та закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Відповідно до цього, сталкінг пропонують визначити як форму психологічного домашнього насильства, яка виражається у небажаній нав'язливій увазі до однієї людини з боку іншої людини або групи людей, а також полягає у стеженні за постраждалим та неодноразовому перебуванні біля місця його проживання.
Окрім цього, запроваджують поняття «кіберпереслідування» – вид злочинного переслідування, що передбачає постійне спостереження за постраждалим без його згоди чи законного дозволу за допомогою інформаційних та комунікаційних технологій, що може здійснюватися шляхом обробки персональних даних жертви, зокрема в результаті крадіжки особистих даних або шпигування за жертвою через її соціальні мережі або платформи обміну повідомленнями, електронну пошту та телефон, крадіжки паролів або злом її пристроїв для доступу до приватного простору за допомогою встановлення додатків геолокації, у тому числі шпигунського програмного забезпечення, або через викрадення її пристроїв.
«Ознайомившись з даними визначеннями, я бачу наступні проблеми – сталкінг, згідно з даним законопроєктом, обмежується випадками лише домашнього насильства. Однак переслідування досить часто відбувається щодо осіб, які не є членами сім’ї або близькими особами переслідувача. Також визначені ініціатором законопроєкту форми переслідування не охоплюють всі можливі випадки сталкінгу», – зазначає Олег Мицик.
Водночас адвокат звертає увагу на законопроєкт №12297, який, за його словами, є більш комплексним і системно підходить до врегулювання питання сталкінгу. Ініціатори документа пропонують доповнити Кримінальний кодекс України новою статтею 129-1 «Незаконне переслідування (сталкінг)».
Йдеться про умисні дії, вчинені двічі або більше, які мають характер загрозливої поведінки щодо постраждалого. Серед таких дій можуть бути: незаконне стеження, нав’язування небажаного спілкування, а також інші форми прямого чи опосередкованого втручання в особисте або сімейне життя всупереч волі людини, зокрема із використанням електронних комунікацій.
Обов’язковою ознакою таких дій є спричинення у потерпілому страху за власну безпеку або безпеку його близьких, за умови відсутності складу злочину, передбаченого статтею 126-1 ККУ. Такі дії пропонують карати штрафом у розмірі від 34 тис. грн до 68 тис. грн, громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин, виправними роботами до двох років, пробаційним наглядом до двох років або обмеженням волі на той самий строк. Якщо ж повторно вчинити порушення або ж воно буде по відношенню до неповнолітнього, санкції можуть бути більш жорсткими – від пробаційного нагляду строком від трьох до п’яти років до обмеження або позбавлення волі на строк від двох до чотирьох років.
«Оскільки вищевказані законопроєкти досі не прийняті Верховною Радою, на даний момент, залежно від того, які саме дії вчинено переслідувачем, правоохоронці кваліфікують сталкінг як: незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу (порушення недоторканності приватного життя) – ст. 182 ККУ; погроза вбивством – ст. 129 ККУ; домашнє насильство – ст. 126-1 ККУ або ст. 173-2 КУпАП (залежно від наслідків)», – пояснює адвокат.
Олег Мицик зазначає, що за незаконне збирання, зберігання або поширення конфіденційної інформації передбачене покарання у вигляді штрафу від 8,5 тис. грн до 17 тис. грн, виправні роботи до двох років або обмеження волі до трьох років. За повторне порушення покарання суворіше – від трьох до п'яти років обмеження або позбавлення волі.
Адвокат також пояснює: одне повідомлення – ще не сталкінг. Але систематичне стеження, нескінченні дзвінки, контроль геолокації, чергування біля дому чи роботи, фейкові акаунти або погрози – усе це вже може стати підставою для відкриття кримінального провадження, навіть без окремої статті про сталкінг. Він наголошує: у подібних ситуаціях варто все фіксувати, зберігати скриншоти повідомлень та дзвінків, а фізичне переслідування фіксувати на фото чи відео. У випадку, якщо такі дії систематичні та не припиняються, потрібно одразу звертатися до правоохоронних органів.