Останні місяці напередодні вторгнення російських військ в Україну 24 лютого медійний простір був насичений численними повідомленнями про необхідність постачання озброєння для посилення ЗСУ. Це стало актуальним після оприлюднення даних розвідки США та Великої Британії про скупчення великих військових підрозділів і техніки Росії вздовж українських кордонів. І якщо названі вище країни активізували свої зусилля з надання Україні протитанкових (ПТРК) і переносних зенітних ракетних комплексів (ПЗРК), то неодноразові звернення українських дипломатів до уряду Німеччини залишалися без відповіді. Зокрема, за повідомленнями впливової Süddeutsche Zeitung (04.02.2022), Україна звернулася до федерального уряду з проханням про поставки зброї з вербальною нотою (Verbalnote), де вказувалися «боєприпаси для протиповітряної та протиракетної оборони, боєприпаси для кулеметів». У листі також йшлося про зенітно-ракетні комплекси (ЗРК) середньої дальності, ПЗРК, протидронові гармати, мікрохвильові системи ураження, електронні системи позиціонування, а також прилади нічного бачення та камери спостереження тощо.
Канцлер Німеччини Олаф Шольц, як і в цілому представники т. зв. «світлофорної коаліції» в Бундестазі (СДПН, ліберали і «Союз 90/Зелені»), загалом негативно ставилися до такої можливості, попри критичні голоси з табору об’єднаної опозиції ХДС/ХСС. Ситуація не змінилась і після візиту Шольца до України в лютому, хоча перед тим він мав гостру розмову у Вашингтоні з американським президентом Джо Байденом, який критикував загалом «проросійську» зовнішню політику Німеччини і зокрема щодо газогону «Північний потік-2». «Зелені», найвідомішим представником яких є міністерка закордонних справ Анналена Бербок, виступали суто за дипломатичні засоби врегулювання т. зв. «конфлікту між Росією та Україною». Ліберали, тобто Вільна демократична партія Німеччини (ВДП), задекларували себе противниками постачання зброї, але вважали можливим надати броньовані засоби порятунку поранених і техніку для розмінування. Така позиція більшості парламентських партій ґрунтувалася на переконанні, що постачання зброї Україні може призвести до ще більшої «ескалації конфлікту». А уряд арґументував відмову посиланням на федеральне законодавство, яким заборонено постачати летальне озброєння в країни, де точаться «збройні конфлікти». Цей підхід викликав справедливе здивування і серед німецького політикуму, і зарубіжних партнерів Німеччини. Депутати Бундестагу від «лівих» подали відповідний запит до Міністерства економіки й отримали вражаючу відповідь. Експорт зброї Німеччиною постійно зростав і 2021 року він становив 1,51 млрд євро. Більшість зброї (60%) надійшло до країн, які не входять до НАТО та ЄС. Особливо суперечливим було те, що деякі з країн-імпортерів піддавалися критиці за порушення прав людини або були залучені до регіональних конфліктів. Найбільшим імпортером виявилася Туреччина, відома своїми силовими акціями проти курдів. Ця інформація дозволила опозиції зробити висновок про те, що «ціннісна» аргументація уряду і правлячої коаліції була по суті «фарсом» (F.A.Z, 22.04.2022). Реальним втіленням такої політики стала широковідома і ганебна історія з постачанням Україні 5000 захисних шоломів і забороною уряду Естонії надати Україні гармати, які раніше використовувалися в армії НДР.
З початком широкомасштабного вторгнення Росії в Україну ситуація змінилась і вже 26 лютого Німеччина оголосила про постачання до України 1000 ПТРК Panzerfaust 3 і 500 ПЗРК Stinger. На мою думку, така зміна була зумовлена передусім безпрецедентним тиском на німецький уряд не тільки з боку США та Великої Британії, але й європейських союзників – східноєвропейських країн, країн Балтії і навіть Швеції та Фінляндії, які заявили про свої пакети постачання озброєння для України. Мало того, вже наступного дня Верховний представник з іноземних справ і політики безпеки ЄС Жозеп Боррель повідомив про створення двох пакетів допомоги Україні, які «мають на меті фінансувати доставку летального спорядження героїчній українській армії, яка бореться з рішучим опором проти російських загарбників, і забезпечать їх такими необхідними нелетальними припасами як паливо». Це буде фінансуватися з Європейського фонду допомоги збереження миру, який становить 5,7 млрд євро (F.A.Z., 27.02.2022). Але тема постачання озброєння Україні поки що не зайняла чільного місця в урядових програмах Німеччини. Так, у своєму «революційному» виступі перед Бундестагом 27 лютого Шольц представив програму з 5 пунктів, де військова допомога Україні і приєднання до санкцій проти Росії лише окреслювались, а головне місце зайняли питання збільшення бюджету на фінансування Бундесверу до 100 млрд євро, максимальне фінансування НАТО, переоснащення новітніми зразками озброєння, перехід на зелену енергетику, прискорене будівництво терміналів зрідженого газу тощо. Таку зосередженість уряду на внутрішніх проблемах, яка тривала і надалі, вже оцінили в самій Німеччині. Через два місяці після початку війни впливовий Інститут світової економіки (IfW) в Кілі зазначив: «З початку війни лише в Німеччині уряд зібрав у чотири рази більше грошей на “знижку на нафту” (Tankrabatt), ніж на Україну...». Уповільнена реакція німецького уряду викликала критику і в самому німецькому суспільстві, оскільки Німеччина почала приймати перших біженців з України, очевидними ставали жахи перших днів війни, і серед європейських союзників. 2 березня, на тлі багатотисячних демонстрацій на підтримку України в найбільших містах Німеччини, уряд змушений був навіть офіційно оголосити про те, що вся зброя, яку Німеччина пообіцяла, вже передана Україні. А наступного дня з’явилась інформація про те, що Мінекономіки схвалило поставку 2700 ПЗРК «Стріла» із запасів Національної народної армії (NVA) колишньої НДР.
Після цього питання про постачання зброї для України взагалі зникло з порядку денного в публічному дискурсі і медійному просторі. На перший план вийшло болюче для внутрішньої політики Німеччини питання про відмову від російських енергоносіїв. І навіть попри те, що вже на початку березня, згідно з опитуваннями, 55% німців виступали за відмову від російської нафти і газу (62% від правлячої СДПН, 70% від «зелених»), міністр економіки Роберт Габек 12 березня заявляв: «Я розумію всіх, хто закликає до негайного ембарго через жорстоку загарбницьку війну Путіна. Але я відповідаю за всю країну. Я повинен подумати, які наслідки мають наші рішення». Що ж до постачання зброї для України, то очевидно, ми маємо прислухатися до слів депутатки Європарламенту від «зелених» Ганни Нойман: «СДПН блокує це питання де тільки може. І кожні два тижні знаходить для цього новий привід» (Der Spiegel, 17/2022, 20.04.2022). Можливо, така внутрішня критика нерішучості стала аргументом для того, щоб 14 березня уряд Німеччини оголосив про те, що віднині всі поставки зброї для України стають непублічними. Хоча не відкидаються і питання безпеки.
Успіхи української армії в боротьбі з окупантами і повідомлення про жахливі звірства російських військових у звільнених околицях Києва (у Бучі, Ірпені, Бородянці тощо), які почали визначати геноцидом, абсолютно очікувано вивели питання про постачання Україні зброї на новий рівень. Загальна тональність заяв союзників віднині звучить так – «Україна не повинна програти війну!». Відповідно змінюється й номенклатура військових поставок, де крім ПТРК, ПЗРК, стрілецького озброєння і боєприпасів вагоме місце має посісти важке озброєння (танки, броньовані машини, артилерійські системи тощо). Першими позитивно відреагували вже згадувані вище союзники України, і на момент написання цього матеріалу стало відомо про прийняте рішення надати Україні понад 200 далекобійних артилерійських систем. Звернення ж українського президента Володимира Зеленського до уряду Німеччини – найпотужнішого в Європі виробника й експортера зброї – про допомогу з танками і бойовими машинами викликало розгубленість, насамперед у канцлера Шольца. Із цього приводу впливовий представник партії «зелених» Антон Гофрайтер сказав, що за стилем ухвалення рішень нинішній канцлер багато в чому нагадує свою попередницю Анґелу Меркель: «Вони дуже довго думають, перед тим як ухвалити рішення… Але рішення на війні мають ухвалюватися протягом днів, а ще краще протягом годин. Стиль Меркель і Шольца сюди не вписується» (F.A.Z., 23.04.2022).
Поточна ситуація виглядає так, що федеральний уряд на чолі з канцлером і фракція СДПН зайняли «оборону» з деякими спробами переходити у «контрнаступ». Канцлер заявив про те, що Німеччина вже поставила в Україну велику кількість зброї, а також надала відчутну фінансову допомогу, а що стосується танків і бронетехніки, то таку техніку не поставили навіть США та Велика Британія. Однак таке виправдання не отримало співчуття в самій Німеччині. За даними вже згадуваного Інституту світової економіки (IfW), який провів порівняльне дослідження щодо підтримки України, Німеччина опинилась позаду США та Польщі, якщо додати двосторонню допомогу Україні та частку німецьких платежів від ЄС та Європейського інвестиційного банку. Але якщо порівняти ці суми з економічними показниками країн-донорів, то все виглядає зовсім інакше: далеко попереду Естонія, за нею йдуть Польща, Литва та Словаччина. Німеччина посідає 12 місце, відразу після Франції та Італії, які є другою і третьою за величиною економікою в ЄС (Der Spiegel, 17/2022, 20.04.2022).
Далі пішли в хід такі аргументи: а) українцям потрібно тривалий час для опанування танком Leopard, а наявні бойові машини піхоти Marder, за словами заступника генерал-інспектора Бундесверу Маркуса Лаубенталя, потрібні як запасні частини для тих, що є на озброєнні; б) наявні запаси озброєння в Бундесвері вже вичерпалися і в разі поставок в Україну Німеччина не зможе виконати своїх зобов’язань перед союзниками з НАТО; в) будь-які поставки важкого озброєння Німеччиною неминуче втягнуть її у російсько-українську війну. Останній наратив є найпопулярнішим у деяких німецьких ЗМІ і його ретранслюють не тільки окремі політики й державні діячі, але й військові експерти, які дуже часто виступають на німецьких телевізійних каналах. Так, наприклад, Еріх Вад, відставний генерал і колишній радник з питань безпеки у Федеральній канцелярії, заявив, що такі поставки озброєння неминуче призведуть до «третьої світової війни» (Die Zeit, 20.04.2022). Такі експерти належать до т. зв. Lodenmantel-Geschwader – групи відставних німецьких генералів, своєрідної військової касти із специфічними ціннісними орієнтирами. Раніше вони були відомі доволі неоднозначним ставленням до подій Другої світової війни з деякими спробами «відбілити» вояків Вермахту. Саме від них походить і теза про те, що українська армія, попри вже досягнуті успіхи, не зможе перемогти Росію. І вона має прихильників серед німецьких політиків й окремих верств населення. Про це свідчить, наприклад, «Відкритий лист» німецьких інтелектуалів до Шольца із закликом змусити Україну припинити опір російським загарбникам (Berliner Zeitung, 22.04.2022). Щоправда, вік підписантів понад 65 років, а окремі з них починали свою кар’єру в колишній НДР і є доволі близькими до лівих партій.
Усе це відбувається на тлі того, що понад половина населення Німеччини, за даними останнього опитування, підтримує надання Україні важкого озброєння. Це критики позиції канцлера й уряду, а також СДПН загалом, і з боку представників урядової коаліції – «зелених» і «вільних демократів», і об’єднаної опозиції. Зокрема, минулого тижня заступник лідера фракції ХДС/ХСС Йоганн Вадепхул заявив, що хадеки планують порушити в Бундестазі питання про постачання важкого озброєння Україні. І ця думка має підтримку серед лібералів, «зелених» і значної частини СДПН (28 квітня Бундестаг ухвалив відповідне рішення, – ред.). Заступник голови партії ВДП Йоганнес Фогель 23 квітня 2022 року в інтерв’ю Frankfurter Allgemeine Zeitung заявив: «Нам потрібно активізувати та прискорити поставки зброї в Україну… зокрема важкого озброєння, тому що Україна не повинна програти цю війну».
Об’єднана опозиція дедалі частіше відкрито нагадує Шольцу про наявність в СДПН доволі потужного «російського кейсу», про що може свідчити й історія з представницею цієї партії главою уряду землі Макленбург-Передня Померанія Мануелою Швезіг, яку звинувачують за проросійський курс і тісні зв’язки з «Газпромом» (Die Zeit, 21.04.2022).
Наразі Федеральний уряд вирішив запровадити т. зв. «кільцевий обмін» (Ringtausch) у постачанні важкого озброєння Україні, де головним партнером виступає Словенія, яка має поставити в Україну танки Т-72 (модернізовані радянські зразки), а натомість отримає від Німеччини бойову машину піхоти Marder та колісний бронеавтомобіль Fuchs. Сюди ж можна додати й навчання українських вояків на самохідних гаубицях PzH 2000, які Україні передають Нідерланди. «Бундесвер перебуває в ситуації, коли, на жаль, не може відмовитися від зброї, якщо я хочу й надалі гарантувати національну оборону та оборону Альянсу», – заявила міністерка оборони Крістін Ламбрехт (СДПН). При цьому вину за такий жалюгідний стан Бундесверу вона переклала на ХДС/ХСС, представники якої 16 років керували міністерством (Der Tagesspiegel, 21.04.2022). Але й запропонована урядом схема вже викликає критику об’єднаної опозиції: «Це одне виправдання за іншим. Цього занадто мало і занадто пізно». Ще одним із варіантів, який запропонував канцлер, стало б надання Україні позики в понад 1 млрд євро для самостійної закупівлі озброєння у виробників.
Яким буде подальший шлях питання про поставки важкого озброєння Україні від Німеччини доволі важко спрогнозувати, оскільки поточна ситуація дуже мінлива й урядова коаліція перебуває під сильним внутрішнім і зовнішнім тиском. Єдине, що можна з впевненістю стверджувати, – так це те, що «німецька політика на даний момент – це довге прощання з Росією», як написав мені в приватному листі мій німецький колега.