За останні роки істотно знизилась частка українців, які отримали змогу відвідати США, скориставшись візою J-1. І це стосується не лише мешканців України – найпопулярнішу серед студентів візу, яка в масовій свідомості тісно пов’язана із програмами обміну за принципом Work and Travel, стали неохоче видавати й іншим представникам країн пострадянського простору. Чому так сталося і головне – що робити, аби мати більше шансів на власне омріяне «американське літо»?
Віза J-1 призначена спеціально для людей, які беруть участь у програмах культурного обміну або ж освітніх програмах. Саме за візою такого типу до США приїжджають і студенти за програмою Work and Travel, яка працює також в Україні й досі вважається найпопулярнішою програмою міжнародного студентського обміну. В її рамках молоді люди під час літніх канікул подорожують і легально працюють в США протягом 3-4 місяців.
Тепер українців серед цих молодих людей стає все менше. Якщо, наприклад, у 2011 році українцям було видано 9223 візи J-1, росіянам – 12846 таких віз, то зараз ця статистика впала, відповідно, вдвічі та втричі. За деякими даними, українцям навряд чи видадуть більше, ніж 4 тисячі «американських перепусток» в 2016-му.
Натомість лідерами по кількості отриманих віз такого типу є Китай (35 тисяч «джейванників»), Німеччина (22 тис.), Великобританія (20 тис.), Бразилія (15 тис.) та Франція (14 тис.). Ні Україна, ні Росія чи Білорусь не ввійшли навіть у першу 5-ку, не те, що в 10-ку. Цікаво, що іще в середині 2000-х на країни пострадянського простору припадало близько половини виданих віз J-1.
Хтось заперечить – ці цифри можуть свідчити про падіння інтересу українців до такого типу візи: в країні піднесення патріотизму, студентам не цікава Америка. Натомість статистика стверджує протилежне – за останні два роки попит на візи J-1 в Україні зріс майже на 30%. Проте він не підтверджується пропозицією: якщо судити із студентських форумів, присвячених програмам культурного обміну, відсоток відмов може перевищувати 80%.
Доведеться констатувати: українці справді не проти відвідати США з метою подорожі або роботи, у вільний від навчання час, принаймні на декілька місяців. Але є іще одна мета, і часто вона є надто привабливою серед категорії «джейванників», яких в штатах часто маркують «postsoviet» (хоча з часів, коли Союз почив, минуло більше чверті століття!). Це – міграція. При чому, за логікою речей – міграція нелегальна, або ж легалізована в спосіб, далекий від поняття чесності.
Зрозуміло, що така тенденція не до смаку чіткій американській машині, націленій на законність і правопорядок. Ба більше: окрім нелегальної міграції, «східноєвропейці» (передовсім – болгари, румуни, українці, росіяни, молдавани та білоруси) грішать високою часткою неблагонадійних у своєму середовищі. Причому під неблагонадійністю організатори J-1 розуміють зовсім не п’яні студентські дебоші з гучною музикою або розпиття спиртного в громадських місцях, а цілком серйозні правопорушення. Від незаконної підприємницької діяльності (банальна оптова відправка електроніки на батьківщину з метою перепродажу) до проституції, житлових афер, продажу наркотиків і навіть шахрайства з кредитними картками.
Останній злочин згаданий не дарма. Свого часу журналістською сенсацією в США став процес над 37 студентами-«джейванниками», що викрали біля 3 мільйонів доларів банківських грошей. І байдуже, що більшість із них були росіянами, і якась дещиця – із інших пострадянських країн. Жорсткий негатив, породжений цією ситуацію, поширився і на українців, білорусів, узбеків та інших. До того ж, характерно, що скандал відбувся у 2010-му – і саме з цього року почалося відчутне скорочення виданих віз типу J-1 для категорії «postsoviet», і частка відмов у останні роки доповзла до переконливих 70%. В той же час майже 40% представників цієї категорії з 2008 до 2014 року спершу залишилися у США нелегально, а потім уклали фіктивні шлюби або подали документи в пошуках політичного притулку. А у зв’язку зі складною соціально-економічною ситуацією в Україні та Росії цей відсоток може іще відчутніше вирости.
Підсилює цю негативну тенденцію позитивна, проте – не для нас. Так, зріс попит на програму Au Pair, яка дозволяє жити та працювати в американських сім’ях, а особливо американці в цьому контексті цікавляться нянями та домогосподарками. При чому – з Китаю та Індії. Таким чином, принцип «робота та подорожі» з часом трансформувався у більш однозначний: «тільки робота», а від культурного обміну лишається хіба матеріальна складова… Куратор програм для ірландських студентів Мел МакНіколс взагалі висловився категорично: його підопічні їдуть до США передовсім тяжко гарувати, а не полювати на місцеві пам’ятки чи цікавинки.
І справа зовсім не у вічно загнаних трудоголіках-американцях, які лише й мріють про те, аби перекласти турботи про своїх літніх чи малолітніх близьких на покірну і вдячну студенточку з Китаю. Ситуація значно серйозніша: згідно з даними Департаменту праці (DOL), загальна кількість американців, які не працюють і не збираються працевлаштовуватися досягло минулого квітня 94,4 млн. осіб, що складає близько 30% населення країни. І лише частина з них – пенсіонери, неповнолітні та інваліди, решта ж – задоволені соціальною політикою Барака Обами громадяни, для яких і державні пільги – чудова основа для такого-сякого життя. Іще більшої ваги цій цифрі надає той факт, що «працюючими» в США вважаються усі зайняті будь-якою оплачуваною роботою принаймні годину на тиждень (part-time job).
От і виходить, що Штати мають нагальну потребу в робочій силі, а зовсім не у любителях подорожей, і тим паче – не в порушниках закону, хоч і стереотипних. Взагалі стереотипи грають тут на користь мешканців Піднебесної, а також Індії, Таїланду, Філіппін, деяких латиноамериканських країн, а також Західної Європи: саме їм прогнози пророкують найбільшу кількість віз J-1 цього року. Українців серед них зазвичай не називають…
Що ж робити тим, хто дуже вже хоче потрапити хоча би на декілька місяців до США, проте вже не вірить, що допоможе програма на кшталт Work and Travel? Відповідь проста – подаватися на інші підходящі візи.
Наприклад F-1 – cтандартна навчальна віза, підходить навіть для відвідування мовних курсів, от тільки абітурієнтам-претендентам варто мати на рахунку $30000, аби підтвердити фінансову спроможність. Менш популярною, проте також реалістичною є іще одна навчальна віза – M-1. Статистика їх видачі не скорочується. Також не слід обходити увагою туристичні візи – вони більш демократичні щодо вимог і по них поки немає відчутного зростання відмов. Навпаки – в 2015 році їх українцям видано більше, аніж у попередньому.
Більш екзотичний варіант – віза типу К-1, або «віза наречених», що дозволяє виїхати до США з метою укладання шлюбу. Думаю, тут годі щось коментувати – кожен знає про категорію жіноцтва, що насправді мріє знайти своє велике американське щастя, і рано чи пізно скористатися цією візою. Звісно, підходить вона далеко не для всіх – тут уже варто тверезо оцінювати жагу до трансатлантичної подорожі…
Українцям взагалі слід приглядатися до віз без літери «J», і справа тут не лише в поганій статистиці. Дональд Трамп, цілком вірогідна кандидатура на післяобамівське крісло, категорично проти віз J-1. Каже – вони відбирають шанс на роботу у молодих фахівців із США.