Що поєднує дати 7 жовтня та 10 грудня? Мир і президент Росії.
7 жовтня 2022 року Нобелівський комітет при парламенті Норвегії визначив цьогорічними лауреатами правозахисників, які чинять опір диктатурі Путіна. І сталося це на 70-ті уродини Владіміра Владіміровіча.
Проте не це вплинуло на рішення Комітету, а війна. Переможців обрали на восьмому місяці російського вторгнення в Україну. Тоді вже світ знав про воєнні злочини, як-от вбивства мирних жителів у Бучі, російська армія зрівняла з землею Маріуполь, мільйони людей пройшли через фільтраційні табори, а повідомлення про тортури українських полонених були звичним явищем.
10 грудня, у річницю смерті Альфреда Нобеля, лауреати його премії взяли участь в урочистій церемонії нагородження медалями.
Нобелівський комітет відзначив установи та активістів з трьох країн, які сьогодні розділені фронтом, але об’єднані боротьбою за права людини, – російське товариство «Меморіал», Український центр громадянських свобод та білоруський політв’язень і засновник Центру захисту прав людини «Вясна» Алєсь Бяляцький. «Лауреати Премії миру репрезентують громадянське суспільство у своїх країнах. Вони протягом багатьох років просували право критикувати владу та захищати основні права громадян. Вони доклали визначних зусиль для документування військових злочинів, порушень прав людини та зловживання владою. Разом вони демонструють значення громадянського суспільства для миру та демократії», – обґрунтував своє рішення Нобелівський комітет.
Лауреати
7 жовтня голова правління «Меморіалу» Ян Рачинський разом зі значною частиною своєї команди перебував у московському суді, де було винесено вирок про експропріацію на користь держави будівлі в центрі Москви, де впродовж багатьох років була штаб-квартира організації і де зберігається унікальний архів документів понад трьох мільйонів жертв сталінського терору. Недарма «Меморіал» прийнято називати «сумлінням Росії» – понад 30 років він нагадував про сталінські злочини, ГУЛАГи, Катинь, а також про сучасні військові злочини в Чечні. Одним з її засновників був академік, лауреат Нобелівської премії миру 1975 року Андрій Сахаров. Тож «Меморіал» пережив падіння радянської імперії, але не пережив спробу відбудови імперії Путіна.
Майже десять років тому об’єднання було занесене російською владою до чорного списку «загрозливих для суспільства». У 2014 році Центр прав людини «Меморіал» отримав статус іноземного агента, а через два роки цієї сумнівної честі удостоєно все Міжнародне історико-просвітницьке, благодійне та правозахисне об’єднання «Меморіал». Статус іноземного агента в основному призначений для того, щоб влада клеймила ворогів держави. Його удостоюються всі, хто отримує будь-які надходження з іноземних джерел. У випадку з «Меморіалом», який неодноразово отримував іноземні наукові гранти на історичні дослідження та захист прав людини, а також відкрито розповідав про сталінські і путінські злочини, конфронтація з Кремлем була лише питанням часу.
Остаточна ліквідація правозахисної організації відбулася у грудні минулого року за рішенням Верховного суду РФ. За два місяці до вторгнення в Україну і паралельно зі сфальсифікованим судом над одним з істориків «Меморіалу», головою карельського відділення Юрієм Дмитрієвим, якого на політично замовленому процесі звинуватили в педофілії та засудили до 15 років колонії суворого режиму. Верховний суд визнав достовірним твердження прокуратури про те, що «Меморіал» «створює брехливий образ СРСР як терористичної держави, виправдовує та реабілітує нацистських злочинців». Прокурор також риторично запитав: «Навіщо нам, нащадкам переможців, спостерігати за спробами реабілітації зрадників батьківщини?»
Ліквідація «Меморіалу» дозволила Путіну не приховувати, що він повертається до тоталітаризму. Ще раніше маска впала з обличчя його соратника Олександра Лукашенка. У серпні 2020 року він так нахабно сфальсифікував результати президентських виборів, що білоруси масово вийшли протестувати на вулиці. У протестах також взяв участь Алєсь Бяляцький, який «присвятив своє життя просуванню демократії та мирного розвитку у своїй країні», як обґрунтував своє цьогорічне рішення Нобелівський комітет.
Бяляцький є одним з ініціаторів демократичного руху середини 1980-х років, тобто часів перебудови Михайла Горбачова (лауреата Нобелівської премії миру 1990 року). Через два роки після того, як Лукашенко став президентом, він брав участь у створенні організації захисту політв’язнів «Вясна» та розслідуванні злочинів режиму проти власного народу. Влада неодноразово намагалася змусити Бяляцького замовкнути, він перебував у в’язниці з 2011 до 2014 року, а після масових заворушень 2020 року був повторно заарештований, і наразі є одним із майже 1400 політв’язнів.
Сумнівна трійця
«Завдяки своїй послідовній відданості гуманістичним цінностям, антимілітаризму та верховенству права цьогорічні лауреати відродили та вшанували бачення Альфреда Нобеля миру та братерства між націями – бачення, яке є найбільш необхідним у сучасному світі», – прокоментував Нобелівський комітет своє рішення. На відміну від його членів, братство це важко дається самим лауреатам. З точки зору України, залишається гіркий присмак від того, що активістів у їхній країні – яка перебуває на зовсім іншій, демократичній політичній траєкторії, ніж Москва та Мінськ, – досі об’єднують з активістами, які мають справу з режимами президента Росії Владіміра Путіна та Білорусі Олександра Лукашенка. У такий спосіб Комітет «пропагує деструктивну тезу про горезвісну “триєдність слов’янських народів”, про яку російська пропаганда невтомно розповідає світовій спільноті», – писав у своєму твіттері радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк.
Головна редакторка Kyiv Independent Ольга Руденко вважає помилкою те, що Комітет не ухвалив рішення про присудження премій індивідуально. «Це надзвичайно нечутливо в той час, коли росіяни вбивають українців за допомогою білорусів», – сказала вона. Проте позицію Комітету відстоювала його голова Беріт Райс-Андерсен, яка підкреслила, що премія не присуджується державам: «Іноді миротворчі зусилля лежать на громадянському суспільстві, а не лише на державних амбіціях. Мир – це бажання і досягнення, яке пов’язане з цінністю, заради якої працюють усі лауреати: протидія звірствам, військовим злочинам і верховенство права». «Легковаження цими цінностями також є опосередкованою причиною цієї війни та агресії. Саме в цей час це дуже важливе нагадування», – підкреслила вона.
Центр громадянських свобод, який з 2007 року займається відстоюванням прав людини та демократії в Україні, зосередився на документуванні воєнних злочинів Росії проти мирного населення України після російського вторгнення в лютому 2022 року. Керівниця Центру Олександра Матвійчук зізналася, що цілком розуміє сумніви своїх співвітчизників, які захищаються від агресії Росії та Білорусі і для яких прийняття нагороди разом із білорусами та росіянами може сприйматися як форма зради України. «Я розумію реакцію людей. Це надто боляче для них […] Однак ми повинні використовувати кожну можливість, кожну нагороду, щоб говорити про Україну, щоб досягти справедливості», – сказала вона 9 грудня в інтерв’ю Politico. Особливо, що – як наголосила вона наступного дня в інтерв’ю Радіо Свобода – «за всі ці вісім років ми надсилали десятки доповідей в ООН, ОБСЄ, Раду Європи та Європарламент, але вони нас не слухали». Лише вторгнення змінило розуміння міжнародним співтовариством розвитку ситуації в Україні та на її окупованих Росією територіях.
Поцілунок смерті
Під час церемонії нагородження усі троє – Наталія Пінчук, дружина Алєся Бяляцького, Ян Рачинський та Олександра Матвійчук – були глибоко засмучені. Та попри розбіжності, вони говорили майже в унісон. Пінчук назвав культурну залежність білорусів від Росії загрозою їхній ідентичності; Рачинський підкреслив, що «Меморіал» спостерігав за імперськими злочинами Росії вже в Чечні і сьогодні бачить те саме в Україні. Джерелом нинішньої трагедії вони вважали російський імперіалізм, а також, як підкреслив Рачинський, 70 років руйнування почуття міжлюдської спільноти. Бо злочини, як казав, не кояться самі собою. Тому важливим меседжем став заклик Матвійчук до солідарності з жертвами російських злочинів: «Не обов’язково бути українцем, щоб підтримувати Україну. Досить бути людиною».
Наталія Пінчук завершила свій виступ словами, сповненими надії, запевнивши, що «весна ще прийде». Хоч це й не лунало надто впевнено. Нобелівська премія миру – це поцілунок смерті в Росії. Літературна премія 1970 року не захистила Алєксандра Солженіцина від арешту та депортації через чотири роки, а Премія миру 1975 року не захистила Сахарова від арешту й депортації через п’ять років. Не допомогло це минулого року уникнути репресій і головному редакторові «Новой газеты» Дмітрію Муратову. У березні видання найважливішої в Росії незалежної газети було призупинено. Хоча на її місці журналісти запустили новий проєкт «Новая газета. Европа», але вона недоступна в Росії.
На Муратова неодноразово нападали, біля дверей його квартири залишали свинячу голову з посланням прямо як від «хрещеного батька», а у квітні його облили червоною фарбою з ацетоном у потязі «Москва-Самара», що нагадало напади з використанням зеленки на Алєксєя Навального. Не допомогло йому й виставляння на аукціон своєї Нобелівської медалі і те, що всі виручені кошти ($103,5 млн) він передав до міжнародного фонду ЮНІСЕФ для допомоги дітям-біженцям з України та їхнім родинам, які постраждали внаслідок російського вторгнення.
Марно сподіватися, що Кремль дозволить «Меморіалу» працювати. «Ми чули від нашої влади поради відмовитися від премії, оскільки співлауреати недоречні», – визнав Рачинський 10 грудня у програмі BBC HARDtalk. «Меморіалу» залишається виживати, плекати колективну пам’ять, а отже, працювати в підпіллі. Так чи інакше, у червні 2022 року прихильники ПЦ «Меморіал» оголосили про створення нової громадської організації Центр захисту прав людини «Меморіал», яка, однак, не має статусу юридичної особи.
Шанси на звільнення Алєся Бяляцького також мізерні. Він політв'язень номер один у Білорусі. Лише нещодавно – через 17 місяців – його дружина отримала можливість «побачитися» з чоловіком, телефоном і лише на годину. Алєсь залишиться заручником Лукашенка до переговорів зі західними країнами після закінчення війни в Україні. Найімовірніше, це буде розмінна монета, можливо, стимул для переговорів в обмін на зняття санкцій або пом'якшення відповідальності Білорусі за співагресію проти України.
Однак не можна забувати, що в Білорусі є майже 1400 «Алєсів», і всі вони заарештовані під час протестів після сфальсифікованих виборів. Їхню долю можуть змінити масові, але цього разу немирні, суспільні заворушення або військовий провал Путіна, а заодно і Лукашенка. Однак мало що говорить про те, що білоруська опозиція готова принести кровну жертву в боротьбі за свободу від Лукашенка. Навіть Наталія Пінчук у своїй Нобелівській промові виступала за цілком мирну зміну влади. Хоча, звісно, від Пінчук, яка отримувала премію миру від імені свого ув’язненого чоловіка, не можна було очікувати заклику співвітчизників до радикальних дій. А диктатора важко повалити з трояндами в руках.
В українського лауреата теж був довгий шлях до успіху. Збір доказів російських воєнних злочинів триватиме, і невідомо, коли, як і чи буде створено спеціальний трибунал для засудження російської агресії.
Проте найдовша дорога веде до примирення народів. Та варто вірити тому принципу, що Нобелівська премія миру – це завжди інвестиція в майбутнє, і тут має рацію виконувачка обов’язків директора «Меморіалу» Єлена Зємкова, яка в інтерв’ю телеканалу «Настоящее Время» за день до вручення нагороди сказала: «У цих страхітливих часах Нобелівський комітет промовляє до нас: ви, громадянське суспільство, тримайтеся разом і чиніть спротив злу».
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Попередні статті проєкту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут
Оригінальна назва статті: Pokojowe Nagrody Nobla przeciwko reżimowi Putina