Оповідь перша. «Більш не купуватиму цих клятих книг…»
«Більш не купуватиму цих клятих книг», – неодноразово обіцяв собі, виходячи з помешкання на Високому Замку і, прямуючи в напрямку львівського «Ареопаґу». (Так називаю подумки пляц Івана Федоровича – книгодрукаря, втікача із тоталітарної Москви до проґресивного Львова). Всі мої зусилля навчитись пролітати повз стихійний букіністичний ринок на підніжжі монументу «першодрукаря» були марними: я так і не засвоїв мистецтво легкоатлета короткої дистанції з перешкодами, бо завше побоювався, що невдале долання книжкової стіни може закінчитись міцними обіймами із повним виданням творів Маркса чи Леніна. Моє поле зору неминуче потрапляє в магічний простір «галактики Ґутенберґа», а свідомість – в тенета чергової книги-планети.
Більш не купуватиму цих клятих книг… Проте свідомість непокоїть вислів древніх: «Timeo hominem unios libri» (дослівно: бійся людини однієї книги). Часто успіх в житті, ба навіть щастя залежить від однієї лише книги, котра у відповідний момент потрапила до рук. Після пильного, неодноразового прочитання книги виникали ґеніальні задуми, філософські течії, а хтось докорінно міняв своє життя. Древні добре розуміли значення не кількісного, а якісного читання. Але цю книгу ще треба знайти. Хтось скаже: «А що тут шукати. Ось, маєте книгу книг – Біблію. Там усе є». Воно то так, але Біблія замкнена для простого читання. Для чого ж тоді схоластам, християнським книжникам, теологам та нашому Григорію Сковороді була потрібна антична мудрість Аристотеля й Платона?
Більш не купуватиму цих клятих книг… А що такого вартісного можна купити на львівському «Ареопазі»? Переважаюча більшість літератури – це радянські видання. Все менше довоєнної літератури, на котрій можна побачити екслібриси відомих людей, ба й самого графа Андрея Шептицького чи печатки книгозбірень «Студіону» та оо. Василіян. (Цікаво, звідкіля ця література потрапляла на цей ринок?) Тому там все менше можна зауважити депутатів Львівської облради, про яких продавці пліткують, що вони відкрили у Києві букіністичний магазин, в якому книги з львівського «Ареопаґу» продають за ціною втричі, а то вдесятеро дорожчою. Коли «ареопаґівці» дізнались про це, самі почали «гнути» такі ціни, від яких польські туристи крутять носом. Лише сивобородий «дядя Саша» на моє запитання: «Скільки?», називає помірну ціну, додаючи перед цим: «Ну, щоб вас не обідити і щоб вам було добре», а опісля просить його обов’язково похвалити, бо таких цін ніде нема..
Більш не купуватиму цих клятих книг… Клятих, бо скоро в однокімнатному помешканні не буде де стати. Подумки заздрю аргентинському письменнику-бібліотекарю Хорхе Луїсу Борхесу і далі купую книги, бо непокоїть думка про те, що відповідь на складні запитання може знаходитись на цілком несподіваному місці. Мова йде вже навіть не про книгу, а про одне-однісіньке речення, фразу, яку колись підкреслю і напишу поруч «Оце» з трьома знаками «!», як в романі Оксани Забужко «Музей покинутих секретів». Її товстезна книга писалась лише задля однієї-однісінької фрази: «Гамлетівська нездатність до рішучих дій при виді торжествуючого зла».
«Більш не купуватиму цих клятих книг», – неодноразово обіцяв собі, виходячи з помешкання на Високому Замку і, прямуючи в напрямку львівського «Ареопаґу»… Знову купив, цього разу український переклад з латини поеми «Роксоланія» Себастьяна Фабіана Кльоновича (Київ: Дніпро, 1987).
З-поміж усіх руських міст найперше стоїть перед нами
Наше святе місто Львів, слава народу і честь,
Радуйся, захисте мій, ціль праці моєї, оздобо
Віри старої й красо, щиро вітаю тебе!...
Києве древній, колишня великокнязівська столице,
Скільки зберіг ти слідів славної старовини!
Мури й руїни старі по левадах розсіяні нині,
Зілля й висока трава криє забутки твої.
Є ще багато людей, що шукають тут залишків Трої,
Тільки ця казка пуста не до вподоби мені…
Себастьян Фабіан Кльонович, «Роксоланія».
Кому тепер спаде на думку видавати патріотичну поезію львівського поета XVI ст.?..