Священний місяць «православний рамадан», званий ще новорічно-різдвяними святами, – це добра нагода для столичних гетьпанів перевірити, як там поживає простий народ у провінції. Часу доволі, щоб подивитися на його життя-буття, та й подивитися є на що. Адже коли столи вгинаються від наїдків і напоїв, а повітря здригається від «салютів» – то відразу видно, скільки ж було «нажито чесною працею».
От і починають саме у цей період їхати київські гетьпани зі службовими перевірками, скажімо, на Прикарпаття. Чому саме сюди? Ну як же – чарівні Карпати, міста з панською архітектурою, живі святкові традиції (зокрема у сфері застілля) та й люди гостинні, навіть пісня така є: «Приїжджайте в Прикарпаття, приїжджайте люди добрі, завжди будем раді вам!». А хто ж у цій країні є взірцевими «добрими людьми», як не гетьпани?
Тож приїздить із перевіркою такий столичний гетьпан, наприклад, від міліції. Що ж тоді діється? Місцеві міліціонери його тиждень поять, годують, платять за його розваги, а на дорогу ще й грошенят зберуть по відділеннях. Щоб результати перевірки були визнані успішними. А для чого? Може, це принесе збільшення зарплат, премії, путівки у Крим чи відрядження в Стокгольм? Та ні – але дасть високий гетьпанський дозвіл потрясти місцевий бізнес або водіїв на дорогах і таким чином відбити собі втрати, та ще й щось у власну кишеню покласти.
Те саме й з гетьпаном, що у нашій найяснішій столиці відповідає за медицину та курорти. Приїде він на свята у якийсь там Трускавець чи Моршин, оздоровиться й розважиться, запакується гостинцями та іншими дарами вдячності від аборигенів, та й – домів. А ви тут поколупайте пацієнтів – вони, напевно, за цей місяць переп’ють, з’їдять зайвого, а як пощастить, то ще й травмуються. От якраз добра нагода повернути собі втрати.
Не гірше ведеться й гетьпанові від лісів. Поїв, попив, погуляв, конверт у кишеню поклав – і добре. Зарплати, звісно ж, не ждіть – самі знаєте, у державі з грішми сутужно. Підіть, натомість, врубайте собі машину лісу, продайте – от вам і зарплата, і повернення затрат на забезпечення результатів перевірки.
І так практично в усіх сферах, де з посполитого народу можна ще щось взяти. Гірше тим, з котрих взяти нічого. Наприклад, працівникам бібліотеки Львівського національного університету. Ну чого до них пертися з перевірками, коли і так повернешся з порожніми кишенями, а гульбанити доведеться за свої? Отож. Тут вже нічого не вдієш – треба реформувати галузь, тобто скорочувати. Щоб на них не тратити ті бюджетні гроші, які можна собі покласти до кишені.
А що буде з ними, з тими жіночками, неприємна звістка яких застали між першою і другою Вечерями? Ну от, нехай повечеряють і їдуть в Італію та чи у Польщу. Там зароблять, хоч і не за фахом, зате більше. Принаймні стільки, щоб вистачило повернутися на рідну Гетьпанщину і роздавати тут хабарі міліціонерам, лікарям, чиновникам, а ще щоб оплатити європейські тарифи на житло й за бензин. Новітній Гетьпанщині бібліотекарі не потрібні – потрібні гроші. Становлення і розвиток гетьпанської держави потребує дедалі більших затрат на утримання зростаючої касти гетьпанів та гетьпаничів – на щораз розкішніші автомобілі, вишуканіші ресторани, коштовніше медичне обслуговування та закордонний відпочинок. А тим часом східні вражини не хочуть скинути ціну на газ, а західні недруги – давати кредитів «на вічне віддавання». А тут ще й, як на зло, під впливом світової економічної кризи на Гетьпанщині в моду увійшли золоті унітази.
Залишається одна надія – на свідомого і патріотичного, працездатного і платоспроможного громадянина. Тож високого звання громадянина Гетьпанщини заслуговує тільки той мешканець, який здатний платити податки й хабарі та купувати втридорога гетьпанські товари й послуги, які йому потрібні тільки з патріотичних міркувань.
Всі ж інші нахлібники й спиногризи, пільговики, ветерани та інші інваліди є тільки баластом, новітньою п’ятою колоною, що заважає збудувати ідеальну систему Гетьпанщини. Тож і біди немає, якщо вони зникнуть – згинуть під колесами «Лєксусів» чи отруяться підробними ліками, чи пережеруть ГМО, чи заразяться свинячим грипом разом із пташиним.
Тому тільки справжнім патріотам Гетьпанщини надано право на дозвілля, під час якого вони можуть теліпати національними прапорами і носити національний одяг, викрикувати привселюдно патріотичні гасла і співати патріотичних пісень, а навіть перебиратися в строї вигаданих героїв і бавитися у реконструкції неіснуючих перемог, тобто поводитися як діти – діти Гетьпанщини.
А от справжні діти громадян мають великі можливості для вивчення іноземних мов, щоб виїхати у широкий світ, вчитися там і працювати, присилати батькам гроші, щоб ті могли наповнювати бюджет Гетьпанщини. І не біда, навіть якщо ці діти виїдуть геть усі. На далекому сході є два мільярди невільників, з яких мільйон-два завжди залюбки прийме пропозицію приїхати і стати персоналом для наших гетьпанів.
Так буде навіть краще, сказати б, натуральніше. Бо Нова Гетьпанщина – це не Схід, але й не Захід, вона має йти своїм індивідуальним – третім шляхом!