Як розважалися львів’янки сто років тому? Де шукали модні ідеї, як планували сімейний бюджет, облаштовували оселю та що готували на щодень? Частину відповідей на ці запитання можна знайти на сторінках часопису «Нова хата» – українського журналу про моду, побут і повсякденне життя, який виходив у 1925–1939 роках.
Про цей жіночий «глянець» періоду міжвоєння розповіла під час Днів європейської спадщини у Львові дослідниця міської історії Анастасія Нищота-Фостяк. Зустріч відбулася у кавʼярні «Штука», яка гарно візуалізувала ту епоху.
Журнал для свідомої українки
«Нова хата» орієнтувалася передусім на українок, які жили в містах. Журнал писав про світову моду, облаштування інтер’єру, куховарство, гігієну, виховання дітей і догляд за собою. Водночас заохочував до громадської діяльності, популяризував українську культуру та знайомив читачок із літературою й мистецтвом інших країн. Образ жінки, який поставав зі сторінок видання, був доволі цілісним: вона мала бути інтелектуально розвиненою, стильною, вправною господинею, а також активною учасницею суспільного життя.
Після Першої світової війни Галичина опинилася у складі Польщі. Після польсько-української війни українське суспільство особливо гостро відчувало загрозу асиміляції та прагнуло зберігати національну ідентичність. Українки добре розуміли польську й німецьку мови та могли читати іноземні жіночі видання. Однак українського журналу, який би поєднував моду, побут, естетику й повсякденне життя, бракувало. Саме в цьому полягала унікальність «Нової хати»: це був журнал про сучасний спосіб життя, але українською мовою і з виразним національним культурним акцентом.
Якщо хочете читати головні новини дня оперативно Додайте ZAXID.NET у вибрані в Google
Журнал «Нова хата» почав видавати у Львові 1925 року кооператив «Українське народне мистецтво». Першою редакторкою була Марія Громницька. Спочатку часопис виходив щомісяця, а від 1935 року – двічі на місяць. За роки існування вийшло 229 чисел. Наклад становив від 3500 до 5000 примірників – доволі значний для української преси того часу.
Редакція позиціонувала його як ілюстрований часопис, присвячений моді та жіночому домашньому господарству. Згодом головною метою видання стало «плекання домашньої культури». Це був «фаховий часопис для жінок», для яких організація побуту була важливою частиною щоденного життя.
Як вести господарство і планувати бюджет
Одна з головних тем «Нової хати» – домашнє господарство. Журнал радив ощадливо розпоряджатися грошима, адже, за словами редакції, через жіночі руки проходило дві третини сімейного бюджету.
Автори пропагували фінансову дисципліну: не купувати в кредит, заздалегідь розподіляти кошти й не витрачати більше, ніж дозволяють доходи. Якщо чогось не можна було придбати, радили обійтися без цього. Водночас журнал наголошував, що на харчуванні економити не варто. Їжа мала бути поживною та збалансованою, містити білки, жири й вуглеводи. Якщо родина не могла регулярно купувати м’ясо, радили збільшити споживання молочних продуктів.
Частину грошей рекомендували відкладати на сезонні закупи – вугілля для печей, зимовий одяг і взуття, а також продукти для заготівлі на зиму: картоплю, огірки, капусту, компоти. Влітку до витрат додавалися конфітюри та вакації. У липні-серпні міська інтелігенція часто виїжджала на місяць або два до сіл чи Карпат.
Працюючим жінкам у веденні господарства часто допомагала служниця. «Цей журнал ніколи не розглядав варіанту, в якому б жінка була на роботі цілий день, потім пішла ввечері на закупи, а тоді прийшла додому і стала до плити готувати», – наголошує Анастасія Нищота-Фостяк.
Від затишку дому до модних тенденцій
«Нова хата» підказувала, як облаштувати дім відповідно до сучасних естетичних тенденцій, але водночас не втрачати зв’язку з українською традицією. Вишитими могли бути не лише сорочки чи рушники, а й портьєри, абажури, подушки та інші елементи інтер’єру.
Не менш практичними були поради щодо одягу. Журнал публікував модні викрійки, розповідав, як оздоблювати вбрання вишивкою, і показував, що вдягати на різні оказії: на щодень, у гості, на чай, карнавал чи весілля. Публікації супроводжувалися чорно-білими ілюстраціями.
Окремо йшлося про красу та здоров’я. Серед авторок була, зокрема, гінекологиня, докторка медицини Софія Парфанович. Також журнал писав про гігієну, зокрема, нове на той час поняття гігієни оселі.
Що готували у львівських господах
Журнал пропонував меню на тиждень і рецепти страв на різні пори року. Серед них траплялися як традиційні, так і доволі незвичні для сучасного читача. Наприклад, на неділю рекомендували цитринову зупу на розсолі з кісток зі сметаною та рисом. Улітку можна було приготувати суничну зупу. На сторінках часопису також публікували рецепти каштанового торта, кокосових горішків і навіть жаб’ячих лапок, які продавали на львівських базарах.
До журналу дописувала, зокрема, Осипа Заклинська, яка видала окремі книги рецептів і косметичних порад.
Література, мистецтво і світ за межами Львова
Часопис був також культурним виданням. Він публікував уривки з української та світової літератури, зокрема переклади, які часто готували спеціально для журналу. На його сторінках можна було прочитати переклади українською, наприклад, французької повісті Франсуа-Рене де Шатобріана «Останній із роду Абенцерагів», творів хорватської письменниці Зденки Маркович, угорського письменника Ференца Мольнара та шведської авторки Елен Кейн, яка писала про виховання дітей.
Публікували тут і матеріали про історію та культуру України й світу, а також дорожні нотатки Софії Яблонської.
Важливе місце посідала й реклама. Вона заохочувала купувати товари українських кооперативів і виробників, популяризуючи принцип «Свій до свого по своє».
Українська культура і громадська активність
Попри увагу до побуту, «Нова хата» не обмежувалася приватною сферою. Значне місце у виданні посідали питання громадської діяльності та національної культури.
Журнал розповідав про роботу «Союзу українок», який готував міських жінок до культурно-освітньої праці в селах. Там вони навчали інших жінок основ кооперації, гігієни, ведення захоронок (дитячих садків), крою і шиття та домашнього господарства.
Українки також брали участь у міжнародному жіночому русі: делегаток висилали на Міжнародний жіночий конгрес у Парижі, а на сторінках журналу публікували переклади іноземних статей про права жінок.
У контексті наближення нової війни в останніх числах видання обговорювали, яку роль жінка може виконувати у воєнний час. Серед можливих напрямів називали працю в господарстві, протилетунську оборону та санітарну допомогу. Останнє число «Нової хати» вийшло 1 серпня 1939 року, напередодні Другої світової.
Після війни прийшла радянська влада, яка намагалася «визволити» українських жінок, як і все суспільство, від народних традицій, гарних манер, домашнього затишку і привчала до нового, пролетарського побуту.