Повномасштабна російсько-українська війна сягнула чотирирічної позначки і продовжується далі. Продовжується у звичному за останній час форматі «безглузді м’ясні наступи окупантів, величезні їхні втрати – і спроби контрнаступальних дій з боку ЗСУ». Але разом із цим почалася ще одна війна, війна очікувана, можливо, навіть запізніла – але теж притаманна тій структурі, на якій, власне, і тримається нинішній режим, що керує Російською Федерацією.
Останніми днями сталося кілька вибухів у густо тилових і не дуже містах – Львові, Дніпрі, Миколаєві. Усі вони за дивним збігом обставин (насправді ні) прийшлися по українських поліцейських. У західній столиці України, на жаль, не обійшлося без жертв – загинула молода правоохорониця.
Звісно, практично ніхто не сумнівається в тому, що за всіма цими, а також за попередніми (зокрема, нещодавно у Києві) такими ж вибухами стоять російські спецслужби, насамперед ФСБ. (Чому так – трохи нижче.) Навіть заява підозрюваної у львівському терористичному акті про те, що вона, бачте, не знала і не розуміла, хто на неї вийшов і що саме запропонував, не повинна нас збивати зі шляху істини. Коли перед очима на повен зріст постає перспектива довічного ув’язнення у, м’яко кажучи, не найкомфортніших умовах – і не таке вигадаєш.
Чому в російському сліді немає серйозних сумнівів? По-перше, тому що війна. Яка для Російської Федерації складається геть невдало – «спеціальна воєнна операція» триває довше, ніж «Велика Вітчизняна», а результат більш ніж скромний. Захопити Україну не вдалося і, схоже, не вдасться в принципі. Доводиться діяти інакше.
Наприклад, обстрілювати тилові населені пункти і ТЕС ракетами та дронами, щоб перетворити міста на спорожнілі замерзлі житлові масиви. До речі, за великим рахунком – і це не вдалося. Доводиться діяти іншими методами. Методами, які для КДБ/ФСБ є не те що не новинкою, а прямо притаманними. Згадати хоча б вибухи будинків у Росії 1999 року, у яких прямо звинуватили Федеральну службу безпеки.
По-друге, ще Віктор Суворов у своїх працях наголошував на тому, що Комітет держбезпеки часів, коли ним керував Юрій Андропов (а його ментальний нащадок Владімір Путін туди тільки прийшов), активно сприяв формуванню так званого палестинського тероризму (і фактично сформував його). Тут можна дискутувати зі Суворовим й іншими дослідниками щодо обсягів впливу на всі ті структури радянської ще спецслужби, але що він, цей вплив, був – цілком очевидно.
Тож багато хто припускав, що Росія, точніше ФСБ РФ, вдасться до класичного тероризму проти українських міст і сіл ще десь з осені 2022 року, тобто з моменту, коли після двох успішних контрнаступальних операцій, на Харківщині та правобережжі Херсонської області, стало зрозуміло – швидкої перемоги (зрештою, перемоги взагалі) Росії не бачити.
Можливо, стара недобра контора з Луб’янки так і планувала, але натомість ми побачили ракетний, згодом дроново-ракетний тероризм. Переживши (переживаючи досі) кілька хвиль атак по енергетичній та житловій інфраструктурі. Та от дійшло і до звичних, якщо не сказати класичних, терористичних бомбових замахів. Чому саме зараз? І чому саме в такому форматі – із такими об’єктами атак?
Тут може бути кілька варіантів. По-перше, зима завершилася – і удари по енергетиці вже не будуть такими болючими, як ще кілька тижнів чи місяць тому. По-друге, у ФСБ, попри всі проблеми, провали і прорахунки, мабуть, усе ще збереглося кілька розумних й адекватно оцінюючих реальність працівників, які помітили, що такі удари не ламають українське суспільство, а тільки розпалюють ненависть до агресора. Тож російські спецслужбісти вирішили бити не просто по українцях, а знайти слабку ланку.
Нею виявилася поліція. Можна навіть сказати, що прогнозовано виявилася. Бо якщо ви почитаєте коментарі під багатьма постами про той же львівський теракт, то побачите там багато радісних коментарів у стилі «так їм і треба». І, будемо чесними, далеко не всі вони – авторства російських ботів. Хоч і без них, звісно, не обійшлося.
Чому багато українців так реагують на поранення і навіть загибель поліцейських? Причиною є радше те, що представники Нацполіції працюють у групах оповіщення ТЦК, до яких ставлення цієї частини уже давно досить агресивне й негативне. Автоматично і ставлення до поліцейських серйозно погіршилося. Це і є та слабка ланка, яка, на думку стратегів із Луб’янки, допоможе розбити українське суспільство на друзки й домогтися капітуляції.
Чи вийде щось у ФСБ РФ? Частковий успіх російська спецслужба матиме. До того ж українські посадовці полюбляють ляпати, не думаючи про наслідки – як от пані Верещук, яка вже заявила про варіант із блокуванням месенджера Telegram в Україні, бо, бачте, саме там знайшли замовники львівську терористку. (Але чомусь про сайти з пошуку роботи, де ФСБ також знаходить своїх жертв, чи про контори з видачі кредитів – бо підозрювана у львівському теракті жінка заявила, що, мовляв, кредит їй треба було виплачувати, от і піддалася на спокусу, – не поспішають говорити.) За що отримала потужну хвилю хейту з боку українців.
Звісно, такий варіант прорахувати було дуже непросто – але, як бачимо, є у ФСБ і такі побічні локальні успіхи. Успіхи, бо будь-які конфлікти всередині українського суспільства і є тим результатом, на який скеровані всі ці терористичні акти. Українців не залякати, у Росії про це вже, схоже, здогадалися. А от розсварити – можна. Що ми зараз і бачимо. Саме тому рідна контора Владіміра Путіна і почала проти України нову паралельну війну.