Цьогорічні вибори були найнуднішими в історії Білорусі. Демократична опозиція практично не брала в них участі. По-перше, тому, що вона нівроку розбита й більше нагадує дисидентів, ніж організовану в партії політичну альтернативу владі. По-друге, значна частина опозиції і скептично налаштована до влади інтелігенція сходяться на думці, що в нинішній міжнародній ситуації стабільність є важливішою за радикальні зміни.
Страх перед можливою інвазією російської армії та повторенням кримського або донбаського (щонайменше) сценарію залишається в Білорусі доволі живим серед різних соціальних верств. Побоювання активізувався у зв’язку з планами побудови російських авіабаз на території Білорусі. Швидше за все, вибір припаде на околиці розташованих недалеко від кордону з Польщею Баранович – майже 200-тисячне місто у Брестській області. Коротше кажучи, Лукашенкові допоміг Майдан.
Сфальсифікована країна
«Під час підрахунку голосів на президентських виборах у Білорусі зафіксовано серйозні проблеми. Голосування було далеким від демократичних стандартів», – зазначив шеф місії спостерігачів ОБСЄ в цій країні Кент Гарстедт.
По-перше, непрозорі виборчі процедури – міжнародні спостерігачі мають обмежені можливості для того, щоб контролювати, чи не відбуваються порушення, особливо під час підрахунку голосів. Сумніви породжує вже й сама тривалість голосування – білоруські вибори тривали кілька днів, а коли в неділю розпочався останній день голосування, явка була приблизно 40 відсотків (загальна ж явка становила близько 87 відсотків). Зрозуміло: що довше тривають вибори, то легше їх сфальшувати. Тому питання полягає навіть не в тому, чи процедури були витримані, а в тому, чи вони взагалі правильними.
По-друге, державні ЗМІ були однобічно заангажовані. Досить згадати, що у день виборів транслювалася прес-конференція президента і документальний фільм, який демонстрував у самих суперлативах двадцять років його правління (з цікавими фрагментами: було заявлено, наприклад, що після того, як білоруси принесли Європі мир 1945 року, вони зробили це знову 2015 року, забезпечивши українсько-російське примирення). Крім того, на білоруських виборчих дільницях зі стін на виборців часто поглядав Олександр Лукашенко – дільниці розташовувалися в державних установах, а в більшості з них висіли як не портрети керівника держави, то його цитати (портрети коштують 9 тисяч місцевих рублів або два золотих і є повсюдно доступними). Чи це зловживання? Думки розділилися. На вулицях кампанія не особливо помітна, але знову ж: чи розглядати як частину кампанії Лукашенка білборди, які на кожному кроці вихваляють білоруський порядок і стабільність?
По-третє, у Білорусі чинився тиск на громадян, щоб вони брали участь у голосуванні: висока явка є одним із інструментів для забезпечення легітимності влади. Що більше особа залежить від держави, то більше вона вразлива до тиску. Наприклад, відбувалося залякування студентів: хто не голосуватиме – втратить місце в гуртожитку (а гуртожитки дуже дешеві). Якщо ж людина провадить свій невеликий приватний бізнес, то державі значно складніше впливати на неї. Зрештою, багато хто ходив голосувати, але нікого не підтримав. Тож другою найчастіше закреслюваною клітинкою стала (за офіційними даними) опція «проти всіх».
Нарешті, по-четверте, варто звертати увагу не тільки на вибори, а й на ті п'ять років, які їм передували. Саме за цей час вчинено найбільші зловживання, які й вплинули на результат виборів, зокрема, придушення спроб активності громадянського суспільства, решток опозиції та ведення спрямованої пропаганди. І саме тому ми повинні припинити повторювати, що «Лукашенко й так би виграв, тому не мав потреби фальсифікувати вибори». Лукашенко сфальсифікував цілу Білорусь.
Девальвована «чиста монета»
Ґжеґож Схетина (міністр закордонних справ Польщі – Z) заявив кілька днів тому, що, «незважаючи на відсутність демократичних змін у Білорусі, ЄС готовий покращити відносини і призупинити санкції на чотири місяці. Польща не заперечує. (...) Якщо ми закриватимемо Європу перед Білоруссю, то зміцнюватимемо російсько-білоруські відносини, а це не є найкращим майбутнім для цієї країни». Позитивне рішення було ухвалене в понеділок (12 жовтня – Z) під час зустрічі міністрів закордонних справ Євросоюзу. Чиновники ЄС підкреслили, що на їхнє рішення найбільше вплинуло недавнє звільнення політичних в'язнів, а також «спокійніші й прозоріші вибори».
Це буде корисно для Мінська: будуть, зокрема, розблоковані рахунки деяких білоруських громадян у банках ЄС, а також білоруські компанії отримають можливість брати європейські кредити. Проблема, однак, полягає в тому, що сигнали, які надходять з Мінська, не несуть мають демократизації режиму, а радше є наслідком кількох політичних рішень і скеруванням відповідних інструкцій зі столиці в регіони.
Такий підхід Заходу нічого не змінить, а Лукашенко знову водитиме нас за носа. Ймовірно, за деякий час, коли політична кон’юнктура зміниться, в Білорусі з’являться чергові політичні в'язні, котрих президент згодом великодушно звільнить, оголосивши відлигу. І так по замкнутому колу. А Лукашенкові виповнився лише шістдесят один рік, тож нас очікує ще багато схожих циклів.
Економічна кон’юнктура наразі не сприяє Лукашенкові. Білоруська господарка перебуває у кепському стані – це пов'язано і з неефективністю самої системи, і з проблемами російської економіки, з якою білоруська тісно пов'язана. Мінську була потрібна принаймні скептична прихильність Заходу, оскільки він сподівається, що таким чином вдасться посилити своє міжнародне становище і отримати нові кредити.
Тож ми, скоріш за все, знову станемо свідками тієї самої ситуації: Лукашенко вдає прагнення до демократизації та потепління відносин зі Заходом, а Захід на це погоджується, побоюючись, що в іншому випадку штовхне Мінськ в обійми Москви. Лукашенко традиційно вчасно виконує перший крок, у даному випадку – звільняє політичних в'язнів. Востаннє цей цикл ми спостерігали кілька років тому: у 2006 році він кинув до в'язниці кількох опозиціонерів, в 2008 році він їх відпустив, в 2010 році кинув до в’язниці знову.
Наша згода на потепління відносин з Мінськом має бути обумовленою і аж ніяк не безумовною – ми не повинні кожен сигнал сприймати за чисту монету. Можливо, якщо б ми вимагали від Лукашенка реальних реформ в обмін на поліпшення відносин, то він би двічі замислився, перш ніж кинути до в’язниці чергового опозиціонера, який би вже не зміг йому слугувати розмінною монетою?
Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia. Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході.
Оригінльна назва статті: Nowe-stare otwarcie („Nowa Europa Wschodnia”)