Верховна Рада України зафондувала нам черговий курйоз. 26 червня країна має відзначати 90-річчя організації, яка фактично вже 20 років не існує і до якої байдужою є більшість її колишніх членів.
Адже відомо, що мільйони членів ЛКСМУ були лише добровільно-примусовими наповнювачами бюджету організації, яким уповні користалася комсомольська еліта, що її зневажливо звали - «комса».
«Комса», звісно, теж була неоднорідною. Одна справа - дочки і синочки столичних парт-бонзів, а інша - факультетські чи заводські комсорги, що зазвичай були вихідцями з затурканих сіл, наприклад, із гірських районів Львівщини. Єдине, що їх єднало, було бажання зробити кар`єру за будь-яку ціну, що її визначала комуністична партія. Професійна чи партійна кар`єра «комси» залежала зовсім не від її інтелектуальних здібностей чи моральних стандартів, а тільки від її відданості «справі партії» (такій, якою її уявляв конкретний безпосередній наставник із ЦК, обкому чи райкому). «Комса» не знала відповідальності перед членами організації, а тільки «чувство отвєтствєнності» перед старшими партійними товаришами. А поняття «розум, честь і совість» асоціювалися їй виключно з КПРС.
Тож, коли компартія перестала бути для них «рулєвим», то навіть ті штучні комуністичні принципи «відповідальності, моралі, честі і совісті» втратили актуальність для «комси». А інших принципів просто не було. Залишалося лише бажання належати хоч до якоїсь еліти. Отже, «комса», прихопивши у численних випадках членські внески багатьох тисяч комсомольців, «задрав штани», побігла у нове життя.
Саме так «комсюки» опинилися у лавах нової української політичної, бізнесової, управлінської еліти - хто де вліз. Є вони і в демократичних партіях, і в націоналістичних, і в ліберальних, і в регіональних... Адже головне - це кар`єра. Звичайно ж, за будь-яку ціну, виставлену тепер новими «наставниками». Представників цієї безпринципної касти легко впізнати - не маючи за душею жодних цінностей, вони культивують цінності матеріальні. Саме звідси береться пристрасть до всіх цих пентхаузів із краєвидами і, заміських гектарів, барахла від «луї віттонів» та «бріонів», швейцарських «котлів», брюліків і «ламборджініків».
А ще «комса» має свої «мантри». Вони люблять повторювати слова про справжніх мужчин, бо по-суті є боягузливими і підлими засранцями. Вони зловживають поняттям «професіонал», щоб приховати за ним свою некомпетентність. Вони вважають себе неповторними, хоч є лише поверховими пересічностями. Вони перейняли кальки про «людину, що зробила себе сама», хоча їхні досягнення є лише наслідком корупції і групової змови. Вони полюбляють називати себе «успішними», хоч формулою цього успіху є злодійство і крутійство. Коротше кажучи, плюй курві в очі, а вона каже - дощ падає.
До речі, про курвів. Для підстаркуватих - но нє старєющіх - комсомолок абсолютною цінністю нині є фітнес і мода. У результаті їх легко вирахувати за зовнішнім виглядом, який поляки називають: «ззаду - ліцей, спереду - музей». Переконатись у цьому легко, приглянувшись до головних «лядєй» нинішнього політикуму, і то без різниці - чи буде це пані Г. з Галичини, чи пані Б. з Донбасу.
Найгірше, що «комсюки» часто по-справжньому вірять у свою особливість і непомильність, що не дозволяє їм визнавати, а часто й побачити, у якій задниці опинилася країна під їхнім управлінням. Тож не здивуюся, якщо вони «на останні гроші» (звісно ж, державні) гучно відгуляють 90-річчя українського комсомолу. Ні-ні, не тому, що вони шанують цю організацію чи тужать за нею. Просто у власній самозакоханості «комса» знову прийде до висновку - хто ж має право повеселитися з цієї нагоди, як не вона.