У середу, 18 березня, було оголошено номінантів на національну кінопремію «Золота Дзиґа». Як і будь-який список номінантів, чи то «Оскар», чи то «Сезар», він завжди може не лише підбивати підсумку минулого року та визначати тренди майбутнього, а й відповісти на запитання: що ж нас сьогодні подивитись? У часи карантину це можна зробити онлайн.
Нагадаємо, що у головній номінації змагаються:
- «Вулкан»
- «Гуцулка Ксеня»
- «Додому»
- «Мої думки тихі»
- «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго»
Одразу два нових фільми виходить у четвер, 19 березня, на платформі Takflix. Обидва є номінантами на «Золоту Дзиґу» і обидва розповідають про Херсонщину. Це ігровий «Вулкан» та документальний «Заповідник Асканія».
Фільм «Вулкан» (на головному фото) Романа Бондарчука має 8 номінацій на національну кінопремію, зокрема і головну, найкращий фільм. Зрештою, «Вулкан» легко може позмагатись і за звання найкращого фільму десятиліття чи навіть усього українського кіно часів незалежності.
Фільм тривалий час мандрував фестивалями та встиг зібрати чимало нагород. Серед них – Гран-прі МКФ «Золотий абрикос» (Вірменія), Гран-прі МКФ в Спліті (Хорватія), приз за найкращу режисуру МКФ «Євразія» (Казахстан), приз глядацьких симпатій МКФ Пін Яо (Китай), спеціальна відзнака журі МКФ в Гоа (Індія), Гран-прі Міжнародного фестивалю авторського кіно в Рабаті (Марокко) тощо. Також Роман Бондарчук став лауреатом Шевченківської премії.
Для відомого документаліста Романа Бондарчука «Вулкан» став першим досвідом в ігровому кіно. Планувався спочатку він теж як документальний проект, спостереження за Вовою, жителем містечка Берислав біля Каховського водосховища.
Бондарчук – «геній місцевості». Народжений на Херсонщині, він у всіх своїх картинах розповідає саме про неї. Не винятком став і «Вулкан».
«Лукас переживає кризу середнього віку. Він працює перекладачем в київському офісі ОБСЄ й у складі моніторингової місії вирушає на кордон з Кримом. Після декількох дивних збігів обставин, Лукас залишається сам у маленькому містечку на півдні України», – йдеться у синопсисі.
«Вулкан» є неспішною розповіддю про дивний світ, загублений у часі та просторі. Це картина, сповнена магічного реалізму, спостерігає за своїми героями та змушує глядача з головою зануритись у їх життя, з якого неможливо вирватись і частиною якого головний герой стає попри власної волі. Це саме те поетичне кіно, яким воно має бути у ХХІ столітті.
У фільмі звучить музику неймовірних Dakhabrakha. Дивитися фільм можна тут.
Фільм «Заповідник Асканія» (режисер Андрій Литвиненко, номінація «найкращий монтаж» (Микола Базаркін)) – стрічка про унікальний заповідник, де разом уживаються рідкісні флора, фауна та працівники біосферного комплексу. Вишенькою на торті є класний херсонський репчик.
Дивитися фільм можна тут.
Нагадаємо, що так само на платформі Takflix можна побачити ще одного номінанта, фільм «Гуцулка Ксеня» Олени Дем'яненко. Окрім головної, картина має шанси перемогти ще у 8-ми номінаціях.
«З Америки до Ворохти прибуває група американців з важливою місією – знайти наречену для молодого Яро. Батько юнака залишив заповіт, за яким Яро отримає у спадок мільйон доларів, якщо одружиться зі свідомою українкою», – йдеться у синопсисі.
Ми побачимо прекрасну, ідеальну Гуцульщину 30-х, з модерними курортами, пляжами, гімназіями, сучасною залізницею та потягом до Відня. Містком з тих, 30-х до нас, сьогоднішніх, є пісні у виконанні Dakh Daughters. Вони є коментаторами, провісниками, гінцями, мольфарками, відьмами, виконуючи по суті роль античного (ну або оперного) хору та відповідаючи у фільмі за нерв та неспокій.
Музика Барнича само по собі є улюбленою та добре знаною. Проте композитор Тимур Полянський створив аранжування, які роблять її ще й дуже сучасною. Цей evergreen підхоплюють Dakh Daughters, які творять власні версії і «Гуцулки Ксені», й інших речей.
Олена Дем'яненко уже довела, що вільно може мандрувати жанрами (її «Моя бабуся Фані Каплан» тому доказ). Тут вона чемно дотримається одного. Проте фінал картини одним махом міняє усе, перекидаючи нас з історії кохання на мальовничому тлі у трагедію, що прийде у ці пасторальні краї уже завтра.
Подивитись фільм можна тут.
Єдиний документальний фільм, що претендує на звання найкращого фільму року – «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» Надії Парфан. Буденна історія має дуже продуману структуру та просто ювелірну роботу зі звуком. У картині, яка розповідає про хор Івано-Франківськтеплокомуненерго, багато іронії, багато музики та багато тепла. Й усі ці основні складові продумані та подані максимально якісно. Це і драма, і комедія, і мюзикл, які, утім, усі разом не зраджують документальності розповіді.
У цій картині ніде нічого не підтікає, не збоїть та не фальшує. Історія співаючих комунальників через сміх, спів, сварки та драматичний початок опалювального сезону перетворюється в історію про гідність та людяність.
Дивитись можна тут.
18 березня відбулась онлайн–прем’єра ще одного номінанти: драми «Додому» Нарімана Алієва, лідера за кількістю номінацій (11). Тепер фільм можна подивитись на платформі OLL.TV.
«Додому» – повнометражний дебют режисера Нарімана Алієва. Фільм розповідає історію кримського татарина Мустафи. Двоє його синів поїхали в Київ після анексії Криму. Старший син Назім гине на війні, і батько вирушає до столиці, щоб повернути молодшого сина Аліма додому, а старшого поховати в Криму згідно з мусульманськими традиціями.
Головні ролі у стрічці виконали відомий український актор та режисер Ахтем Сеітаблаєв і актор Ремзі Білялов (обидва номіновані на «Золоту Дзиґу»).
У широкий український прокат драма «Додому» вийшла 7 листопада А світова прем’єра картини відбулася у конкурсній програмі «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю. На Одеському кінофестивалі«Додому» виборов Гран-прі. Також фільм було обрано національним кандидатом на премію «Оскар» у категорії «Найкращий міжнародний фільм». Стрічка стала тріумфатором другої Національної премії кінокритиків України «Кіноколо». Її відзначено як найкращий фільм року, а Наріман Алієв та Ахтем Сеітаблаєв були нагороджені як найкращий режисер та актор.
Наріман Алієв знімає про ті місця, де народився. Проте знімає, звичайно, не в Криму. Він чітко дає зрозуміти, що історія повторюється у світі, де панує архаїчне мислення. Його герої складні, в них немає жодного схематизму, чорно-білих барв.
«Додому» є дуже чесним кіно, знятим не лише завдяки таланту та вмінню (хоча цього всього у картині не бракує). Його знято власними емоціями, а такого кіно останнім часом дуже бракує. Попри певні недосконалості дебюту картина розповідає драмутургійно виважену історію, не перевантажену подробицями, проте досказану.
Дивитись фільм можна тут.
Ще один номінант, комедія Антоніо Лукіча «Мої думки тихі», зовсім недавно побувала у кінопрокаті. Стрічка буде доступна онлайн з 25 березня.