Останні події в Росії показують, що перед Україною постають щораз нові виклики, що українцям слід готуватися не лише до можливого повноцінного масштабного вторгнення, а й до колапсу російської економіки. Для цього є цілий ряд підстав, котрі не завше помітні неозброєним оком.
Лідери думок та експерти у різних галузях із самісінького початку російської військової агресії намагалися переконати українське суспільство, що існує потреба розриву стосунків із сусідньою державою. Не лише культурних, а й економічних, політичних та будь-яких інших. І справа тут не лише в протекціонізмі, патріотизмі чи банальному інстинкті самозбереження, а й у розумінні потреби цілковитої незалежності від Москви.
Ця потреба самостійності має доволі очевидну та банальну мету: перестати залежати від сусіда-агресора та переорієнтуватися на співробітництво із західними партнерами, якщо ми вже взялися рухатися в європейському напрямі.
Інше питання, чому цього так і не зрозумів топ-менеджмент частини вітчизняних підприємств, котрий невідомо на що розраховував. Чи на те, що Україна здасть без бою території, на котрих вони перебувають. Чи на те, що країна не зможе дотягнути навіть до зими, і можна працювати по-старому, не заморочуючись. Чи на те, що їх ніяка війна не стосується і «їм своє робить». Або банально «на авось», мовляв, проскочимо. У будь-якім разі, в цій країні неабиякі проблеми зі стратегічним плануванням.
Внаслідок цих чинників частина українських підприємств досі залишаються зорієнтованими на Росію, звідки беруть сировину, мають інвесторів та кредиторів чи куди постачають свою продукцію. Кількість регіонів, котрі переорієнтовуються на роботу з країнами ЄС, замість держав СНД, поступово зростає. Проте поступ все ще повільний. Економіка Харківщини куди більше зорієнтована на СНД (майже 50% проти 22%). Це особливо погано, зважаючи на те, що ця область, принаймні у першому півріччі 2013-го, належала до регіонів-годівників України.
Тому погіршення ситуації в Росії аж до повного чи часткового колапсу немало відіб’ється на українській економіці. Майже 10 місяців від початку агресії мали стати для України часом для переорієнтації на Захід. Кожен спокійно міг прорахувати, що санкції рано чи пізно почнуть діяти, а «дерев’яність» російської економіки, її зосередженість на нафтогазових ресурсах, відсутність реформ та модернізації, зрощення всіх інституцій тощо призведуть до краху фінансової системи та держави загалом.
Україна своїм часом не скористалася і, здається, далеко не всі досі мають бажання дивитися на речі тверезо. Тут зовсім не варто дивуватися топ-менеджменту підприємств, якщо навіть урядовці замість пошуку альтернатив обирають найпростіші варіанти та готові купувати в Росії майже все, що вона пропонує. Забуваючи і про те, що саме ця країна відібрала у нас Крим та знищує Донбас, і про те, аби мислити хоч трохи ширше, сподіваючись на все ту ж стратегію «авось».
Звісно, Захід не дуже бажає повного колапсу російської економіки, розуміючи, що це може призвести до абсолютно неочікуваних та небажаних процесів. А не мати змоги щось передбачити, спланувати чи спрогнозувати у цивілізованому світі дуже не люблять. Тому Європа та США намагатимуться не доводити Білокам’яну до абсолютного краху. Інша справа, що цим може зайнятися сам Путін та компанія, не бажаючи визнавати свою неправоту до самісінького кінця.
Чим загрожує нестабільність в Росії, легко зрозуміти, згадавши громадянську війну там майже сто років тому і чим вона обернулася для України.
Та це лише у тому разі, коли ситуація у наших північно-східних сусідів стане вкрай драматичною. Зараз Росія лише входить в піке, з котрого, правда, має не надто багато шляхів для відступу. Одним із ймовірних може стати курс на самоізоляцію. У цім випадку Україні варто очікувати на зростання кількості переселенців – тепер не лише політичних, а й простих громадян, котрі захочуть жити в кращих умовах, але не бажатимуть дуже змінювати устрій життя.
Поява російських мігрантів може мати куди серйозніші наслідки, ніж внутрішня міграція українських переселенців з Донецької та Луганської області в інші регіони країни. Вона, ймовірно, не буде підтримуватися зовнішніми інформаційними кампаніями, проте лягатиме на підготований ґрунт ненависті до колективного образу росіян навіть попри те, що українці, не зважаючи на війну, доволі нормально ставляться до народу країни-агресора.
Інша справа – підприємства, котрі зорієнтовані на Росію. Через крах її економіки вони не зможуть пристосуватися до нових умов і провести переорієнтацію. Кількість таких може бути доволі немалою, тож суттєво зростуть показники безробіття по країні. Це відбуватиметься на тлі заяв уряду про скорочення соціальних виплат та тотальної економії. Це може призвести до посилення політичної нестабільності в країні. А така ситуація буде негативним сигналом для західних інвесторів.
Погіршити ситуацію може різке повернення під українську юрисдикцію захоплених територій Донеччини та Луганщини – зі знищеною економікою, інфраструктурою та вороже налаштованим населенням. Крим також тримаємо в умі. Не варто забувати й про відтік українських гастарбайтерів з Росії, котрі дедалі частіше повертаються додому.
Проте не все так погано. У таких ситуаціях потрібно прораховувати не лише ризики та можливі загрози, а й потенційні переваги та можливості. Росія після падіння режиму Путіна муситиме визнати відповідальність за свою агресію і заплатити Україні за скоєне, наприклад, виплачуючи репарації. Важливо, аби при цьому Захід врешті зумів долучити Росію до свого світу, а не пустити все на самоплив, як після розвалу СРСР.
Поки що російська економіка не обвалилася остаточно, проте її піке не триватиме вічно, тож варто підготуватися до найгірших сценаріїв. В України є ще кілька місяців на те, аби привести до ладу свою економіку, максимально зменшивши залежність від російської.
Потрібні також програми з поступової реінтеграції окупованих територій та зайнятості населення. Потрібно прорахувати усі можливі ризики – тоді країна матиме шанс врятуватися. Витримати агресію однієї з найбільших військових потуг світу і завалитися від уламків її економіки, погодьтеся, доволі безглуздо.