Дуже різка і цікава переміна трапилася на російському телебаченні. Буквально за один недільний день все помінялося. Раніше на російських каналах траплялися більш різносторонні репортажі, де знаходилося місце і повсталим проти Лукашенка білорусам, і сервільно-лояльним адептам Аляксандра Ригоравіча. Недільного вечора, коли треба було показати в підсумкових новинах понад стотисячний мітинг у Мінську, політика центрального каналу змінилася буквально під час прямого ефіру. Пролукашенківський мітинг показали аж двічі, приписавши кількість учасників аж до 65 тисяч. А от велелюдного мітингу позитивних людей так ні разу і не показали росіянам. Чому?
Відповідь проста. Упродовж багатьох років більшість російських медіа безперестанку очорнювали українське і все, що Україною звалось. У негативний образ українців Росія Путіна вклала без перебільшення мільярди доларів. Починаючи від художніх фільмів та серіалів, закінчуючи недешевими політичними телешоу. Нагнітали так, щоб ледве не кожен росіянин увірував, що «так, як в Україні» робити ніколи не можна.
На українському тлі час до часу позитивним прикладом проскакували сумирні білоруси. Які під мудрим керівництвом незмінного протягом 26 років президента Лукашенка покірно терпіли, не бунтували і не подавали виду, що за протестний потенціал криється в них. Здавалося, що білоруси отримують задоволення від того, що смиренно йдуть на панщину й особливо радіють похвалам з Москви. Повстання білорусів проти Лукашенка виявилося холодним душем для російських стратегів. Сотні тисяч світлих і добрих людей, які не злякалися знущань ОМОНу і вийшли боронити свій вибір, – це, у їхньому трактуванні, дуже поганий приклад росіянам. Пропагандистська машина здатна досить легко перемикнутися на шельмування білорусів, але час уже втрачено. Однак саме поведінка білорусів, якщо їм вдасться прогнати самодура-диктатора, може виявитися для росіян хорошим прикладом для наслідування.
Якщо російська влада майже впевнена, що росіяни не захочуть брати приклад з революційних українців, то на білоруський варіант можуть цілком купитися. І саме в цьому полягає загроза для Росії революційних подій у Білорусі.
Але найцікавіше те, як ситуацію поширення революційної хвилі на Білорусь і, можливо, на Росію сприймають різноманітні середовища в Україні? Раніше багато українських активістів та революціонерів відкрито втішалися монопольним статусом справжнього революціонера. Воїна, який захищає європейську цивілізацію перед навалою орди зі Сходу. З масою історичних аналогій: захист ледве не всієї решти світу від монголів. Козаки на «дикому полі» в ролі захисників Європи від татар і турків. Усі ці історії розповідали одну легенду про те, як українці, не шкодуючи свого «живота», самі гинули, але захищали решту світу від варварів.
У наш час певній категорії людей це давало можливість отримувати дивіденди практично за нічогонероблення. «Захід має нас підтримувати фінансово, бо ми його забороло перед варварами», – говорили вони. На жаль, таке позиціонування підсадило Україну значною мірою на фінансову голку зовнішніх запозичень. А без реформ та засилля корупції привело до того, що інвестиції в Україну так і не прийшли. Тож країна стала залежною від західних вливань. А Захід став робити рівно стільки тих вливань, скільки потрібно для фізичного виживання країни, але катастрофічно мало для подальшого розвитку.
Тому в багатьох українців з’явився прихований страх, що білоруси перетворяться на більш успішних конкурентів, оскільки західний світ переведе свою увагу з України на Білорусь. Що в Білорусі відбудуться реформи, і в країну підуть інвестиції. Україна ж так і залишиться нереформованим корумпованим проваллям на «мінімалці». Саме цим, здається, продиктована прохолодна реакція з боку патріотичних середовищ на білоруські революційні події.
Наступним етапом може стати поширення революційної хвилі на Росію. А це може виявитися повною несподіванкою для українських патріотів, оскільки для них оптимальним варіантом є тільки розвал Росії, а не її визволення від диктатури. Відомо, що політичні уподобання росіян часто хитаються між демократією й авторитаризмом. Дорога до диктатури часто пролягає через відродження імперії і супроводжується вкрай агресивною політикою щодо сусідів. Але інтерес Заходу полягає не в розвалі Росії і перетворенні велетенської країни на криваву анархію, а на проведенні істотних демократичних змін.
Зрозуміло, що революції в Білорусі і Росії відвернуть увагу Заходу від України. Україна ризикує лишитися корумпованим анклавом. Проте така переміна може стати важливим поштовхом і для самої України. Бо їй насправді не потрібні подачки, а інвестиції. А для того щоб прийшли інвестиції, треба докорінно змінити ситуацію всередині країни. Провести судову реформу, викорінити, наскільки це можливо, корупцію, ліквідувати обмеження для іноземних інвестицій, реформувати податкову систему. Україні пора перетворитися із «зупника», який дістає свою пайку за нібито охорону зовнішнього кордону цивілізації на господаря у власному домі. Треба змінюватися і розвиватися зсередини. Покращувати рівень життя своїх громадян, а не продовжувати «долати труднощі» та випрошувати харч за нібито місію.