Мікрорайон Новий Львів розташовується у Сихівському районі Львова між вулицями Василя Стуса, Дібровною, Івана Франка та Панаса Мирного. Останній десяток років тут активно зводять багатоповерхівки поруч із приватними будинками, та сто років тому це дільниця задумувалася як місто-сад. Розповідаємо історію мікрорайону у 15 цікавих фактах.
1. Сучасний мікрорайон Новий Львів фактично складається із трьох частин – Красучин, Залізна Вода та Власна Стріха. Красучин на початку ХХ століття був фільварком, названим у 1881 році іменем його власника Миколая Красуцького, і розташовувався на перетині сучасних вулиць Стуса та Героїв Крут.
2. Як пишуть «Фотографії старого Львова», на початку ХХ століття на Красучині мали продовжити урбаністичну концепцію міста-саду, яку не змогли довершити архітектори Іван Левинський та Юліан Захаревич на Новому Світі. Архітектори Фердинанд Касслер та Александр Остен у 1910 році запланували тут дільницю вілл.
3. План міста-саду виглядав як прямокутник з великою круглою площею-сонцем у центрі, від якого розходилися шість вулиць-променів із віллами та дво- і три-поверховими будиночками, оточеними садами. Та до початку Першої світової війни встигли спорудити лише кілька будиночків в районі нинішніх вулиць Тернопільської (№ 15) та Героїв Крут (№ 6, 6-А).
4. Від міста нову дільницю мав відділяти парк «Залізна Вода», закладений у 1905 році на схилах між Красучином і Софіївкою. «Залізна вода» стала місцем прогулянок ще від 1830-х років. Львів’яни йшли туди часто ще зранку із харчами і поверталися до міста пізно ввечері. Привертала увагу тут також купіль у ставку Камінського та розташована поруч Корчма. Як пише історик Іван Крип’якевич, короткий час тут був також літній німецький театр Франца Краттера.
5. Забудову Красучина продовжили лише у 1950-х роках, коли споруджували стандартні дво- і триповерхові будинки на вулицях Угорській і Віденській. У 1960-х планувальну схему Кесслера та Остена зламали і замість площі-сонця з променями заповнили прямокутник Нового Львова п’ятиповерховими хрущовками.
6. У 1930-х між вулицями Цешинською (тепер Тернопільська) та Св. Софії (тепер Ярославенка) під керівництвом архітектора Тадеуша Врубеля розбудували дільницю вілл у стилі функціоналізму, яку назвали Залізна Вода. Більшість будинків споруджено за типовими проектами: «Односімейні будинки, порівняно недорогі, але зручні, бо є 3-5 кімнатними, з вигодами та обладнанням, розташовані на сонячному узгір’ї в найздоровішій дільниці міста, доступні для кожного, хто має заощадження в розмірі 6-10 тисяч злотих. Це справжній ідеал міського поселення, який відповідає сучасним потребам і духові часу», – писав журналіст Тадеуш Фабіанський у 1934 році.
7. Кілька будинків Залізної Води мали індивідуальні риси. Серед них – вілла при вул. Шльонській, 11 (тепер Кибальчича), збудована Врубелем у 1932 році для художника Євгена Божемського, з композицією «Дівчина з рушником» у техніці сграфіто в стилі ар-деко на стіні фасаду. Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення.
8. В одному з таких історичних будинків за радянських часів створили ЖЕК (у 1990-х – відділення ЛКП). Та на початку 2010-х керівництво ЛКП переїхало до приміщення іншого відділення ЛКП за ринком «Верхній Шувар», сад біля будинку приватизували і забудували багатоповехівками.
9. Із заходу Нового Львова, на початку нинішньої вулиці Панаса Мирного, у 1920-х роках збудували колонію вілл для урядовців та середнього класу під назвою Власна Стріха. Тут практично повторюються два типові проекти у дворковому стилі архітектора Владислава Клімчака. Паралельна вулиця Над Яром (сучасна Енергетична) забудована на межі 1920-1930-х триповерховими будинками у стилі раннього функціоналізму за проектами Збіґнева Жепецького.
10. У 1933 році за проектом Вітольда Мінкевича в центральній частині Нового Львова збудували високу червону водонапірну башту для постачання води в мікрорайон. Її видно з багатьох місць Львові, зокрема з Високого Замку.
11. На південь від вул. Панаса Мирного утворилася промислова зона Нового Львова, яку започаткувала у 1907-1908 році міська електростанція на Персенківці. У 1950-х колишній велосипедний завод перебудували на «Полярон» – підприємство військової електронної техніки, виробництво напівпровідникових мікросхем, електролітичних конденсаторів та електронних ламп великої потужності. У 1990-х він занепав, і в 2000-х роках частину його знесли та забудували територію багатоповерхівками, а частину – добудували під офіси.
12. Влітку 1957 року до Нового Львова протягнули тролейбусну лінію маршруту №6 зі сторони вул. Стрийської. У 1971 році добудували продовження тролейбусної лінії №1 від кінцевої зупинки біля входу у парк «Залізна Вода» до вул. Панаса Мирного, а пізніше – до вулиць Динамівської-Стрийської. З 2009-го ці лінії не експлуатуються, частину контактної мережі зняли. Біля перехрестя вулиць Панаса Мирного, Козельницької та Івана Франка у радянські часи була кінцева зупинка трамвайного маршруту № 10, який перестав функціонувати після трамвайної аварії на крутому схилі по вул. Франка.
13. Біля перехрестя вул. Угорської та пр. Червоної Калини наприкінці 1980-х розпочали будівництво мосту над залізничним переїздом до Сихівського масиву, який став довгобудом. Відкрили його лише у 2004 році. Трамвайну лінію до Нового Львова вперше включили в генплан міста ще у 1966 році, проте збудували (далі до Сихова) лише у 2016-му.
14. У 1982 році на межі парку «Залізна вода» через відкриття неподалік дитсадка з вивченням іспанської мови поставили пам’ятник воїну-комуністу Іспанії, учаснику КПЗУ Юрієві Великановичу. Після цього його неодноразово пошкоджували, а у 2017 році демонтувала праворадикальна організація С14.
15. У 2000-х роках на розі вулиць Мишуги та Запорізької з’явилась дерев’яна будівля православного храму з бляшаною купольною банею та скульптурна група «Введення до Храму Пресвятої Богородиці». За рахунок доброчинних внесків, які почали збирати жителі Нового Львова з осені 1998 року, на місці частини скверу при центральному перехресті Нового Львова вулиць Литвиненка, Мирного, Тернопільської та Угорської заклали і побудували цегляну будівлю храму святих Кирила і Мефодія УГКЦ з окремою дзвіницею.