Сьогодні це тихе село неподалік Буська знають радше за гейзерними джерелами. А ще двісті років тому до Нового Милятина сходилися прочани з різних куточків Галичини та Речі Посполитої. Одні йшли сюди пішки, інші їхали возами, та їх об’єднувала спільна надія на диво зцілення.
Новий Милятин відомий щонайменше з XVI століття. Уже 1578 року поселення отримало міські права, а згодом стало не лише торговим, а й важливим сакральним осередком.
У XVIII столітті власниця містечка Тереза Ланчинська заснувала тут монастир. Спочатку його передали монахам-камальдулам, а згодом – кармелітам босим. Саме вони перетворили Милятин на місце масового паломництва.
При монастирі постав величний костел Святого Хреста та Святого Миколая, де розмістили чудотворний образ розіп’ятого Ісуса Милятинського.
За переказами, ікону XVI століття близько 1700 року привіз із Риму домініканець. Образ переходив від однієї шляхетської родини до іншої, які відгукувалися про його чудодійні властивості. Після одужання сина шляхтичів Собещанських реліквію перенесли до Нового Милятина. Згодом спеціальна комісія Львівської архидієцезії офіційно визнала образ чудотворним.
Слава про ікону швидко розійшлася за межі Галичини. До Милятина прибували сотні прочан. Паломники вірили, що треба обійти храм на колінах з молитвою, тоді можна отримати зцілення від важких недуг. На знак вдячності за отримані ласки вони залишали на стінах костелу вотивні дари.
Потік паломників був настільки великим, що кармеліти мусіли створити цілу інфраструктуру для гостей. Навпроти костелу звели аустерію – заїжджий двір, де могли переночувати прочани й торговці, які прибували на ярмарки. Загалом при монастирі діяли пивоварня, винокурня, медоварня, млин, зерносховище, цегельня.
Сам храм теж довелося розширювати. У 1771 році за проєктом львівського архітектора Франциска Ксаверія Кульчицького звели новий костел, а старий розібрали. Польська дослідниця Марія Бриковська називала милятинський храм останнім костелом кармелітів босих, зведеним у Речі Посполитій. За її словами, він значною мірою наслідував кармелітський монастир у Бердичеві.
Художнє оздоблення храму створювали відомі майстри. Скульптури головного вівтаря виконав Томас Гуттер, а надгробок власниці села Антоніни Раціборської створив Гартман Вітвер – той самий митець, який для Львова зробив фонтани на площі Ринок. Сюди перевезли вівтарі Яна Непомуцького і Миколая з львівського костелу монастиря кармелітів, коли його закрили. Згодом австрійська влада закрила і тутешній монастир, а костел став звичайним парафіяльним храмом. Донині там збереглося мало оригінальних оздоб. Сам Новий Милятин поступово втратив статус міста.
Сучасний вигляд храму (фото ZAXID.NET)
Під час Першої світової війни чудотворний образ перевезли до Львова, де він зберігався спершу в костелі святого Вінсента, а потім у катедрі. У 1945 році святиню вивезли у Краків, де вона перебуває й сьогодні. А в Новому Милятині встановили копію.
Про колишню славу паломницького центру нині нагадують дві споруди – сам колишній костел, де тепер молиться православна громада, та руїни аустерії навпроти храму. Це один із небагатьох збережених на Львівщині заїжджих дворів XVIII століття.
Аустерія у наш час (фото ZAXID.NET)
Ложкою дьогтю в цій історичній місцевості є нове будівництво впритул до огорожі костелу. На ньому немає жодних паспортів об’єкту будівництва, а місцевим якось байдуже, що їхню найбільшу пам’ятку закриють генделиком.
У селі зберігся також пам’ятний стовп на честь перемоги у Хотинській битві XVII ст., а неподалік – сірководневе озеро з лікувальними джерелами, знане ще з давніх часів.