Впродовж 9 місяців горить терикон збагачувальної фабрики, розташований на Львівщині між селами Межиріччя і Городище (в якому я народилась).
Жодна офіційна інформація, яку надавали органи державної влади, не давала ані цілісного розуміння, ані пропозицій стосовно вирішення проблеми. Для того, щоб це з’ясувати два дні провела, спілкуючись з депутатами Сокальської районної ради, Червоногорадської міської ради, Соснівської міської ради, сільськими головами Сокальського району, працівниками і представниками профспілок шахт і збагачувальної фабрики, громадою міста Соснівки.
Як з’ясувалось – горіння терикону є наслідком, а не власне проблемою Львівсько-Волинського вугільного басейну (ЛВВБ). До складу енергетичного комплексу ЛВВБ входили:
• шахти, збагачувальна фабрика та компанія Укрзахідвугілля, яка ними управляла,
• три електростанції: Добротвірська, Ладижинська і Бурштинська та компанія Західенерго, яка ними управляла.
Цикл виглядав так: видобуте на шахтах вугілля (оскільки воно має високу зольність) йшло на фабрику для збагачення, після чого збагачене вугілля постачали на електростанції. Порода, тобто відходи збагачення, відвозились на терикон, температура на якому внаслідок хімічних процесів всередині самої породи досягає 800 градусів, у зв’язку з чим терикони потребують постійної рекультивації глиною і піском (щоб не потрапляло повітря і не відбувалась хімічна реакція. Водою гасити терикон не можна, адже станеться вибух). Рекультивацією та гасінням териконів опікувалось спеціальне управління Укрзахідвугілля. Впродовж багатьох років терикон рекультивують породою зі старих відвалів, через що терикон знову і знову горить.
В 2008 році був приватизований контрольний пакет акцій збагачувальної фабрики. Ніхто не знає – ким, оскільки кінцевих власників ніхто не бачив. Відповідно до документів – це три компанії, які були зареєстровані в Луганську. Всі знають, що це є власність родини пані Королевської. При цьому відповідальність за рекультивацію терикону надалі залишалась у сфері відповідальності державної компанії (наразі це Львіввугілля). Центральну збагачувальну фабрику приватизували без жодних інвестиційних зобов’язань. Як наслідок, сьогодні збагачувальна фабрика доведена до умов банкрутства.
В листопаді 2011 року приватизували Західенерго. Власником став ДТЕК (кінцевий бенефіцфар – пан Ахметов). Під час приватизації ЗахіденергоЛьвіввугілля вимагало, щоб в приватизаційних умовах було закладено, щоб щонайменше 70% вугілля для тих станцій ДТЕКу мало би закуповуватись із шахт ЛВВБ. Натомість вимога була встановлена, що 70% мають закуповуватись «з території України».
Шахти все ще у державній власності. Але зараз на черзі приватизація всіх 8 шахт, і першим претендентом за неофіційною інформацією є та ж сама пані Королевська
Як наслідок ДТЕК закуповує для трьох електростанцій західного регіону лише 20%(!) вугілля з шахт Львівсько-Волинського вугільного басейну за ціною 1168 грн, а решту 80% завозиться з інших шахт, передовсім – з окупованих територій за ціною 1600 грн.
Через це шахти видобувають і віддають на збагачення вугілля, яке не купують ті, для кого вони повинні працювати. В результаті фабрика має величезні запаси рядового (незбагаченого) вугілля, яке зберігається в бункерах і час від часу самозаймається, що є набагато більшою загрозою, аніж власне горіння терикону.
Через те, що фабрика не працює на повну потужність – вона штучно доведена до умов банкрутства і з грудня заборгувала своїм 800 працівникам заробітну плату. І саме через це фабрика не має коштів, щоб сплатити спецуправлінню за гасіння терикону.
А через те, що в шахт не купують вугілля - шахтарі мають постійну заборгованість за заробітною платою і не мають коштів для інвестування в покращення технологій. Таких шахтарів сьогодні 13 тисяч.
Зупинка фабрики чи то внаслідок банкрутства чи то внаслідок вибуху бункера, в якому лежить незбагачене вугілля, зупинить роботу всіх шахт і залишить без роботи майже 13 тисяч людей.
Таким чином маємо дві складових цієї проблеми:
1) бездіяльність органів державної влади. Така бездіяльність є загрозою для регіону, і для самої держави, адже приватизація таких підприємств може відбуватись лише комплексно: з жорсткими приватизаційними та інвестиційними умовами і виключно в руки одного власника (шахти, збагачувальна фабрика та електростанції). Однак цього не відбулось і не виправлено по сьогодні;
2) антидержавний саботаж власників приватизованих підприємств енергетики, які вочевидь мають на меті дестабілізацію ситуації в Західній Україні і через екологічні проблеми (саме тому така увага прикута сьогодні до горіння терикону), і через втрату роботи 15 тисячами шахтарів.
Шо потрібно робити негайно?
Потрібно одночасно вирішувати проблеми різного рівня:
1) виділити кошти з резервного фонду обласного бюджету та/або державного бюджету, щоб загасити пожежу на териконі;
2) вимагати від Львівської обласної державної адміністрації виділення землі під кар’єр для рекультивації териконів;
3) вимагати через суд перегляду приватизаційних умов і зобов’язати ДТЕК закуповувати вугілля для трьох західно-українських електростанцій саме з Львівсько-Волинського вугільного басейну. Суттєво допомогло би вирішити цю проблему ухвалення законопроекту “Про тимчасово окуповану територію України” №3593 , який забороняє торгівлю з окупованими територіями;
4) не допустити приватизації шахт особами, які причетні до розвалу економіки України і української державності;
5) вимагати розшуку і притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які призвели до розвалу збагачувальної фабрики і соціальних та економічних наслідків, пов’язаних з цим.
Подальша бездіяльність очільників органів державної влади буде свідчити про те, що вони є в схемі і зацікавлені, по-перше, в дестабілізації ситуації на Західній Україні, а по-друге – в окупації Західної України проросійськими олігархатом.