На кухнях, у соціальних мережах, на газетних шпальтах ми обговорюємо, як переживе зиму Новоросія, чи визнає Росія парламентські вибори в ЛНР, чи захоплять ДНР-івці донецький аеропорт. Ми не помиляємось, коли кажемо, що самопроголошені республіки злочинні. Ми помиляємось набагато раніше – коли визнаємо, що вони взагалі існують. Коли хтось розмірковує про будучину ДНР чи ЛНР, він оперує абстракціями, поняттями, для яких немає реального відповідника.
Новоросія – це всього-на-всього територія, на якій відсутня централізована влада і чигають банди озброєних відморозків. Візьмімо як приклад луганську «республіку». У неї нібито є: назва, герб, гімн, парламент і голова – принаймні, саме так презентують у ЗМІ Ігоря Плотніцкого і саме з ним намагається вести мирні переговори українська влада. Але насправді його повноваження не покривають навіть Луганськ. Приміром, нещодавно уряд ЛНР наказав «ополченцям» звільнити зайняті приватні приміщення. Однак з кожною конкретною групою бойовиків доводиться домовлятися окремо – більшість із них визнає лише владу своїх «паханів».
А поруч із Луганськом вже існують інші «незалежні республіки». Наприклад, Стахановим керує польовий командир Павєл Дрьомов, який після Мінських переговорів перейшов до відкритої конфронтації з владою ЛНР. Переговори він вважає зрадою, і дотримуватися жодних угод не збирається. «Мы их не подписывали, нас никто не спрашивал», – заявляє він. У вересні бойовики навіть змінили назву – відтепер вони не ЛНР-івці, а «Козацтво народної гвардії міста Стаханова». Ще одна «козача республіка» процвітає в Антрациті. Тамштешній «отаман» Ніколай Козіцин також не визнає влади ЛНР – між його бойовиками і ЛНР-івцями точаться мляві бої. Алчевськ контролює банда Алєксєя Мозгового. Він також вважає уряд ЛНР зрадниками і закликає підняти його «на штики». Своя влада і в Краснодоні – столиці місцевих контрабандистів.
В ДНР панує така ж сама отаманія, причому в опозицію переходять навіть державні інститути. Так, у вересні МЗС ДНР звернулося до населення із закликом до повалення влади. «Власть в Донецке и Луганске – в полном распоряжении изменников, предателей, прямых ставленников олигархата», – йдеться у зверненні. Тому треба «повернуть штыки внутрь», розібратися із зрадниками і боротися за свободу Новоросії. Також у самому Донецьку регулярно відбуваються «розборки» між групами бойовиків. Коротше кажучи, говорити про політичну суб’єктність Новоросії – все одно, що говорити про державність Дикого Поля.
Але державність передбачає не лише централізовану владу, а ще й систему організації життя – економіки, інфраструктури, систем життєзабезпечення. Аби продемонструвати серйозність своїх державницьких намірів, ЛНР-івці зайнялися відновленням мирного життя в Луганську. Але все передбачувано скінчилося жалюгідною показухою. Наприклад, розрекламоване відновлення електропостачання здійснили за рахунок армійських дизельних генераторів. Причому світло з’являється епізодично в окремих районах, а на під’їздах висять оголошення про заборону використання електричних обігрівальних приладів. До опалювального сезону підготовчі роботи не ведуться взагалі, а в якості компенсації за руйнування внаслідок обстрілів уряд ЛНР пообіцяв тимчасово скасувати комунальні платежі.
В економічній сфері «республіки» перебувають десь між первісним обміном і рабовласництвом. Обіцяючи мешканцям Донбасу зоряні перспективи, уряди ЛНР та ДНР пропонують повертатися і працювати... за продуктовий пайок. Щоправда, серед населення гуляють чутки, що з Росії ось-ось потечуть мільйонні дотації, але належного ефекту вони вже не дають. Наприкінці вересня в Антрациті навіть відбувся стихійний мітинг. Мешканці «станичної республіки» вимагали у бойовиків відновити виплати пенсій і зарплат. Мітингарів, звісно ж, розігнали козаки. Але якщо так піде далі, то взимку в Новоросії почнуться голодні бунти.
Отже, що ми маємо на території Дикого Поля (перепрошуємо, у Новоросії)? Ми маємо певну кількість озброєних банд, між якими точиться більш чи менш явна ворожнеча. Лідери банд, яким пощастило захопити обласні центри, оголошують себе правителями «республік» і симулюють розбудову державності: призначають «уряди», формують «міністерства», видають «закони». Зрозуміло, що жодних практичних наслідків ці рольові ігри не мають. Державне управління зводиться переважно до дрібного рекету, мародерства і епізодичної роздачі продуктових пайків населенню. Дрібніші банди змагаються за владу над райцентрами і проголошують там власні «республіки».
Єдине, що об’єднує всі банди Новоросії, – це спільна боротьба проти центральної влади, позаяк її відновлення покладе край їхній бандитській вольниці. Отже, вгледіти в цьому кримінальному хаосі якусь політичну суб’єктність вкрай важко. Тому, коли екс-нардеп Олєг Царьов анонсує парламентські вибори в ЛНР і ДНР, слухати це без посмішки неможливо. Скільки не кажи «мед», в роті солодко не стане. Так і тут: скільки «виборів» не проводь, державності в «республіках» не з’явиться. Там її просто нема кому будувати. Бо від початку сепаратистський заколот у Донбасі планувався як підготовка до кримського сценарію анексії. Бойовики мали виконати лише брудну роботу – повалити українські державні структури.
Зі своїм завданням вони впоралися, але сценарій помінявся, і сепаратистам випала роль керівників Новоросії – понівеченого війною шматка землі, з якого втекли всі, хто міг. Вже влітку стало зрозуміло, що проект виявився нежиттєздатним. Місцеве населення записувалося в «ополчєніє» не надто охоче, і Новоросію довелося садити на систему штучного життєзабезпечення. Окрім російських «інструкторів», у Донбас засилали добровольців і найманців, а потім довелося підключати і регулярні війська. Як тільки вони заберуться геть, сепаратистські бандформування зметуть. А якщо ситуація «зависне» ще на кілька місяців, сепаратисти ризикують просто вимерзнути.
Отже, зараз «ополчєнцям» не залишається нічого іншого, крім очікувати дива й імпровізувати: проводити вибори, вести безрезультатні переговори, вигадувати закони. Тому не варто сприймати цю метушню всерйоз. Новоросія – це фікція, мертвонароджений проект, оживити який не здатен ані Царьов, ані Стрєлков, ані сам Путін.