Коли 2018 року Міністерство освіти і науки України на чолі з Лілею Гриневич вирішило офіційно запустити освітню реформу під назвою «Нова українська школа», воно оперувало красивими рекламними гаслами. Урядовці пафосно і багато говорили про революційний перехід від застарілої «школи знань» до прогресивної «школи компетентностей». Вважалося, що дитиноцентризм і педагогіка партнерства між вчителем та учнями має забезпечити краще засвоєння матеріалу. А запровадження інтегрованих курсів сприятиме формуванню цілісної картини світу.
Реальність виявилася інакшою, ніж оптимістичні прогнози міністерства. Згодом стало зрозуміло: відсутність базових знань не дозволяє сформувати необхідні компетентності у школярів. Багато дітей, потрапляючи в системі НУШ до базової середньої школи, не володіють в достатньому обсязі навичками читання і мають серйозні проблеми з елементарними математичними діями. Дитиноцентризм і партнерські стосунки між вчителем та учнями дуже часто призводять до втрати дисципліни у класах. Страх вчителів порушити права дитини формує в багатьох відчуття безкарності. Перетворення педагога з авторитета у друга учня розбалансовує відносини у трикутнику школа – дитина – батьки. Якщо раніше батьки ставилися з належною повагою до зауважень і порад вчителя, то тепер часто займають позицію дитини. Це деструктивно впливає на навчально-виховний процес.
Відсутність оцінювання знань та домашніх завдань у молодшій школі заради уникнення зайвого стресу в дитини – сумнівна ініціатива, яка закладає хибні життєві установки. Занадто лагідна школа насправді не готує до реального життя, у якому існують дедлайни, конкуренція та необхідність долати труднощі. Радше, вона виховує покоління «сніжинок».
У системі НУШ існує великий розрив між початковою і середньою школою. Діти, які звикли до ігрової діяльності в 1–4 класах, раптово стикаються з підручниками з великою кількістю складного матеріалу. Структура викладу природничих дисциплін хаотична і перенасичена. Здається, автори писали ці підручники для себе, а не для школярів. Акцент на інклюзивності та вирівнюванні нерідко призводить до того, що обдаровані учні не отримують достатньої уваги і змушені здобувати додаткові знання в репетиторів. А скасування врахування середнього бала атестата під час вступу до університетів ще більше демотивує школярів здобувати знання з різних предметів.
Фінська модель, яку взяли за основу українські грантово-освітні реформатори при запровадженні НУШ, останнім часом зіткнулася із серйозною критикою на батьківщині і продемонструвала свої слабкі сторони. Уряд й освітня спільнота Фінляндії б’ють тривогу. Рівень знань учнів стабільно знижується. Ще на початку XXI століття фінські учні демонстрували одні з найкращих результатів знань за програмою міжнародного оцінювання PISA. Проте зараз усе змінилося. З піку 2006 року (математика — 548 балів, читання – 546 балів, природничі науки – 563 бали) до 2022 року показники впали до 484 балів у математиці, 490 балів у читанні і 511 балів у сфері природничих наук. Зросла частка учнів з низьким рівнем компетентностей (у математиці – із 7% до 25%, у читанні – з 10% до 21%).
Це змусило фінів зрозуміти: компетентності без міцних базових знань, дисципліни та ролі вчителя-лідера не працюють. Фінляндія, яку часто цитували як взірець для НУШ, зараз відкрито визнає: надмірна свобода і зменшення ролі вчителя призвели до падіння дисципліни, концентрації уваги та погіршення базових навичок. І вживає заходи для виправлення ситуації, повертаючись, зокрема, до методів традиційної школи. Але українське Міністерство освіти та науки поводиться доволі розслаблено і вперто не зважає на тривожні сигнали знизу. Здається, там живуть у власній вигаданій реальності.
Результати міжнародного дослідження PISA-2022 підтверджують кризові явища в українській освіті та тенденцію до падіння рівня знань у школярів. У 2022 році рівень знань українських школярів у математиці, читанні і природничих науках був нижчим за середній показник для держав Організації економічного співпробітництва та розвитку (ОЕСР). Особливо помітне відставання в читанні. За цим показником українські школярі зайняли 46-те місце з 81-го. Із 2018 по 2022 рік кількість набраних балів впала із 466 до 428.
У математиці лише 58% досягли базового рівня, у читанні – 59%, у природничих науках – 66%. Середній показник по країнах ОЕСР становить 69% у математиці, 74% у читанні та 76% у сфері природничих наук. Також менше учнів з України продемонстрували найвищий рівень знань. У математиці таких було 3%, у читанні та природничих науках – 2%. Серед країн ОЕСР відповідні показники становлять 9% для математики та 7% для читання і природничих наук.
Українські педагоги публічно і непублічно висловлюють своє занепокоєння процесами, які відбуваються у школі. І НУШ є одним з головних об'єктів критики. Вчителі скаржаться на падіння дисципліни серед учнів. Це відбулося, зокрема, внаслідок перетворення особистості вчителя на друга учня, а не авторитетної особи, яка виконує важливу виховну й освітню місію. Освітяни почуваються незахищеними й обмеженими у своїх можливостях. І часто стають жертвами булінгу. Нещодавно у ЗМІ з'явилася новина, що в українських школах став популярним новий тренд: учні знімають відео з вчителями та накладають на нього нецензурні висловлювання. У мережі дедалі частіше з’являється контент, який принижує педагогів. Це ще один з проявів падіння авторитету вчителя і відсутності відповідальності учнів та батьків.
Крім того, є й купа інших проблем – від створення опорних ліцеїв до рівня зарплат та дефіциту кадрів. Молодь не хоче йти працювати у школу не лише через низькі зарплати, а й через соціальну незахищеність та надмірне психологічне навантаження. Демотивує освітян і засилля паперової роботи, контролюючих органів та різноманітних активістів-візіонерів, які вчать, як потрібно працювати.
Дискусійним є поділ шкіл на гімназії та ліцеї. Тепер, щоб навчатися у старших класах, дітям нерідко доведеться долати значні відстані. Адже кількість ліцеїв на громаду обмежена. А деякі сільські громади взагалі не матимуть шкіл з 10–12 класами. Цей факт уже викликав серйозне обурення на місцях. Але Міністерство освіти і науки вперто стоїть на своєму. Там надалі демонструють відірваність від реальності. І наполягають: НУШ ефективно працює, серйозна корекція не потрібна. А для того щоб убезпечити себе від критики, міністр освіти називає НУШ політичним питанням, необхідним складник євроінтеграції, порівнюючи її із судовою реформою. І лякає припиненням фінансування від партнерів.
Освітяни справедливо критикують міністра Оксена Лісового за НУШ і її побічні наслідки. Але, заради справедливості, вони мали б згадати й попередню владу часів Порошенка, яка затіяла і благословила цю сумнівну реформу. Лілія Гриневич теж несе персональну політичну відповідальність за те, що активно лобіювала масове впровадження усіх елементів НУШ без належного критичного аналізу і врахування української реальності.
Українська влада має дивну схильність відкидати власні напрацювання і копіювати іноземний досвід замість його ретельного вивчення й адаптації. А потім, коли щось іде не так, як очікувалося, виправдовує свою ж некомпетентність міфічними вимогами ЄС і євроінтеграційними зобов’язаннями перед партнерами. Можливо, у НУШ є певні раціональні зерна. Але чи доцільно було тотально руйнувати не найгіршу освітню систему заради сумнівного експерименту?