У ніч з 21 на 22 листопада біля пам’ятника Тарасові Шевченку зібралася лише сотня тих, хто хотів своїм протестом задекларувати прагнення євроінтеграції. Попри заборони, холод і дощ євромайданівці у Львові стоять уже два тижні. Тут щодня поруч школярі і пенсіонери, студенти і підприємці, викладачі і музиканти. Чого вони прагнуть? ZAXID.NET пропонує вам подивитись і послухати євромайданівців Львова.
Вілена Кіт, психолог, волонтер львівського Євромайдану.
Я на майдані як матір, як волонтер і як українка. Мій син – студент, і він мітингує. Якщо я тут, то я з ним, із його спільнотою. Важливо відчути зв'язок між поколіннями: нашою революцією була помаранчева, сьогодні - черга наших дітей.
Не завжди можна дати раду своїм емоціям і своєму психологічному стану, тим паче у цей неспокійний час. Тому я прагну допомогти львівським мітингувальникам, а також тим, хто повертається після київських заворушень.
А ще я – резидентка Швеції, тому точно знаю, що таке європейське життя. Вірю, що ми, українці, гідні його. Буде дуже прикро, якщо між нами та ЄС знову впаде залізна завіса.
Ірина, студентка, прес-секретар та волонтер львівського Євромайдану.
Щойно повернулась із київського майдану й втратила лік днів і годин. Ледь не забула, що сьогодні – мій День народження. Зранку встала і прийшла в прес-центр як на звичайний робочий день, бо знаю, що тут завжди потрібна допомога. Друзі приходять вітати відразу сюди, у штаб-квартиру. Але найкращим подарунком для мене стане відставка уряду. Втім, це не лише мій День народження, це народження НОВОЇ України.
Оксана Іванишин, 20 років, студентка-медик, волонтер львівського Євромайдану.
У штабі першої медичної допомоги працюють 4 студентські групи із Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, але в ніч на суботу, 30 листопада, охочих було небагато. Отож я вирішила допомогти. А до мого хлопця дійшла чутка, що до готелю «Леополіс» під’їхали автобуси з беркутівцями. Він злякався за мене, тому відразу пішов і записався у службу охорони Євромайдану. Тепер нас тут двоє: я лікую, а він оберігає. Майдан поєднує серця!
Ігор Кобчик, 68 років, художник.
Я пишаюсь нашим молодим поколінням, яке першим почало протестувати й висловлювати свою думку. Адже слідом за ним піднялась на революцію ціла Україна! Пригадую часи Помаранчевої революції – на майдані у Києві можна було лише де-не-де побачити молодь. А сьогодні вона – невід’ємна частина Євромайдану, її творець.
Марта, 20 років, студентка.
Я була і у Львові на Євромайдані, і в Києві. Головною спільною рисою цих двох майданів є незламна віра у власні сили й глибокий патріотизм. Мабуть, довго пам’ятатиму, як всі люди об’єднувалися у велике коло та співали пісню Океану Ельзи «Я не здамся без бою». Вона заряджала тим запалом, нестримною енергією та відображала стан кожного у той момент. Також я вражена, наскільки в нас добрі люди. На майдані всі ділилися останнім бутербродом, печивом чи мандаринкою.
Приходжу на Майдан щодня. Хоч здоров’я не дає змоги довго стояти, але й вдома сидіти не можу – болить мене серце за тих дітей, яких побили в Києві. Це ж злочин! Тому ми повинні відстоювати свої права й бажання до останнього. А якщо Україна все-таки вступить у Євросоюз, то, думаю, що з’явиться більше робочих місць, й люди перестануть виїжджати за кордон. Відкриються нові перспективи, а від того всі будуть щасливі.
Ліля та Оксана, 17 років, студентки.
Найбільше вражає на Євромайдані єдність. Тут немає значення, хто ти – школяр, студент чи пенсіонер. Разом ми – могутній український народ, який точно знає, чого хоче. Особливо нам імпонує «сухий закон» на майдані, тож почуваєш себе комфортно та безпечно. А також у пам'яті закарбувався момент, коли весь майдан співав славень України і водночас вмикав свої телефони. Видовище було неймовірне! Просто до мурашок.
Марта, 19 років, студентка.
Мене просто підкорив київський Євромайдан. І не лише запальними піснями, шаленими емоціями чи патріотизмом. Мені довелося бути свідком однієї дуже зворушливої ситуації: стоїть біля мене хлопець й потирає руками, аби зігрітися. І тут до нього підходить бабця й питає: «Хлопчику, замерз?» Навіть не дочекавшись відповіді, вона з лагідною посмішкою знімає свої рукавички, віддає їх студентові. Та ще й на нічліг з вечерею запрошує. Як не крути, а українці справді турботливі й добрі люди.
Пані Ірина, 48 років.
В нас усіх тут спільні цілі, і ми їх підтримуємо, бо ми українці. «Банду геть!» Настрій на майдані бадьорий, піднесений. Україна – це Європа. Вона географічно і політично була, є і буде.
Есті, 14 років, школярка.
Людей на Євромайдані завжди дуже багато, і всі вони дуже відкриті. Із задоволенням розмальовую обличчя перехожих українськими прапорами та серцями. Найбільше мені подобається, коли лунає якась пісня, а всі гуртом кричать, підспівують. Пісня насправді об’єднує людей. На майдані надзвичайно патріотичний дух, а у мене завжди піднесений настрій. Незважаючи на те, що моя мама голландка, я все ж таки справжня українка!
Святослав, 24 роки, музикант.
У мене на Євромайдані є уже своє місце, де я завжди стою. Звідси я посилаю звуки рога до Януковича, щоб він боявся, бо йдуть наші хлопці. Цей ріг призначений піднімати бойовий дух народних мас. Ці всі інструменти: сопілки, барабани, роги – для того, щоб супроводжувати військо. Звуки рогу піднімають рівень адреналіну, тобто людина перестає боятися будь-чого. Це так звана енергетична зарядка.
Мені подобається те, що на майдані збирається велика кількість людей. І вони всі такі згуртовані, всі на одній хвилі. Неабияк тішить те, що люди все ж не впали духом після подій 2004 року, а зібрались у ще більшій силі. Це, безперечно, вітер змін. Я розумію, що вже не буде так, як раніше, не буде того затишшя. Буде гірше або набагато краще.
Роман, 14 років, школяр.
Прийшов на майдан вперше після того, як побачив криваву бійку в Києві. Спершу злякався, проте прийшов підтримати свій народ. У Львові жодних бійок. На майдані дуже позитивно, відчутно національний дух. Сподіваюся, що європейські прагнення України чимскоріш реалізуються.
Підготували: Антонишин Наталія, Гац Христина, Янчевська Яна