Після ухвалення Верховною Радою Закону про держслужбу на гадку найперше спадає "нетлінний шедевр" колекціонера випорожненої тари з-під горіляки, універсального міністра урядів Пустовойтенка-Януковича-Азарова Анатолія Толстоухова:
"... Ми Державіни службовці країни,
Серце, розум, надійне плече,
Ми обличчя твоє, Україна,
І для нас це найвища є честь
Ми обличчя твоє, Україна,
І для нас це найвища є честь
Так с давне повелося, бо пращури так вчили,
Кордони захищати, державу берегти,
У пам'яті народної загояться всі рани,
Бо ми уже на марші і я, і він, і ті. Бо ми уже на марші і я, і він, і ті..."
Не хочеться згадувати про стомлене від корупції і виснажене алкоголізмом обличчя Толстоухова (колись щось подібне Т.Коробова казала про Кучму). Ще важче збагнути, яке відношення чиновницька братія має до охорони кордонів. Але в одному Толстоухов мав рацію: після їх діяльності у держави ще довго гоїтимуться рани...