Кожен противник вакцинації знає, що примусова вакцинація порушує його права на фізичну недоторканність, повагу до людської гідності і приватного життя. У вихованих і конструктивних обговореннях, які відбуваються в соціальних мережах, ця правова позиція зазвичай підкріплена практикою Європейського суду з прав людини.
Ми закопалися у практику ЄСПЛ за останні сорок років, аби дослідити, що ж саме говорить Суд про вакцинацію.
Якщо коротко, то ми не хочемо спойлерити наш висновок на початку, бо хотіли б, аби цей текст однаково уважно прочитали і противники, і адепти вакцинації.
Вперше цей текст опублікували у юридичному медіа «Спілка мертвих юристів». Із дозволу редакції ZAXID.NET передруковує його.
Бекграунд
В Україні знов ковідні рекорди: минулого четверга від ковіду померли 546 людей. Це як ніби на дорозі одночасно зіткнулися 136 автомобілів із водієм та трьома пасажирами в кожній, і всі вони загинули (каже Бабель).
Але пік захворювань і смертей не в усьому світі. За даними Reuters, у світі зараз лише 17 країн потерпають від піку інфікування ковідом. Серед них і Україна.
Можливо, це якось пов’язано із тим, що в Україні найнижчий серед країн Європи відсоток вакцинованих: за різними даними між 15 і 17%. «За перший квартал 2021 Українці отримали приблизно 232 000 першої дози вакцини. Для порівняння: у африканській Руанді, де населення втричі менше, першу дозу отримали 349 000 людей», каже the Atlantic.
І, здається, причина такого низького рівня вакцинації в Україні не у відсутності вакцин. Виявляється, люди просто відмовляються вакцинуватися. Є навіть такі, хто відмовляється безкоштовно вакцинуватися, і замість цього купують фейкові ковід сертифікати (чим створюють трохи принизливі теми для текстів у New York Times).
Ха, ми впевнені, ви не знали, що Україна завжди була і досі є у топі країн світу за кількістю антивакцинаторів.
Конвенція
Стаття 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод накладає на державу позитивний обов’язок вживати необхідних заходів для захисту життя осіб, які перебувають під її юрисдикцією.
Цей обов’язок складається із двох елементів:
- запровадження нормативно-правової бази і
- вжиття практичних превентивних заходів.
З іншого боку, стаття 8 Конвенції передбачає захист від свавільного втручання держави у приватне життя особи та містить перелік випадків, коли таке втручання можливе:
- втручання здійснюється згідно із законом;
- є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни;
- для запобігання заворушенням чи злочинам;
- для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Що каже ЄСПЛ
Х. проти Австрії, 1979
Контекст цієї справи дуже відрізняється від нашої теми: медична процедура в цій справі була частиною процесу по збору доказів для цілей судового процесу. Але все ж, висновок Суду трохи дотичний до ситуації медичного втручання з медичною метою.
Про що справа. Справа про примусове проведення аналізу крові.
Що сказав суд. примусове медичне втручання, навіть незначне, вважається втручанням у право на приватне життя.
Карло Боффа проти Сан-Марино, 1998
Про що справа. 14 батьків з Сан-Марино відмовилися дати згоду на обов’язкове щеплення їх дітей від гепатиту В.
Що сказав суд. держава наділена широким полем розсуду в питаннях вакцинації як способу запобігання поширенню небезпечних захворювань та визнав, що в цій справі таке втручання було необхідним в демократичному суспільстві.
Релігійна громада Свідків Єгови в м. Москва проти Російської Федерації, 2010
Ця справа не стосувалася безпосередньо статті 8, однак у ній для нас були цікавими висновки Суду про відмову особи від медичної допомоги та згадки у цьому контексті про вакцинацію.
Про що справа. це дуже відома справа, де релігійна громада Свідків Єгови в РФ боролася за визнання порушення їх прав на свободу думки, совісті і релігії.
Про що була заява. громада подала заяву до ЄСПЛ у зв’язку з рішеннями російських судів про відмову в реєстрації громад та заборони їх діяльності. Держава зробила це, зокрема, через те, що вони сприяють відмові від медичної допомоги, коли така відмова може спричинити летальні наслідки (громада забороняла переливання крові пацієнтам від інших осіб, оскільки у Свідків Єгови кров людини вважається священною).
Що сказав суд. Суд підкреслив, що відмова за релігійними мотивами від медичного лікування, яке, можливо, рятує життя пацієнта, є дуже складною юридичною проблемою, пов’язаною з конфліктом між інтересами держави щодо захисту життя та здоров’я своїх громадян та правом громадян на приватну автономію у сфері фізичної недоторканності та релігійних переконань. Однак суд також підкреслив, що у ситуації зі Свідками Єгови пацієнти все ж хочуть вилікуватися, просто обирають інший метод лікування, який відповідає їх релігійним поглядам, де це можливо.
Суд вказав, що сама суть Європейської конвенції полягає в пошані гідності та свободи людини. В основі тлумачення гарантій їх дотримання лежать концепції самовизначення та особистої автономії. А у разі відмови від медичної допомоги, навіть з ризиком летального наслідку, примусове лікування, без згоди дієздатного, повнолітнього пацієнта є втручанням у право на особисту недоторканність і посяганням на права, що гарантовані статтею 8 Конвенції.
У пацієнта має бути право приймати рішення відповідно до своїх власних поглядів і цінностей, якими б нераціональними, нерозумними та недалекоглядними вони не були на думку інших людей.
Свобода вибору та самовизначення самі по собі є фундаментальними складовими життя, і за відсутності будь-яких ознак необхідності забезпечення захисту третіх осіб, наприклад, шляхом примусової вакцинації населення у період епідемії, держава повинна утримуватися від втручання у свободу вибору громадян у питаннях охорони здоров’я.
Це твердження, як і багато інших ремарок в попередніх рішеннях ЄСПЛ щодо вакцинації, дають зрозуміти, що вакцинація від Covid-19 в умовах пандемії відрізняється від загальної обов’язкової вакцинації або медичного втручання за інших умов. Дивіться далі.
Соломахін проти України, 2012
Про що справа. заявник оспорював проведення вакцинації від дифтерії.
Що сказав суд. Суд вказав, що 1) так, фізична недоторканність особи охоплюється концепцією «приватне життя», яке захищене статтею 8 Конвенції (X and Y v. the Netherland), 2) так, недоторканність тіла людини стосується найбільш інтимних сфер приватного життя, а обов’язкове медичне втручання, навіть незначного характеру, є втручанням у це право на приватне життя (Y.F. v. Turkey) 3) так, обов’язкова вакцинація як процедура є втручанням у право на повагу до приватного життя, а саме фізичну та психологічну недоторканість, передбачені статтею 8 Конвенції. Однак таке втручання було передбачене законодавством України та переслідувало легітимну мету охорони здоров’я, що не може вважатися порушенням статті 8 Конвенції, а саме права на приватне життя.
Єдине, над чим задумався суд у цій справі – чи втручання було необхідним в демократичному суспільстві. На думку Суду, таке втручання може бути виправдане необхідністю контролю над поширенням інфекційних хвороб в регіоні. Суд також відзначив, що перед тим, як робити щеплення, медичний персонал перевірив, чи підходить вакцина пацієнтові, а тому, на думку суду, застережні заходи перед вакцинацією були дотримані, що забезпечило баланс між особистою недоторканністю заявника та інтересом держави щодо охорони здоров’я населення.
До речі, на це рішення ЄСПЛ покликався Верховний Суд у своїй постанові у справі N 682/1692/17, у якій Верховний Суд розглядав питання про те, чи законною є відмова у відвідуванні хлопчиком садочка, якщо йому у віці 18 місяців не було зроблене профілактичне щеплення проти дифтерії, коклюшу та правця, а його матір – проти вакцинації.
Суд послався на рішення ЄСПЛ та вказав, що вимога про обов’язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров’я, а також здоров’я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об’єктивні підстави — тобто було виправданим.
Ваврічка та інші проти Республіки Чехія, 2021
Саме це рішення сьогодні згадують юридично талановиті фейсбук-експерти з антивакцинування. Тому опишу його детальніше.
Про що справа. Справа стосується шістьох заявників, серед яких батько, який не хотів вакцинувати своїх дітей та був притягнутий через це до відповідальності у Чехії у вигляді штрафу, а також заявники, які з різних причин (зазвичай через стан здоров’я у дитинстві або переконання батьків) не отримали обов’язкових вакцин у дитинстві та через це не були допущені до закладів освіти. Батьки скаржилися на накладення на них санкцій за відмову від обов’язкової вакцинації їх дітей від загальних захворювань (дифтерія, коклюш, правець, поліомієліт, гепатит В, кір і краснуха).
Позиція заявників. Заявники вказували на порушення:
а) їх недоторканності,
б) права виховувати своїх дітей згідно з переконаннями батьків, і
в) права на освіту через заборону невакцинованим дітям відвідувати заклади освіти.
На їхню думку, держава не забезпечує прозорість процесу вибору вакцин та вакцинації, а також – обов’язкова вакцинація не дає надійної статистики про захворюваність, а натомість добровільна вакцинація давала б надійніші цифри. Уряд надав суду наукові медичні висновки спеціалістів про вплив вакцинації на рівень захворюваності. Заявники ж наполягали на тому, що вказані висновки були замовлені урядом у фармацевтичних компаній. Також заявники вказували, що дослідження негативних наслідків вакцинації має враховувати як негайні наслідки після вакцинації, так і довготермінові віддалені наслідки, такі як послаблення імунітету вакцинованої особи до інших хвороб.
Заявники також вказували, що позбавлення дітей права відвідувати заклади освіти є покаранням за відмову від вакцинації, що негативно впливає фінансово на усю сім’ю, де виховується дитина, та спосіб її життя, позбавляє її права на отримання освіти. При цьому заявники вказували, що розуміють важливість такого явища, як вакцинація, для забезпечення охорони здоров’я групи населення. Однак основним питанням для заявників є пропорційність. На їх думку, лише добровільна вакцинація є більш пропорційним заходом досягнення мети охорони здоров’я групи населення.
Цікаво, що Суд надав дозвіл на долучення письмових зауважень від різних, у тому числі антиваксівських, ГО (Асоціації пацієнтів, які постраждали від вакцин, ROZALIO – група батьків для покращення усвідомлення та вільного вибору щодо вакцинації), кожна з них надала свої коментарі. Уряди Франції, Німеччини, Польщі і Словаччини надали свої коментарі до справи.
Так от, Асоціації пацієнтів, які постраждали від вакцин, вказували у своєму коментарі для суду на те, що насправді не існує достатньо обгрунтованих даних про дієвість вакцин та їх негативні наслідки, що педіатри самі недостатньо обізнані про це, а їх навчання часто спонсорується фармацевтичними компаніями.
Більш того, Асоціація вказувала на те, що немає достовірних критеріїв та методів визначення обов'язкових календарів щеплень. Це спричинило поле для свавілля чиновників та уряду, що потягло за собою недовіру суспільства. Це, у свою чергу, викликало контразаходи прихильників вакцинації у вигляді покладення обов’язку на педіатрів проводити вакцинацію, масових медіа кампаній, фінансованих фармкомпаніями, симпатизування судової гілки влади в особі Конституційного суду Чехії (бо були рішення Конституційного не на користь заявників), дезінформації, яку поширюють офіційні органи державної влади про необхідність вакцинації.
Що сказав ЄСПЛ. Суд визнав наявність втручання у права заявників. А також і те, що таке втручання було законним, пропорційним та необхідним в демократичному суспільстві (про цю другу тезу експерти-антивакцинатори рідко згадують).
ЄСПЛ допустив відповідальність у вигляді штрафу за недотримання обов’язку вакцинації батьком дитини. ЄСПЛ наголосив на тому, що санкції за відмову від вакцинації мають носити захисний, а не каральний характер.
Що цікаво, у своєму рішенні ЄСПЛ відмітив нещодавню зміну політики деяких європейських країн щодо суворішого підходу через зменшення добровільної вакцинації та зниження колективного імунітету.
Також кажуть, що між Договірними Сторонами існує загальний консенсус, який стійко підтримується спеціалізованими міжнародними органами, щодо того, що вакцинація є одним з найбільш успішних та економічно ефективних заходів охорони здоров’я.
У рішенні Суд цитує «Соломахіна проти України» та каже, що так, обов’язкова вакцинація – це втручання, як і кожне обов’язкове медичне втручання. Але чи було воно виправданим? Для цього суд дає оцінку, чи було втручання законним, чи переслідувало воно легітимну мету та чи було воно необхідним в демократичному суспільстві. Саме такі критерії має оцінити суд при визначенні, чи порушене право на приватність.
Суд вказав, що так, незважаючи на те, що обов’язок вакцинації був передбачений як законами, так і підзаконними актами, Суд розуміє під словом «законний» також епітет «формальний». Тобто вакцинація могла бути передбачена як законом, так і підзаконним актом.
Стосовно легітимної мети, то Суд передбачувано вказав, що вона була: захист від хвороб, які можуть становити серйозний ризик. Це стосується як тих, хто піддається вакцинації, так і тих вразливих груп, хто через стан здоров’я не може бути вакцинований.
Щодо необхідності в демократичному суспільстві, то тут знайти відповідь завжди складніше. Для цього держава має показати, чи заходи вакцинації пропорційні легітимній меті, чи може уряд їх обґрунтувати та чи відповідає вакцинація актуальній суспільній потребі.
У межах цього критерію Суд визначає, чи були широкими так звані межі свободи розгляду держави з цього питання. Що таке ця свобода розгляду держави? Це та свобода і незалежність держави щодо вирішення певного питання в межах втручання у права, гарантовані Конвенцією, яку визнає суд і в межах якої він не може втручатися у рішення законодавчих органів. Ця свобода може бути широкою, якщо, наприклад, з певних питань, як з питаннями вакцинації, існують дебати у всьому світі та немає єдино прийнятої думки, або ж вузькою, якщо втручання в особисте право особи є більш очевидним. Саме у цьому контексті суд відзначив, що у світі немає єдиноприйнятих підходів до забезпечення формування колективного імунітету, що деякі держави прийняли більш обов’язковий підхід зі штрафами за відмову від вакцинування дітей, а деякі, навпаки, підтримують політики вакцинації з більш рекомендаційним характером. Суд також звернувся до концепції соціальної солідарності, коли на осіб покладається мінімальний ризик обов’язкової вакцинації, щоб забезпечити благополуччя усього суспільства, а особливо – вразливих груп, які не можуть вакцинуватися.
Щодо актуальної суспільної потреби, то суд вказує, що професійні організації охорони, а також відповідні органів урядів, які надавали суду коментарі та оцінки щодо вакцинації, стверджують про ризик підвищення рівня хвороб у разі зниження рівня загальної вакцинації, а також у разі, якщо зробити її повністю добровільною. Через це Суд вирішив, що дії держави відповідають нагальним суспільним потребам.
Суд також окремо звернувся до питання про обов’язкову вакцинацію та календар щеплень дітей. Він аналогічно робить свої висновки, базуючись на даних професіоналів зі сфери здоров’я про те, що держава при визначення режимів вакцинації дітей має керуватися найвищими інтересами дітей, одним з яких є охорона їх здоров’я. Оскільки найефективнішим захистом є формування колективного імунітету, а порушення календарів вакцинації можуть привести до спалахів хвороб, враховуючи межі розсуду держави суд вказав, що дії Чехії щодо встановлення обов’язкової вакцинації та наслідків за її недотримання, є обґрунтованими.
Щодо пропорційності заходів Чехії щодо вакцинації, то тут суд оцінив, що, незважаючи на те, що у Чехії діє обов’язковий режим вакцинації дітей, діти з протипоказаннями до вакцинації не вакцинуються. Суд також звернувся до аргументу заявників про те, що уряд Чехії діє в питаннях вакцинації в умовах конфлікту інтересів, а саме, що обов’язкова вакцинація підтримується фінансово фармацевтичними компаніями. Суд вказав, що Уряд продемонстрував відповідність своїх процедур європейським стандартам. Через те, що заявники не надали доказів такої фінансової підтримки, Суд відкинув цей аргумент заявників.
Суд окремо розглянув питання безпеки вакцин і визнав, що, хоч для більшості людей вакцини повністю безпечні, рідко, але вони можуть бути небезпечні та мати довготривалі негативні наслідки для людини. Уряд Чехії надав інформацію про 5 або 6 випадків негативних наслідків на 100 000 вакцинованих дітей. У зв’язку з цим суд наголосив на необхідності застережних заходів перед вакцинацією, що полягають в індивідуальній перевірці перед вакцинацією та перевірці якості вакцин.
Суд також дає цікаві думки щодо недопуску невакцинованих дітей до закладів освіти як перешкоди та втрати можливості розвиватися та отримувати освіту. Суд вказує, що такі негативні наслідки спричинені вибором їх батьків, які обрали не виконувати законний обов’язок вакцинації, метою якого є саме захист цієї вікової групи дітей. Суд посилався також на наукові висновки, які вказують, що раннє дитинство є оптимальним часом для вакцинації. Суд вказав, що не можна вважати дії держави непропорційними, якщо вона вимагає від громадян, в ім’я соціальної солідарності, прийняти порівняно малий ризик вакцинації тими, кому вона не протипоказана, щоб захистити ту малу кількість вразливих дітей, які найбільше піддатливі для хвороби і які через стан здоров’я не можуть бути вакциновані.
Тут у контексті соціальної солідарності цікава частково розбіжна та частково окрема думка судді Леменса, який вказав, що у демократичному суспільстві може стати необхідністю встановлення обмежень на індивідуальну свободу, щоб задовольнити інтереси різних людей та груп та щоб забезпечити повагу до прав кожного (Kokkinakis v. Greece). Ці обмеження встановлюються не задля обмежень, а задля поваги до прав кожного. Рішення Суду у цій справі відповідає такому підходові: обмеження у формі обов’язку вакцинуватися може бути встановлене на право заявника щодо фізичної недоторканності, щоб захистити здоров’я усіх членів суспільства, особливо тих, хто є особливо вразливий до певних хвороб. Це рішення дає нам сигнал, що крім фундаментальних прав, є ще фундаментальні обов’язки та відповідальність.
Ох, ці думки і твердження будуть збурювати наші лібертарські душі ще довго. І, можливо, ніколи не перестануть бурлити.
ЄСПЛ (16 суддів проти 1) дійшов висновку, що обов’язкова вакцинація, на яку скаржилися заявники, оцінена в контексті національної системи, проводиться в розумному співвідношенні пропорційності до законних цілей.
На десерт – про тимчасові заходи. Правило 39
В ЄСПЛ є процедура вжиття тимчасових заходів. У разі наявності ризику непоправної шкоди, ЄСПЛ за проханням особи може дати вказівку державі негайно припинити/вчинити певні дії.
За цієї процедурою звернулись 672 французькі пожежники, які просили ЄСПЛ призупинити виконання обов’язку вакцинації, який державою було накладено на них законом від 5 серпня 2021 року. Вони аргументували свою заяву тим, що такий обов’язок несе загрозу їх праву на працю та на отримання заробітної плати.
24 серпня 2021 ЄСПЛ відхилив розгляд заяви в цьому порядку та вказав, що він задовольняє заяви про вжиття тимчасових заходів лише у виняткових випадках, за наявності реального ризику незворотної шкоди. 9 вересня 2021 ЄСПЛ відхилив аналогічні заяви 30 медиків з Греції.
Така відмова не забороняє цим заявникам подати заяву до ЄСПЛ з цих же питань, але в стандартному порядку розгляду повноцінної справи. Тому, все найцікавіше тільки починається. На сьогодні, в ЄСПЛ на розгляді знаходяться як мінімум дві повноцінні справи проти обов’язкової вакцинації, подані грецькими медиками.
Висновки
Ми з повагою ставимося до тих, хто не читав, а прогортав наше простирадло тексту одразу до висновків, тому ось коротко позиція ЄСПЛ:
Обов’язкова вакцинація — це втручання, однак таке втручання є виправданим і не є порушенням статті 8, якщо воно було законним, переслідувало легітимну мету та було необхідним в демократичному суспільстві.
Мінімальне обмеження людини у вигляді обов’язкової вакцинації за умови відсутності протипоказань є прийнятним. Це захист суспільного інтересу та прав інших громадян на життя.
Ну а висновок наш такий.
Думаю, ви погодитеся із тим, що співвідношення між приватним і громадським інтересом у діях конкретної людини значною мірою залежить від світогляду і цінностей цієї конкретної людини.
Якщо особисті принципи є для людини вищою цінністю, ніж громадське здоров’я, це потрібно прийняти, хоча це і суперечитиме нашим (вашим) цінностям. Розуміємо, це не беззаперечна теза, але все ж продовжимо її: у такому випадку громадськість має право (теж не беззаперечне) з метою захисту свого здоров’я/життя максимально відмежуватися від такої принципової людини, тобто заборонити користуватися громадським транспортом, закладами громадського харчування, іншими громадськими місцями. ЄСПЛ проти такої ідеї поки не висловлювався.
Оригінал, ілюстрація: Катя Цібере