Разом із хвилею переселень із Криму та Донбасу до Львова переїхав білоруський художник із гучним прізвищем Азаров. Тут чоловік вирішив не малювати, а виготовляти ковбаси. ZAXID.NET зустрівся з ним та розпитав про втечу від режиму, перебування на Майдані під час Революції гідності, переїзд до Львова, ставлення білорусів до конфлікту в Україні та секрети білоруського в'ялення ковбаси.
Перший час у Львові жив на бамбетлі
Андрій Азаров. Фото: ZAXID.NET
45-річний художник Андрій Азаров переїхав до Львова в грудні 2014 року. Розповідає, що обрав саме Львів, бо тут люди не чекають змін від когось, а роблять їх самі.
«У Львові інший менталітет: тут люди не чекають на царя, який все зробить за них, як, до прикладу, у Мінську. Мабуть, це пов’язано з тим, що Львів менше був під комуністами, радянською владою», - каже Андрій Азаров.
Думка про переїзд в іншу країну з’явилась ще у 2003, коли Андрій працював у Москві. Після 2003 року, каже він, Москва й Росія загалом почали змінюватись. Тоді чоловік переїхав до Мінська. Однак потенціалу до змін там не вбачав.
«Під час Євромайдану в Україні я зрозумів, що ця країна має шанс змінитись. У мене підростає донька, їй саме час йти до школи. Я не хочу, аби вона росла в настільки режимній державі, як Білорусія», - пояснює переселенець.
Коли переїхав до Львова, Андрій поняття не мав, чим буде займатись і де житиме. Перший час гостював у друзів. Жив буквально у кухні, на бамбетлі. Потім йому допомогли знайти квартиру для оренди. Тому, пояснює, кликати до себе дружину із шестирічною донькою було зарано.
«Моя дружина, як і я, художник. В Мінську Інга працювала в театрі, створювала образи для акторів. Але з того часу, як народилась наша донька – Міша, вона сидить вдома, бо виявилось, що у доньки – алергія на лактозу. Мій син Костя вже старший, він також кулінар. Зараз працює в Мінську поваром в ресторані. Проте на відміну від тата – вегетаріанець», - розповідає Андрій.
Він розповів, що, на відміну від дружини і дітей, його мати не підтримала ідею про переїзд та участь у подіях Єврмайдану.
«Коли я повернувся з Майдану, ще в грудні, до початку розстрілів, мама сказала, аби я радів, бо залишився живий», - каже чоловік.
Андрій зауважив, що ситуація в Білорусі, так само, як і в Україні, – неоднозначна. Країна поділилась майже навпіл: на тих, хто підтримує Росію, і тих, хто підтримує Україну. Він розповів, що є багато людей, здебільшого тих, що ближчі до східного кордону, котрі були раді жити в Росії та отримувати їхні рублі. З іншого боку є й ті люди, котрі, навіть говорячи по-російськи, хочуть співвідносити себе із білорусами.
«Більшість моїх друзів – вільні художники. Тому вони, як і я, підтримують демократичні цінності. Але в багатьох випадках я волію залишатись аполітичним», - зізнається Андрій.
Чоловік запевняє, що стосовно Львова у нього не було жодних упереджень чи стереотипів. Раніше він приїжджав сюди підлітком. Тоді місто видалось йому милим та затишним. З того часу, каже, мало що змінилось, хіба поменшало «совка».
Ковбаси зі смаком «умамі»
«Щоб не нудьгувати та зайняти себе чимось, я вирішив робити ковбасу. Тут переважно ковбаси коптять, а у Білорусі – сушать», - розповів кулінар. Спочатку зробив вісім ковбас. Продав їх серед друзів та через сторінку у Facebook. Коли ковбаса швидко розійшлась, вирішив насушити вдвічі більше, а потім і ще вдвічі більше.
«Ми так весь час збільшували на два. Перші вироби продавав серед друзів. У мене на Facebook близько тисячі друзів, на сайт talerka.tv, де є багато моїх рецептів, заходить щодня близько 2 тис. людей, на YouTube - 15 тис. підписників. Тому вироби розійшлись швидко», - розповів переселенець.
Зараз весь балкон Андрієвої квартири заставлений різними сушеними смаколиками. Попит на ковбаси та м’ясо є з усієї України. Для багатьох замовників товари він надсилає поштою.
«У мене був випадок, коли дівчина попросила зробити ковбасу, лише одну, але метрову. Я взяв замовлення і вона терпеливо чекала на нього цілий місяць. Потім виявилось, що це був подарунок для її брата», - розповів Андрій.
Він каже, що технологія виготовлення його ковбас нагадує італійську. Проте італійці фарш пропускають через м’ясорубку. Він же все нарізає вручну та достатньо великими шматками.
«Якщо м’ясо молоти через м’ясорубку воно втрачає свій смак, бо шматочки занадто маленькі. Я нарізаю вручну. Тоді чітко видно шматки м’яса. Крім того, додаю близько десяти відсотків жиру», - розповідає кулінар.
Андрій Азаров начиняє ковбаси. Фото: ZAXID.NET
Далі цим фаршем начиняють кишку, добре просолюють та обмакують в спеціях. Після чого вона повинна висіти у вологому приміщенні близько місяця. За цей час ковбаса починає покриватись благородною пліснявою. Тоді виходить ферментований продукт на кшталт сирів з пліснявою, сушеної риби, соєвого соусу, квасу та інших.
«У цих продуктах ферменти розщіплюють білок і роблять його більш придатним для споживання. Ці продукти наділені п’ятим смаком, як кажуть японці, «умамі», тобто з природнім глутаматом натрію», - пояснив переселенець.
Окрім ковбаси, чоловік також виготовляє в’ялені качині ніжки та грудки, ніжки карпатського каплуна (півня), кумпяк, бастурму та смалець із жиру каплуна. Все готує за білоруськими рецептами.
Ніжка сиров'яленого каплуна коштує 10$, сиров'ялена ковбаса зі свинини - 20$ за кілограм, в'ялені качині ніжки коштують по 5$, а грудки - по 10$, кумпяк та бастурма - по 30$за кілограм. Андрій пояснює, що ціни доволі високі, бо м'ясо недешеве. До того ж, під час сушіння вироби втрачають до половини своєї ваги.
Андрій Азаров показує вже готовий продукт
«Всіх своїх покупців я прошу не з’їдати м’ясо відразу, а сфотографувати його. Хочу зробити з цього традицію і потім розігрувати на сто знімків одну ковбасу чи кулінарну книгу», - каже Азаров.
«Свій ресторан я відкриватиму з комірчини»
В’ялення м’яса – не єдине Андрієве захоплення. У березні 2014 року він видав свою книгу, де назбирав 365 рецептів страв з усього світу. Фішка його книжки – QR-коди із посиланням на відео до рецептів. Тобто в книжці є рецепти, а на сайті є ще й відео-інструкції до них.
Один із розворотів кулінарної книги Андрія Азарова
Сайт talerka.tv Андрій створив близько десяти років тому. Там збирав різноманітні рецепти, знімав під них відео. Згодом йому запропонували надрукувати книгу із рецептами. Тоді і виникла ідея поєднати два в одному. Разом із переїздом до Львова чоловік вирішив перевидати книгу і українською. Після її виходу має з’явитись і україномовна версія сайту.
«Я би звичайно хотів розвивати свій бізнес та відкрити якийсь ресторанчику Львові. Проте поки що я працюю сам, а тому це занадто велике навантаження. Якщо відкривати навіть невеличку лавку, то потрібно буде мати щодня у наявності всі види товарів. Тому свій ресторан я відкриватиму з комірчини», - говорить чоловік.
Готові упаковані ковбаси
Андрій розповів, що офіційно займатись бізнесом у Львові йому також забороняє і закон. Наразі переселенець тільки оформлює дозвіл на проживання для себе та своєї родини. Тому офіційно працювати в Україні він не може.
«Піти воювати в українську армію я також не можу, бо тоді, за білоруськими законами, я вважатимусь найманцем. При чому, немає значення - піду я добровольцем чи за гроші», ділиться Андрій.
Аби допомагати Україні в такий нелегкий час та в своєрідний спосіб сплачувати податки, Азаров вирішив віддавати 50% заробітку на допомогу армії.
«Окрім цього, я разом із хлопцями по вихідних стояв і збирав допомогу бійцям біля пам’ятника Данилові Галицькому, готував куліш, який потім продавали. Щонеділі готували казан каші на сорок літрів. Так за день вдавалось збирати близько 2-5 тисяч гривень», - пригадує він.
Андрій каже, що із задоволенням залишився б жити у Львові: «Львів – дуже полінаціональне місто. Тут і Вірменська, і Староєврейська вулиці. Я думаю, що і білоруські рецепти тут би прижились. А ще я би хотів зробити гастрономічні подорожі Україною, так би мовити посмакувати нею, відчути автентичність страв».