Другий сезон телепередач «Ючима культури» почався із погляду кинутого далеко назад, у глибоке минуле праісторії українських земель.
При чому технічна вимога вмістити потрібну інформацію в декількахвилинний телесюжет спонукала мене взяти за його основу дуже стислий, зате насичений змістом есей-брошуру Віктора Петрова «Походження українського народу» (1947), сьогодні вільно доступний в Інтернеті (наприклад, на сайті «Українського Центру» ).
У час написання цього есею (в Німеччині, без нагляду радянських цензорів) Петров був безперечно одним із найавторитетніших знавців археологічних пам’яток праісторії земель сучасної України. Він же займався каталогізуванням багатьох із них упродовж 1930-х, й відповідно до своїх схильностей і здібностей синтезувати маси розрізнених фактів у логічно вивершені конструкції теорій, гіпотез та узагальнень, він сформував у той час чіткі й навіть дещо доґматичні погляди на комплекс основних питань щодо праісторичних племен на територіях України та походження українського народу.
Яке відношення сучасних українців до представників Трипільської культури? Чи були хлібороби із цієї високорозвиненої мирної цивілізації нашими далекими пращурами? А що про скитів чи скіфів, а зокрема й славнозвісних скитів королівських? Чи були вони окремим плем’ям степових номадів, чи, може, панівною кастою автохтонного населення? І яке відношення хліборобської Черняхівської культури пізніших століть до українців чи слов’ян узагалі?
Погляди Петрова на деякі із тих питань безперечно контроверсійні, а то й вимагають серйозних коригувань. Багато нового внесли археологічні відкриття післявоєнного періоду. (Петров не знав, приміром, про існування такого важливого центру скитської держави, як Неаполіс в Криму.) Деякі із його гіпотез були заперечені майбутніми дослідниками, такими як Михайло Брайчевський, який у фундаментальній монографії «Походження Русі» не погоджувався, наприклад, із гіпотезою про тотальне знищення населення Черняхівської культури гунами й аварами напередодні заснування руської цивілізації в Середньому Подніпровії. Тощо, тощо. Попри те, стислий (навіть якщо місцями надто схематичний) виклад Петрова може стати для читача солідним ґрунтом та вихідною точкою для дальших дослідів праісторичних коренів нашого народу.
У 1940-х рр. Петров навіть і не здогадувався про існування ДНК і про те, який революційний вплив на науку археології матимуть відкриття ґенетики. Він не міг був знати, що шістдесят три роки після надрукування його есею, археологи матимуть нагоду аналізувати питання спорідненості трипільців із сучасними українцями на основі аналізу праісторичного ДНК, знайденого нещодавно в печері Вертеба на Тернопільщині. (Я вдячний Миколі Пономаренку, що звернув мою увагу на статтю про це відкриття.) Може в майбутньому порівняльний аналіз даних попередньо обговорених в журналі «Interdisciplinari Archeologica» дасть нам прямі відповіді на запитання, які колись здавалися зовсім неможливими для розв’язки...
Марко Роберт Стех. «ОЧИМА КУЛЬТУРИ». № 15. Походження українців (за В. Петровим).