Достовірність «Історії Русів» як джерела історичних фактів поставили під сумнів уже засновники української модерної історіографії, дарма, що вони були під могутнім впливом цього загадкового тексту.
Якщо 5-томна «Історія Малоросії» Миколи Маркевича іще дослівно спирається на описаних в «Історії Русів» «історичнх» подіях та наративах, то Михайло Максимович, Микола Костомаров чи Пантелеймон Куліш уже ставляться до цих інформацій з великою обережністю, а то з численними застереженнями.
А втім, як твір «національної мітотворчості», себто текст, який намагався висловити в сублімованій формі універсальну, понадчасову характеристику народу «русів», чи то пак козаків або українців, «Історія» навряд чи мала собі рівних у нашій інтелектуальній спадщині. В такому сенсі, вплив її на тих же самих Костомарова чи Куліша був надзвичайно глибокий, а то й визначальний.
Звісно, найвагомішим наслідками був вплив «Історії Русів» на національного поета України Тараса Шевченка. За правильним висловом Михайла Драгоманова, «ніщо, окрім Біблії, не мало такої сили над системою думок Шевченка, як «Історія Русів». А зі свого боку, Шевченко передав перетоплену в субстанцію його ґеніяльної поезії ідеологію невідомого автора «Історії Русів» усьому народові чк на свісомому, так і на інтуїтивно-емоційному рівні.
Наскільки могутнім залишається «мітотворчий» вимір «Історії Русів» у наші дні показало ставлення до цієї видатної пам’ятки нашої інтелектуальної традиції письменників, політиків та усякої породи самозваних «ідеологів» українських 1990-х рр. Тоді-то, раптово позбавлена може й безглуздої, але зате стійкої і добре знайомої «радянської історичної мітології», інтелігенція України шукала для неї швидкого й надійного замінника. Наскільки фантастичні теорії творено навколо фактажу «Історії» (включно із намаганнями «відзискати для України» золото Полуботка) можна довідатися зі статті, присв’яченій сучасним інтерпретаціям «Історії Русів», у книжці харківського історика Володимира Кравченка «Україна, імперія, Росія» (Київ: Критика, 2011).
Що вражає в статті Кравченка, так це те, як мало серйозних історіографічних досліджень поки що присв’ятили «Історії Русів», — творові, без сумніву, епохальному в історії формування української модерної самототожності, — сучасні українські історики. На щастя, такі дослідження уже потроху з’являються. А «Історія Русів» безперечно заслуговує на нашу прискіпливу увагу...
Марко Роберт Стех. «ОЧИМА КУЛЬТУРИ». № 19. «Історія Русів».