Рік 1753 виявився істотно важливим, а то й доленосним для історії мистецтва не тільки України, а й усього сходу Европи. Подія, на перший погляд, незначна: указом цариці Єлисавети трьох хлопців із придворної капели, які втратили хлоп’ячі голоси, переведено на навчання малярства до майстерні Івана Аргунова. Це були троє українців: Кирило Головачевський (1735-1823), Іван Саблучок (1735-1777) та Антін Лосенко (1737-1773). Всі три вони згодом стали видатними митцями й професорами Академії Мистецтв.
Найскромніший із них своїм талантом Кирило Головачевський лишився в Петербурзі, був вмілим, сумлінним портретистом, який прожив свій довгий вік біля Академії, де наприкінці своєї кар’єри став інспектором. Талановитий Іван Саблучок мав великий вплив на розвиток мистецтва в Україні. Закінчивши навчання в Академії, він послідовно й енергійно домагався повернення в Україну та нарешті домігся свого. Переїхавши 1767 р. до Харкова, він заснував при Харківському колегіюмі т. зв. «додаткові класи» мистецтва, які досить скоро перетворив на справжню академію мистецтва. Ці «додаткові класи», попри їх надзвичайний успіх (а, вірніше, саме із огляду на успіх, який зробив із них конкурента петербурзької Академії), були закриті імперським указом 1798 р. Єдина відома мені вціліла картина Саблучка (портрет С. Юр’єва) свідчить про нього як про насправді видатного майстра портретистики.
Але найбільший вплив на розвиток далеко не тільки українського мистецтва мало класицистичне малярство Антона Лосенка. Цей творець здійснив справжню революцію в мистецтві сходу Европи, більш рішуче, аніж будь-хто із його сучасників виступивши проти вичерпаної традиції іконописного шабльону й копіювання, яке визначало тогочасне малярство Російської Імперії. Разом із земляком Дмитром Левицьким (найвидатнішим портретистом Імперії та й одним з кращих в Европі) Лосенко виніс українське мистецтво на світову арену. А проте, на жаль, за добре відомим сценарієм, серед українців цей видатний мистець досі майже не досліджений та й практично невідомий. Українці, як і в багатьох інших випадках, без опору віддають його творчість росіянам і російській традиції.
Зацікавленим щиро рекомендую прочитати єдиний відомий мені твір української літератури, присвячений Лосенкові, – цікаве, хоч і дещо химерне оповідання Юрія Косача «Запрошення на Цитеру», що його я передрукував у найновішому числі журналу «Кур’єр Кривбасу» (№ 268-270 за березень-травень 2012)...
Марко Роберт Стех. «ОЧИМА КУЛЬТУРИ». № 21. Антін Лосенко.