Завершився 14-й Одеський міжнародний кінофестиваль, який цього року проходив у Чернівцях. Зрозуміло, що у теперішніх умовах фестиваль був камернішим. Згадки про тих колег, які загинули на війні і які воюють, стали невід’ємною складовою практично усіх показів. У національному конкурсі більшість документальних фільмів були так чи інакше пов’язані з темою війни. Зрештою, саме вона стала однією з причин того, що документалістика була представлена значно потужніше, ніж ігрове кіно.
Натомість за регламентом журі мало вручити два головні призи: за найкращий документальний та найкращий ігровий фільм.
Журі, до якого увійшли українська режисерка Марина Ер Горбач («Клондайк»), американський режисер Ерік Вайнріб (його фільм «Крик моєї крові: Gogol Bordello» був показаний на фестивалі поза конкурсом), македонська режисерка Теона Струґар Мітевська («Бог існує, її ім’я – Петрунія») та чеський режисер Вацлав Маргоул («Розфарбоване пташеня»), оголосила також про дві спеціальні нагороди.
Їх отримала виконавиця головної ролі у фільмі Тоні Ноябрьової «Ти мене любиш?» Карина Химчук. Акторка зіграла Кіру, 16-річну дівчину яка важко переживає розлучення батьків та опиняється сам на сам з реальністю початку 90-х.
Це досить особиста історія, де, за словами режисерки, є багато її власного досвіду, зроблена старанно та емоційно водночас. Фільм ми зможемо досить скоро побачити у прокаті.
Ще одну спеціальну отримав виконавець головної ролі у фільмі Олександра Жовни «Сашенька» Дмитро Нежельський.
Ця похмура картина розповідає про вбивство подружжя у 1978 році. Нежельський зіграв Сашеньку, 20-річного сина вбитих, прикутого до інвалідного візка. Проте вбивство стає лише зав’язкою, за якою стоїть не менш моторошна історія.
Роль, яку зіграв Нежельський, справі вимагала від актора великих емоційних та фізичних зусиль у доволі претензійному фільмі.
Найкращим ігровим фільмом стала українсько-ізраїльська картина «Валерія виходить заміж» Міхала Вініка. Ця камерна історія є доброю якісною драмою, проте вона ніби повертає фестиваль у ті часи, коли українського кіно було так мало, що доводилось шукати умовно українські фільми, щоб хоч якось його представити. Не хотілося б туди повертатись.
І надію на те, що так не відбудеться дають українські документальні фільми, актуальні за темами та безкомпромісні за реалізацією. Вони не вимагають до себе жодної поблажливості.
Фільм Аліси Коваленко «Ми не згаснемо» – одна із найкращих документальних картин останнього часу. Це дуже делікатний та ніжний портрет молодого покоління з прифронтових містечок, для яких війна займає більшу частину їх життя, проте вони мають свої мрії та намагаються слідувати за ними.
Аліса Коваленко почала працювати над фільмом у 2019 році, з початком повномасштабного вторгнення режисерка вступила до лав ЗСУ. Згодом вона закінчила картину, до якої нова реальність нен могла не внести зміни.
Фільм отримав чимало нагород на кінофестивалях. На Одеському йому було вручено приз на режисуру. Також фільм отримав приз від Association Talented U за найкращий фільм про права людини.
А найкращим документальним фільмом став фільм польського режисера Мацека Хамели «Звідки Куди». Ця картина була показана в одній із паралельних програм у рамках Каннського кінофестивалю та розповідає про українських біженців. Сам Хамела спочатку не планував жодного фільму. Він вивозив людей з небезпечних територій до Польщі. Лише згодом з їх історій вийшло зворушливе та чесне кіно, сповнене сміливості, куражу та емпатії.
Міжнародна європейська конкурсна програма розподілила нагороди наступним чином:
найкращим європейським фільмом стала експериментальна та цікава за формою картина «Ссавці» режисера Себастіана Міхеілеску.
Спеціальну відзнаку отримало «Полум’яне небо» Крістіана Петцольда.
Ще одна спеціальна відзнака дісталася документальному фільму «Правило двох стін» Девіда Гутніка.
«Правило двох стін» досліджує війну в Україні крізь призму бачення митців, які живуть і творять під час повномасштабного вторгнення Росії. Фільм висвітлює життєво важливу роль культурного та духовного спротиву в часи потрясінь.
Головними героями фільму є Степан Бурбан (автор та виконавець проекту «Паліндром»), Ляна Мицько (директорка Львівського муніципального мистецького центру, організаторка концертів), Богдана Давидюк (художниця та ілюстраторка), Сергій Петров (Bob Basset, художник), Kinder Album (анонімна художниця), Діана Берг (авторка проекту «Укритття»).
Такими стали підсумки незвичного Одеського фестивалю у Чернівцях, а його головною надією – провести 15-й фестиваль в уже переможній Одесі.