Цього вікенду у Варшаві відбудеться вкрай важлива для України й світу подія: саміт НАТО. Багато експертів прогнозують, що саме там може відбутися умовне оголошення Холодної війни між Заходом і Росією, яка й так триває вже понад два роки. Звісно, риторика на форумі буде здебільшого миротворчою, утім за ширмою умиротворення навряд чи вдасться приховати усвідомлення того, що глобальне протистояння набуває обертів.
Не тішити себе ілюзіями
Світ знову занурюється у тривалий процес гонки озброєнь, політики стримування, ліній розмежувань, сутички ідеологій та агресивної пропаганди-контрпропаганди. «Імперія зла» воскресла – і це, на жаль, зовсім не відірвана від реалій метафора.
Для подальшого розвитку тези дуже важливими будуть оці слова колишнього Генерального секретаря Північноатлантичного Альянсу Андерса Фоґа Расмуссена, сказані напередодні саміту й спрямовані до його учасників:
«Ми не повинні тішити себе ілюзіями щодо намірів Москви. За залякуванням прозахідних держав, які межують з Росією, за спробами дестабілізуючого втручання в них ховається зіткнення ідей. На одному боці – влада закону, підзвітний чиновницький апарат і демократичні вибори, які користуються великою повагою; на іншому – свавільна держава, яка готова жертвувати власними громадянами заради амбіцій своїх правителів.
Але це зіткнення відбувається не тільки по сусідству з Росією. Москва явно націлилася на ослаблення ліберального міжнародного порядку і західної єдності, які служили нам вірою і правдою з моменту закінчення Другої світової війни. Ми спостерігаємо це в Європі, де Росія використовує свої енергоресурси як інструмент поділу союзників. Ми бачимо це, коли фінансований державою телеканал Russia Today поширює дезінформацію про торговельну угоду між ЄС і США, а Кремль намагається послабити майбутнє джерело творення і добробуту. Або коли Росія підтримує політичні партії, які виступають за розпуск Євросоюзу. Нікого не повинно дивувати те, що президент Путін – один з небагатьох, якщо не єдиний світовий лідер, котрий вітав Brexit».
Довелося подати таку доволі розлогу цитату, щоб проілюструвати позитивну тенденцію: західне суспільство принаймні починає усвідомлювати загрози кремлівської агресії, яку в самій Росії лицемірно називають «вставанням з колін». Наразі це відбувається лише на рівні еліти, точніше, певної її частини, бо є багато тих високорангових європейських політиків, котрі й досі намагаються тикати пальцями у ту нефункціонуючу кнопку «Перезавантаження». Але про останніх ми поговоримо пізніше.
Расмуссен демонструє розуміння того, що, по-перше, Кремль і тільки Кремль є головним джерелом агресії та геополітичної нестабільності. По-друге, Росія намагається дестабілізуюче вплинути не лише на своїх сусідів, але й на інші країни, зокрема Західної Європи. По-третє, Москва має для цього цілий арсенал засобів – військових, енергетичних, пропагандистських тощо. По-четверте, на кону – антагоністичне протистояння суспільних систем: демократичної та антидемократчної. Тож виникає логічне питання: чи здатен Захід протистояти Росії на всіх згаданих фронтах? І тут виникають великі сумніви.
Нагальні завдання НАТО
Знаменно, що саміт НАТО відбувається саме у Польщі, країні, котра чудово знає, яких прикрощів можна очікувати від Москви, але також має досвід протистояти їй навіть за найнесприятливіших обставин. Тож вже одне це дає підстави сподіватися, що захід не завершиться без результату, як це було два роки тому в Уельсі.
Отже, саміт НАТО має стати надзвичайно важливою подією на тлі стрімкого загострення відносин Заходу і Росії. На тлі Brexit, який серйозно порушив європейську єдність. Варшавська зустріч стає для західного альянсу важливим випробуванням на міцність. І тут уже не вдасться обійтися напівзаходами й загальними деклараціями.
«Тільки демонстрація реальної готовності до оборони наших кордонів може ефективно зупинити агресивні наміри Росії, – так окреслив головне завдання саміту міністр оборони Польщі Антоній Мацєревич. – Москва має забути про погрози Польщі, європейським країнам та іншим країнам світу».
Відтоді, як Росія окупувала Крим і розпалила війну на сході України, держави так званого «східного флангу НАТО» відчули реальну загрозу своїм суверенітетам і територіальній цілісності. Вони наполегливо закликають до створення постійних баз Альянсу на їхніх територіях, виходячи з того, що тільки такі заходи стримають Кремль від перетину «червоної лінії».
Реально йдеться про дислокацію на ротаційній основі чотирьох багатонаціональних батальйонів у країнах Балтії та Польщі загальною чисельністю близько чотирьох тисяч вояків. Зокрема, до них увійдуть військовики Великої Британії, США, Німеччини та Франції. «Це посилає чіткий сигнал: якщо будь-якого з наших союзників атакують, весь Альянс відреагує як один. Потужне стримування – це найкращий спосіб запобігти війні», – заявив Генеральний секретаря НАТО Єнс Столтенберґ, коментуючи ці плани НАТО.
Стримуючий чинник
Чи зможуть ці кілька батальйонів протистояти повноцінному наступу російських військ, наприклад, на держави Балтії? Звісно, ні, і це чітко визнають самі ж натовські генерали. «Росія змогла б захопити балтійські держави швидше, ніж ми б там опинилися, щоб захистити їх», – щиро зізнався командувач збройними силами США в Європі, генерал-лейтенант Фредерік Бен Ходжес.
Однак це жодним чином не применшує значення цих формувань для підвищення обороноздатності Естонії, Латвії і Литви. Бо, якщо Москва таки зважиться на інвазію до Балтики, то використає, скоріш за все, тактику «гібридної війни». Тобто мова йтиме про «ополченців», «зелених чоловічків», провокації на кордонах, роботу диверсійних груп, інформаційну війну тощо. А для протидії цьому всьому потрібна не так чисельна армія, як добре навчені спеціалізовані військові підрозділи.
Якщо ж припустити, що Москва таки плекала плани повноцінного наступу на балтійські держави, то й тоді чотири інтернаціональні батальйони залишатимуться гарантією того, що, хай з певною затримкою, але все ж на захист Балтії виступлять західні союзники. П’ята стаття Вашингтонського договору НАТО буде однозначно виконуватися.
Часто зустрічав у історичних книгах про Першу світову війну таку тезу, що кайзер Вільгельм у житті б не розпочав повноцінних бойових дій, якби не був майже на 100 відсотків упевненим, що до Антанти не долучаться Сполучені Штати. І з точки зору ситуації у Вашингтоні на літо 1914 року так воно й виглядало: ні в політичному, ні у військовому, ні в суспільному аспектах країна була не готовою до вступу у війну. Хто ж міг тоді знати, що політична кон’юнктура у США стрімко зміниться, що хай з трирічною затримкою, але американці все ж змобілізують кілька армій, організують їх оперативне перекидання через Атлантику й докорінно змінять розстановку сил на європейському континенті. Фактично, 6 квітня 1917 року, коли Сполучені Штати вступили в Першу світову війну, її долю було вирішено.
Потуги Кремля і його симпатиків
Тож Москва добре розуміла: щойно вона зачепить американських вояків у Балтії чи Польщі, перспективи її стануть не кращими за перспективи кайзерівської Німеччини. Тому в Кремлі докладали максимуму зусиль, щоб не допустити дислокації натовських підрозділів на територіях країн, що межують з Росією.
У цій справі Москві допомагали й уже згадані європейські політики, котрі чи то не усвідомлюють всієї небезпеки, яка виходить з Росії, чи то мають власні мотиви вдавати, що не бачать того, як Москва руйнує систему глобальної безпеки. «Чого нам не варто зараз робити, то це роздмухувати ситуацію далі, брязкаючи зброєю і нагнітаючи мілітаристські настрої. Якщо хтось вважає, що весь цей символічний парад танків на східних кордонах Альянсу гарантуватиме безпеку, то він глибоко помиляється», – заявляє міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр, коментуючи плани дислокації натовських підрозділів у Польщі та країнах Балтії. Тобто, замість того, щоб Альянс продемонстрував готовність захистити своїх союзників, він мав би висловити байдужість, аби лишень не розгнівати Москву. Безглуздість цієї тези годі й пояснювати. Переконаний, що в Кремлі їй дуже втішилися.
Найприкріше, що дуже багато європейських політиків дотримується такої ж позиції, як і Штайнмаєр. На чому мала б базуватися така безпечність? Припускаю, на надії, що Кремль задовольниться кількома країнами-жертвами з найближчого сусідства й не претендуватиме на так звані «старі демократії».
Навіть якщо винести за дужки геополітичну цинічність такої надії, вона у суто практичному аспекті є дуже оманливою. Варто пригадати хоча б російську спецоперацію в Німеччині під кодовою назвою «Ліза». Нагадаю, що мова йде про 15-літню дівчину російського походження, котра мешкає у Німеччині. Російські ЗМІ запустили історію, що нібито Лізу зґвалтували араби-мігранти, а німецькі правоохоронці, нібито намагаються приховати цей злочин. До звинувачень російської преси долучилися навіть представники влади в Москві. Вихідці з Росії в влаштовували в Німеччині мітинги зі засудженням дій поліції. Та згодом з’ясувалося, що жодного зґвалтування не було.
А окрім того, невже захисники Росії в Європі забули мінські перемовини й наступне Дебальцеве в лютому 2015 року? Адже тоді ще не встигли засохнути чорнила Путінового підпису під домовленістю про повне припинення вогню, як його «шахтарсько-трактористські» війська розпочали повномасштабну бойову операцію на Донбасі.
«Щоб захистити наш спосіб життя»
Нині в зоні розмежування на сході України знову активізувалися бойові дії. Щодня по українських позиціях гатить російська артилерія. Розрахунок Кремля очевидний: налякати Захід імовірним відновленням масштабних воєнних дій. Чи він виправдається? Нині існує велика надія, що ні.
Сполучені Штати, цілком усвідомлюючи, що робиться, безкоштовно передали Україні чотири контрбатарейні радарні системи AN/TPQ-36 і 10 систем AN/TPQ-49. Їх уже відправили в зону антитерористичної операції. Париж і Берлін вже припинили наполягати на тому, щоб Київ провів вибори на окупованих територіях, зрозумівши, що вони в такій ситуації були б повним безглуздям. Утім зрозуміло, що всього цього замало, аби протистояти російській загрозі.
Кремль ще досить активно веде свою гру, знаючи, що багато ключових західних лідерів, котрі зустрінуться у Варшаві, закінчують свій термін правління. Британський прем’єр Девід Кемерон і американський президент Барак Обама вже є «кривенькими качечками». Позиції президента Франції Франсуа Олланда теж досить непевні. Втрачає свої рейтинги й канцлерка Німеччини Анґела Меркель. На тлі такої політичної та стратегічної невизначеності вкрай важливо, щоб саміт у Варшаві продемонстрував єдність, послідовність та впевненість Заходу.
У цьому контексті хочеться процитувати ще один абзац з настанови Андерса Фоґа Расмуссена учасникам саміту НАТО:
«Щоб захистити наш спосіб життя, європейські союзники повинні погодитися з тим, що потужний натовський потенціал стримування, єдність і захист друзів та принципів – важливіші за втрати від економічних санкцій проти Росії або за вигоди від зближення з Москвою. Ми не повинні прагнути до ескалації конфлікту, що розпалюється Кремлем у своїх внутрішньополітичних цілях, але ми так само не можемо миритися з його брутальною поведінкою».